Дідусь перед судом та життя за ґратами

У фойє в Патерсоні ми з Полом також зауважили стенд з фотографією, яку ви бачите на наступній сторінці. Я відразу впізнала цей знімок, бо дідусь висилав мені такий самий десь понад 50 років тому. Він стоїть останній справа.

Під час Першої світової війни, коли в країні панувала патріотична істерія, цих вісьмох Дослідників Біблії, у тому числі Джозефа Ф. Рутерфорда, президента Товариства Вартової башти (сидить у центрі), ув’язнили за фальшивими обвинуваченнями й навіть не дозволили звільнити під заставу. Обвинувачення проти них ґрунтувалися передусім на твердженнях з сьомого тому книжки «Виклади Святого Писання», який називався «Довершена таємниця» (англ.). Ті твердження помилково розцінили як підбурювання проти участі Сполучених Штатів у Першій світовій війні.

Упродовж багатьох років Чарлз Тейз Рассел працював над першими шістьма томами книги «Виклади Святого Писання» і мав намір написати сьомий, але не встиг, бо несподівано помер. Тож його записи дали дідусеві та ще одному Досліднику Біблії, і вони написали сьомий том. Цю книжку видали 1917 року, коли війна ще була в розпалі. Як дідуся, так і більшість інших засудили до чотирьох паралельних строків, кожен з яких мав тривати 20 років.

Підпис під малюнком до фотографії в Патерсоні повідомляє: «Через дев’ять місяців після того, як Рутерфорда та його товаришів було ув’язнено (війна на той час уже закінчилась), 21 березня 1919 року, апеляційний суд видав наказ про звільнення під заставу всіх вісьмох підсудних, і 26 березня в Брукліні їх випустили під заставу — по 10 000 доларів США за кожного. П’ятого травня 1920 року Дж. Ф. Рутерфорда та інших реабілітували».

Перші кілька днів після оголошення вироку, але ще перед відправленням до федеральної в’язниці в Атланті (штат Джорджія), ці восьмеро братів провели в тюрмі на Реймонд-стріт у Брукліні (Нью-Йорк). Звідти дідусь написав, що їх посадили в камеру розміром 2,4 на 1,8 метра «у саму гущу жахливого бруду та безладдя». Ось його подальший опис: «Перед тобою лежить ціла купа газет, і якщо спочатку вони не мають для тебе жодної вартості, то дуже швидко починаєш розуміти, що в цих газетах, які використовують для зовсім інших цілей, у милі та мочалці криється твоя єдина можливість підтримувати чистоту й самоповагу».

Однак дідуся не залишало почуття гумору: він назвав тюрму «Готелем де Реймонді», додавши при цьому: «Я залишу це місце, як тільки скінчиться моя путівка в цей пансіонат». Він також згадував про те, як їх виводили на прогулянки по подвір’ї. Одного разу, коли дідусь зупинився, аби його розчесали, якийсь злодій вихопив у нього кишеньковий годинник, але, як він написав, «ланцюжок розірвався, і я врятував годинник». Коли я була в бруклінському Бетелі в 1958 році, Ґрант Сьютер, тодішній секретар-скарбник Товариства Вартової башти, покликав мене до себе в кабінет і дав цей годинник. Я досі бережу його.

[Ілюстрація на сторінці 27]

Восьмеро Дослідників Біблії, котрих несправедливо ув’язнили 1918 року (дідусь стоїть крайній справа).