У серпні того ж року ми з Джеррі отримали запрошення у 20-й клас школи «Ґілеад», навчання якого почалося з вересня. Під час навчання ми сподівалися закордонного призначення. Моя сестра Доріс закінчила 13-й клас «Ґілеаду» і служила в Бразилії. Які ж ми були здивовані, коли нас призначили в районне служіння! Ми мали відвідувати збори на півдні штату Алабама, в котрих служать темношкірі брати і сестри. Це певною мірою розчарувало нас, бо ми прагнули служити за кордоном.

Першим ми відвідали збір у Гантсвіллі. Прибувши туди, ми поїхали до сестри, в якої мали зупинитися. Коли ми розпаковували речі, то випадково почули, як сестра по телефону сказала: «Діти вже приїхали». Нам було лише по 24, а виглядали ми ще молодше. Так у цьому районі до нас приклеїлося прізвисько «діти».

Південь нерідко називали Біблійним поясом, тому що тут більшість людей дуже цінувало Біблію. Отож у своїх вступах ми часто використовували такі три думки:

1) обставини у світі;

2) обіцянки, записані в Біблії;

3) біблійні вимоги для нас.

Потім ми пропонували відповідний посібник для біблійного вивчення. Завдяки такому успішному підходу мене призначили 1953 року виголосити пункт на конгресі «Суспільство нового світу», який проходив у Нью-Йорку. Там я розповів, як починати розмови, використовуючи три вищезгадані думки.

Невдовзі, влітку 1953 року, я отримав призначення служити обласним наглядачем на Півдні, в районах, до яких належали збори з темношкірими братами і сестрами. Наша область охоплювала територію Віргінії та Флориди і простягалась на захід до Алабами й Теннессі. Роз’їзні наглядачі мусили пристосовуватися. Наприклад, ми часто зупинялися в домах, в яких не було водопроводу, і купалися в жерстяних баліях за пічкою на кухні. На щастя, це було найтепліше місце в будинку.

Расова сегрегація

Служіння і життя на Півдні вимагало передбачливості й винахідливості. Темношкірим не дозволяли користуватися пральнями самообслуговування. Тож Джеррі приходила туди і пояснювала, що пере одяг «місіс Томпсон». Багато хто думав, що вона служниця, а «місіс Томпсон» — це господиня дому. Коли обласні наглядачі показували фільм «Суспільство нового світу в дії», я телефонував до складу-магазину і замовляв великий екран для «містера Томпсона». Пізніше я йшов і забирав його. Ми були завжди ввічливими, і зазвичай служіння проходило без проблем.

У той час існувало ще одне упередження, упередження до тих, хто походив з Півночі. Місцева газета якось повідомила, що Джеймс Томпсон з Нью-Йоркського біблійного і трактатного товариства «Вартова башта» має виголосити промову на конгресі. Дехто, прочитавши це, подумав, що я з Нью-Йорка, і угоду про використання шкільного приміщення було скасовано. Я пішов до дирекції школи і пояснив, що колись навчався в школі Чаттануги. Тоді нам дозволили провести там районний конгрес.

Расове упередження особливо набрало сили в середині 1950-х років, і часом доходило навіть до насилля. Деяких Свідків образило те, що 1954 року на кількох обласних конгресах темношкірі брати не виголошували жодного пункту програми. Ми заохочували темношкірих братів бути терпеливими. Наступного літа мене призначили промовцем. Після цього більше темношкірих братів на Півдні виступало на конгресах.

Згодом хвиля расового насилля на Півдні спала і збори поступово почали об’єднуватися. Необхідно було реорганізувати територію зборів і відповідно перепризначити вісників та братів, які беруть провід. Деякі темношкірі і білошкірі брати не схвалювали цих змін. Але більшість була неупередженою, подібно до нашого небесного Батька. Насправді чимало християн були близькими друзями, незважаючи на колір шкіри. Наша сім’я відчула це на собі в 1930—1940-х роках, коли я виростав.

[Ілюстрації на сторінці 5]

Після навчання в «Ґілеаді» нас призначили виконувати роз’їзну працю на Півдні

[Ілюстрація на сторінці 6]

Роз’їзні наглядачі з дружинами перед обласним конгресом у 1966 році, на якому були і темношкірі, і білошкірі