Нова ера відкриттів

Від штатного працівника журналу.

ЧИ ВИ колись бачили по телебаченню запуск багаторазового транспортного космічного корабля? Чи вам цікаво було б знати, якої величини його ракети-носії? І скільки місця астронавти мають для себе в цьому багаторазовому космічному кораблі? Я мав нагоду побачити все це, коли відвідав космодром США на мисі Канаверал, також відомий, як Центр космічних польотів імені Дж. Кеннеді, у Флоріді (США).

Оскільки я бачив по телебаченню всілякого роду моменти зльоту, а також захоплювався першим польотом на Місяць космічного корабля «Аполлон», що відбувся 1969 року, то мені було досить цікаво побувати в самому серці цієї діяльності лише за годину їзди автомобілем на схід від Орландо. Коли ми приїхали на автостоянку, я побачив здалека виставку ракет-носіїв, якими користувалися в минулому, щоб посилати людей та прилади в космос. І там, коло «Ракетного парку» на гудронованій площадці, стояла модель штучного супутника Землі багаторазового використовування у натуральну величину. Він називається «Амбасадор», і хоч є лише макетом, я був у захопленні від того, що бачив його, ходив по ньому та фотографував. Він був 17 метрів заввишки коло хвоста і 37 метрів завдовжки, а розмах крил дорівнював 24 метри.

Це було в п’ятницю 22 листопада минулого року; мені дуже хотілося побувати коло стартової площадки, особливо коло тої, де стояв багаторазовий космічний корабель «Атлантіс», очікуючи на свій запуск у неділю 24 листопада. Тут є декілька таких стартових площадок, але вони знаходяться на відстані декількох кілометрів від виставки. Отже, я приєднався до офіційної автобусної екскурсії до головного ракетного будинку та пускових установок.

Наша перша зупинка — будинок тренування астронавтів, де ми бачили ідентичні макети допоміжного та місячного відсіків, якими користувалися протягом тієї історичної подорожі на Місяць у 1969 році. Місячний відсік, дійсно, виглядав незграбним механізмом, він не мав гладких контурів та форми типового космічного корабля. На перший погляд він більше нагадує поєднання кубів та пірамід із прикріпленими до них павукоподібними ногами. Проте його двійник послужив для того, щоб послати на Місяць двох чоловіків.

У липні 1971 року «Аполлон-15» сів на Місяць, і астронавти Скотт та Ірвін здійснили спуск місяцехода «Ровер», або місячного всюдихода. Він коштував 15 мільйонів доларів США — мабуть, найдорожчий за всю історію «джип». І якщо ви хочете покататися на ньому, то все, що вам потрібно зробити, це полетіти на Місяць — його залишили там разом із ракетою-носієм місячного відсіку! Але не забудьте взяти із собою свіжі акумулятори. Ті, що в «джипі», давно розрядилися.

Моєю наступною зупинкою протягом екскурсії був ВАБ (будинок монтажу космічних апаратів). Вам потрібно звикнути до скорочень у космічному центрі — їх використовують для всього. Кріс, колишній інженер проекту «Аполлон», якого я пізніше зустрів, сказав мені: «Мене перевели в інший відділ, і протягом місяців я не міг зрозуміти багато з того, що говорилось, тому що їхні скорочення відрізнялися від моїх!» Що особливого у ВАБі? Понад 160 метрів заввишки (дорівнює хмарочосові на 52 поверхи), 158 метрів завширшки і 218 метрів завдовжки — можливо, найбільший будинок у світі за об’ємом, або кубічною площею. Він займає площу в 3 гектари. Він мусить бути таким великим тому, що тут монтують ракети-носії перед тим, як відправити їх у повільну та трудомістку подорож до стартової площадки. Але про це пізніше.

Нам сказали, що ВАБ є таким великим, що в ньому можна було б одночасно монтувати чотири ракети-носії «Сатурн-5». А вони були по 111 метрів заввишки, сконструйовані так, щоб нести космічний корабель «Аполлон». Книжка «Ілюстрована історія НАСА» (англ.) пояснює: «Загальна вага моменту зльоту була фантастичною — 2 900 тонн. Проте двигуни «Сатурна-5» розвивають рушійну силу близько 3 500 тонн і могли б з легкістю підняти величезний вантаж».

Коли я подивився догори на вершечок цього велетенського будинку, то побачив канюків, що літали кругами над дахом, використовуючи потоки теплого повітря, яке піднімається вгору. Це також нагадало мені, що космічний центр розташований всередині великого національного заповідника, який налічує дюжини видів птахів, тварин та плазунів. Під час автобусної екскурсії ми минули величезне орлине гніздо, розміщене високо на дереві, яке було завглибшки 2 метри. Чомусь здається доречним літання орлів там, де людина робить свої найбільші подвиги в космічних польотах.

Наша наступна зупинка мала відбутися коло оглядової площадки, з якої ми змогли б побачити здалека дві стартові площадки. Проте все ще стояло велике запитання. Як перевозяться ці гігантські ракети-носії до стартових площадок, що за 5,5 кілометра звідси? Для цього використовуються найбільші трактори, яких я бачив! Їх називають гусеничними транспортерами; вони здатні перевозити 6,6 мільйона кілограмів. Кожен із цих транспортерів досягає розмірів половини футбольного поля і важить 2,7 мільйона кілограмів. Але не надійтеся на якісь рекорди швидкості від цих гігантів. Їхня максимальна швидкість з вантажем 1,6 кілометра за годину; без вантажу — 3,2 кілометра за годину! Платформу тягнуть чотири гігантські двогусеничні трактори, кожен при своєму куті. Кожна гусениця має по 57 ребер, кожне ребро важить одну тонну.

Тепер уявіть собі особливу автостраду, яку потрібно було збудувати до кожної стартової площадки, що в стані витримати гігантську вагу пересувної платформи, ракети-носія і космічних кораблів.

Що сказати про зворотну подорож на Землю космічного корабля багаторазового використовування? Орбітальному літальному апарату десь потрібно приземлитися, і тут, на мисі Канаверал, це «десь» не є простою злітно-посадочною смугою аеропорту — воно має подвійну довжину та величину середньої злітно-посадочної смуги аеропорту. Ця смуга має 4 600 метрів довжини і 300 метрів додаткової смуги на кожному кінці. Якщо погода нельотна, то багаторазовий космічний корабель направляють до «Едвардс ейр бейс», що в каліфорнійській пустелі,— 3 200 кілометрів на захід.

Грандіозність цілого проекту очевидна. Виникають запитання. Чого досягнула людина в дослідженні космосу? Яка з цього користь? І які перспективи міжпланетних польотів? Чи людина колись ступить ногою на Марс?

Дослідження космосу. Яких вершин досягнула людина?

ДВАНАДЦЯТОГО квітня 1961 року новий Колумб увійшов у літопис історії. Юрій Олексійович Гагарін, російський космонавт, у космічному кораблі-супутнику «Восток-1» здійснив перший політ людини в космос. Його подорож тривала 108 хвилин, і він пролетів 40 900 кілометрів по навколоземній орбіті. Він став переможцем першого «раунду» великих космічних гонок між колишнім Радянським Союзом та Сполученими Штатами Америки.

В журналі «Новини США та світовий огляд» (англ.) говориться: «Насправді... Америку підштовхнула в космос невідкладність перевершення росіян». Президент Джон Ф. Кеннеді старався зменшити прірву між радянськими та американськими космічними досягненнями. Джон Лоґздон, директор Центру міжнародної науки та методики технології, написав у книжці «Схема космосу» (англ.): «Соренсон [спеціальний консультант Кеннеді] говорить, що на погляд Кеннеді вплинув той факт, [що] «Радянський Союз здобув велетенський престиж у світі внаслідок польоту Гагаріна, а в цей самий час ми зносимо втрату престижу через бухту Кочіносa. Це підкреслює факт, що реальним фактором у світових справах був престиж, а не просто відносини між країнами».

Президент Кеннеді вирішив, що які б не були кошти, Сполучені Штати Америки мусять зробити щось надзвичайне, щоб випередити Радянський Союз. Він запитав: «Чи ми зможемо перевершити совєтів, якщо запустимо в космос лабораторію або здійснимо політ навколо Місяця, або запустимо ракету на Місяць, або ракету з людиною на Місяць і назад? Чи існує якась інша космічна програма, яка б обіцяла драматичні результати, які могли б забезпечити нам перемогу?» Нарешті вчені США мали політичного діяча, що підтримував їхні бажання. Але вони повинні були чекати на свої успіхи.

Росіяни продовжували свою серію успіхів 1963 року, коли Валентина Володимирівна Терешкова стала першою жінкою на орбіті Землі, і не один раз, а 48! НАСА (Національне управління по аеронавтиці і дослідженню космічного простору) зустрілося з викликом зрівнятися в змаганнях за міжнародний космічний престиж. Отже, чого ж вони зрештою досягнули?

«Аполлон» і Місяць

Вчені з НАСА ще з 1959 року вивчали можливість здійснення посадки на Місяць. Вони звернулися за дозволом створити космічний корабель, який називався б «Аполлон». Однак «президент Ейзенхауер не взяв до уваги це прохання». Чому таке негативне ставлення? Вартість — від 34 до 46 мільярдів доларів США — «не створила б достатньо наукових знань, щоб покрити капіталовкладення... Ейзенхауер сказав НАСА, що він не схвалить жодного проекту посадки на Місяць» («Схема космосу»). Вченим залишалось надіятись лише на наступного президента, Джона Ф. Кеннеді.

Він поставив перед вченими США мету послати на Місяць людину до закінчення того десятиліття і швидше від росіян! Уенделл Марлей, який був інженером-електриком і працював над системою наведення та навігації космічного корабля «Аполлон», сказав для журналу «Пробудись!»: «Ясно, що це було змагання з СРСР, і такі мотиви мали багато інженерів, з якими я працював. Ми гордилися тим, що вносимо свій вклад у те, щоб посадити людину на Місяць швидше, ніж це зробить Росія. Багато з нас навіть залишались працювати після робочого дня без додаткової оплати для того, щоб не відхилятися від графіка».

Результати всіх цих зусиль тепер записані в історію — Ніл Армстронг та Едвін «Баз» Олдрін залишили перші людські сліди на місячному ґрунті в липні 1969 року. Це величезне досягнення було не без жертв. Двадцять сьомого січня 1967 року троє астронавтів втратили життя через те, що загорівся командний відсік на випробовуваннях перед польотом. Пройшло неповних три місяці, як російський космонавт Володимир Комаров після 18 орбіт навколо Землі загинув під час спроби вернутися назад. Проте такою була ціна, яку сотнями років платили люди за дослідження. Вони гинули у своїх пошуках знань та слави.

Тепер, якщо не враховувати польоти на Місяць, яких ще успіхів добилася людина в космосі?

Дослідження планет

НАСА послало в космос багато супутників і отримало чудові результати — зростаюче знання про Всесвіт. Ними вчені оправдовують величезні затрати на польоти пілотованих і автоматичних космічних кораблів. У березні 1992 року відзначалася 20-та річниця одного з найуспішніших досягнень дослідження космосу — запуск першої космічної автоматичної міжпланетної станції, яка виходить за межі Сонячної системи. «Піонер-10», запущений в 1972 році, надолужив безуспішність попередніх автоматичних станцій, які не мали успіху ще від 1958 року. Очікували, що активне життя цієї станції триватиме близько трьох років. Замість цього, завдяки свому ядерному джерелу живлення, вона ще досі посилає інформацію на Землю. Ніколас Бут, пишучи в журналі «Новий вчений» (англ.), говорить, що «вчені з НАСА надіються слідкувати за роботою цього космічного корабля аж до кінця цього століття. Це можна було б назвати найуспішнішим міжпланетним польотом за всю історію». Чому «Піонер-10» є таким особливим?

Перед тим як він мав покинути Сонячну систему, його запрограмували триматися курсу на нашу найбільшу планету-сусід — Юпітер. Це вимагало подолання 779 мільйонів кілометрів, що тривало близько двох років. Він досягнув Юпітера в грудні 1973 року. На своєму шляху корабель проминув Марс і увійшов в астероїдний пояс поза Марсом. Він повідомив про 55 зіткнень з частинками пилу. Проте цей космічний корабель уникнув шкоди. Інші апарати вимірювали радіацію та магнітні поля навколо Юпітера.

Потім було запущено «Піонер-11», який, проминувши Юпітер, направився до Сатурна. НАСА почало будувати на основі цих рискованих польотів «Піонерів» наступні автоматичні міжпланетні станції «Вояджер-1» та «Вояджер-2». Вони, за словами Ніколаса Бута, посилали назад «потоп інформації про систему Юпітера, що перевершила результати польотів «Піонера». Як ці станції посилають свою інформацію назад на Землю?

Існує система слідкування, що називається Центром далекого радіозв’язку, яка складається з антен, що мають у діаметрі 64 метри і по черзі приймають сигнали під час обертання Землі. Такі антени знаходяться в Іспанії, Австралії та Сполучених Штатах Америки. Саме завдяки їм можливий точний прийом радіосигналів космічного корабля.

Чи є на Марсі життя?

Очевидно, що дослідження космосу спонукується одним інтригуючим питанням, яке вже століттями викликало цікавість: чи існує розумне життя за межами Землі у велетенському всесвіті? Довгий час астрономи та письменники роздумували над тим, чи є життя на червоній планеті — Марсі. Що недавні польоти космічних кораблів виявили в цьому плані?

Серії космічних міжпланетних станцій «Марінер» в 60—70-х роках посилали назад фотографії Марса. Потім, у 1976 році, міжпланетні автоматичні станції «Вікінг-1» і «Вікінг-2» здійснили посадку на Марс, неймовірно, але відіслали інформацію про породу та ґрунт. Як вони її здобули? Використовуючи автоматичну хімічну та біологічну лабораторію. Ґрунт було взято автоматичною «рукою» і піднято на борт, аналізуючи його за допомогою лабораторії-робота. Чи була виявлена там якась форма життя, чи якась надія на життя? Що показали фотографії та аналізи?

Науковий письменник про космос Брюс Муррей пояснює: «Відсутність кущів, трави, слідів чи інших ознак життя виявляє неродючість цього геологічно надзвичайного ґрунту... Незважаючи на найдетальніші дослідження проб ґрунту,.. не виявлено ні одної органічної молекули,.. марсіанський ґрунт набагато стерильніший, ніж будь-яке середовище на Землі,.. дуже ймовірно, що Марс є безжиттєвим принаймні декілька мільярдів років».

Муррей дійшов до такого висновку за допомогою всіх доказів, що поступають від міжпланетного дослідження: «Ясно, що ми в цій Сонячній системі одні. Тільки Земля має водяну поверхню, вона є оазисом життя. Ми не маємо навіть далекого родича мікроба на Марсі або, можливо, ще десь у цій Сонячній системі».

Як виглядає Венера?

Венера за розмірами подібна до Землі і є загрозливою та непривабливою для людей планетою. Астроном Карл Саган назвав її «страшно мерзенним місцем». Її хмари містять у собі сірчану кислоту, а атмосфера в основному складається з вуглекислого газу. Атмосферний тиск на її поверхні перевищує тиск Землі в 90 разів, що дорівнює тиску води на глибині одного кілометра.

Чим ще Венера відрізняється від Землі? Карл Саган у своїй книжці «Космос» (англ.) заявляє, що Венера обертається «у зворотньому напрямі — протилежному обертанню інших планет нашої Сонячної системи. Внаслідок цього Сонце сходить на заході і сідає на сході; від сходу Сонця до наступного сходу проходить 118 земних днів». Температура на поверхні близько 480 градусів за Цельсієм або, згідно із словами Сагана, «гарячіше, ніж в найгарячішій домашній печі». З 1962 року Венеру досліджували різноманітними автоматичними станціями «Марінер» та «Піонер-Венера», а також великою кількістю радянських станцій «Венера».

Однак найкращі результати в картографії були отримані від космічної автоматичної станції «Магеллан» — радіолокаційного картографічного апарата Венери, яким управляли з Лабораторії ракетних двигунів НАСА. Він був запущений із багаторазового космічного корабля «Атлантіс» 4 травня 1989 року. Цьому чудовому кораблю, «Магеллану», потрібно було 15 місяців, щоб досягнути Венери, де він тепер пролітає орбіту цієї планети кожних три години і 15 хвилин і в той самий час отримує радіолокаційне зображення і посилає його на Землю. Стюард Дж. Ґолдмен у своїй книжці «Небо та телескоп» (англ.) пише: «Якщо назвати місію космічного корабля «Магеллан» феноменальною, то ми б дуже недооцінили її... Цей робот-дослідник протягом своїх перших 8-ми місяців на орбіті наніс на карту 84 відсотки цілої планети з роздільною здатністю предметів величиною у футбольне поле... Кількість інформації, яку «Магеллан» посилає захопленим вченим, є безпрецедентною. До початку 1992 року цей космічний корабель послав 2,8 трильйона бітів інформації. Це в три рази більше всієї фотоінформації від всіх попередніх міжпланетних космічних станцій разом взятих».

В цьому випадку поєднання багаторазового пілотованого космічного корабля та робота привело до неймовірних наслідків. Яка з цього користь? Збільшення знань про нашу Сонячну систему. І все це відносно невеликими коштами, тому що «Магеллан» був сконструйованим до деякої міри з запасних частин, що залишились від автоматичних міжпланетних станцій «Вояджера», «Галілео» та «Марінера».

НАСА та розвідувальні супутники

Пошуки наукових знань не є єдиним приводом дослідження космосу. Іншою рушійною силою було бажання отримати перевагу в озброєнні над будь-яким військовим потенціалом ворога. Протягом років ці космічні програми використовувались як Сполученими Штатами Америки, так і колишнім Радянським Союзом як засіб розширити свої розвідувальні можливості. Брюс Муррей говорить у своїй книжці «Подорож у космос» (англ.): «Орбіта Землі була ще з самого початку полем діяльності для розвідки та інших військових дій, місцем смертельно небезпечної стратегічної боротьби між Сполученими Штатами Америки та Радянським Союзом».

Джозеф Дж. Тренто у своїй книжці «Рецепт для катастрофи» (англ.) повідомляє, що «в 1971 році ЦРУ та військово-повітряні сили почали конструювати серію розвідувальних супутників «Кіхол», або «КХ». Запуск першого розвідувального супутника «Кіхол» відбувся 19 грудня 1976 року». Ці супутники для фотографування можуть перебувати на орбіті два роки і посилати свою інформацію на Землю кодом цифрових сигналів. Наскільки вони були ефективними? Тренто продовжує: «Їхня роздільна здатність була настільки високою, що можна було б легко прочитати номерні знаки автомобілів, що на стоянці. Більше того — супутниками користувалися, щоб фотографувати радянські космічні кораблі на орбіті та стратегічні бомбардувальники в польоті».

Складні багаторазові космічні кораблі

Нещодавно світ захоплено дивився на запуск орбітального багаторазового пілотованого космічного корабля. Чи ви коли-небудь задумувалися над складністю цієї операції? Або про те, скільки можна було б допустити різних помилок, які б привели до катастрофи? Наприклад, інженери билися над проблемами, як утримати холодними двигуни багаторазового космічного корабля під час старту, щоб запобігти їхньому плавленню від власного нагріву. «Протягом перших декількох років проб двигуни один за другим розтоплювалися та вибухали»,— пише Тренто. Крім того, була необхідність, щоб два твердопаливних стартових двигуни запалювалися в повній синхронності, аби весь цей механізм не вибухнув. Звичайно, всі ці фактори сприяли зросту витрат.

Перший успішний запуск відбувся 12 квітня 1981 року. Коли команда у складі двох чоловік, Джона Янга та Роберта Кріпена, прищепила свої ремені, то кожен із трьох двигунів космічного корабля багаторазового користування утворив рушійну силу у 170 000 кілограмів. Згідно з Трентом, деяким вченим було цікаво знати: «Чи це буде перемога, чи мрія, яка впаде у флорідські болота? Якщо тверде паливо в одному з двигунів запалиться на одну секунду пізніше, то на пусковій установці № 39А відбудеться велика пожежа... На нульовому відрахунку паливо запалилося. Білий дим наповнив обрій і анкерні болти розірвалися. Члени команди могли чути гул. Вони відчували гойдання космічного апарата та хвилеподібні викиди енергії». Це був успіх. «Перший раз в історії США американці сіли на борт неперевіреної до кінця ракетної системи і полетіли... Найскладніший за всю історію космічний апарат запрацював». Народилося нове покоління Колумбів. Але не без небезпеки і не без трагічних наслідків. Катастрофа «Челенджера» в 1986 році і, як наслідок, смерть семи астронавтів є доказом цього.

Під час того першого польоту кольорові фотографії показали, що термостійкі плитки, які життєво важливі при вході в атмосферні шари, де розвивається температура 1 100 градусів за Цельсієм, відпали від дна орбітального корабля. Вченим потрібно було краще роздивитися, щоб оцінити, наскільки небезпечним було це ушкодження. Жодний фотографічний апарат, розташований на Землі, не настільки потужний, щоб створити достатньо чітке зображення шкоди, завданої нижній частині фюзеляжу. Отже, яке було рішення? Розвідувальний супутник «КХ-11» у той час був на орбіті вище від цього багаторазового космічного корабля. Було прийнято рішення перевернути цей орбітальний корабель догори дном щодо Землі, так щоб його дно міг бачити розвідувальний супутник. Інформація, яку отримали на Землі, запевнила працівників НАСА, що було пошкоджено невелику кількість плиток на хвості. Цей політ не був під загрозою.

Програма створення багаторазового космічного корабля. Для миру чи війни?

Історія НАСА переповнена постійним розходженням думок серед тих, хто дивився на цей засіб як допомогу в мирному дослідженні космосу, і тих, хто бачив в ньому нагоду отримати перевагу над Радянським Союзом у «холодній» війні. У 1982 році цей конфлікт інтересів був підсумований Гарольдом К. Хеленберком, членом Палати представників, коли він звернувся до Комітету науки і технології: «Трагедія полягає в тому, що американці не усвідомлюють, що цивільне космічне управління політизується та мілітаризується... Саме та група вчених, яка запустила нас на Місяць, була фінансована цивільними коштами... Я, якщо вже на те пішло, не хочу дуже дорогої космічної програми, що є частиною «зоряних війн» Пентагону... Я тільки можу надіятися, що наступне покоління американців не оглядатиметься на нас сьогодні як на лідерів, які мовчали в той час, як Америка перетворила благородні наміри в міжзоряну війну».

Він продовжив зауваженням, що підсумувало цю неприємність, яку людина робила для свого ж майбутнього: «Ми ступили в космос як у новий простір і тепер несемо ненависть та гіркоту Землі в небо, наче це нормально всюди воювати». Великі монополії і політичні та військові інтереси старалися взяти верх над НАСА. Мільярди доларів та тисячі робочих місць (і виборчих голосів) були пов’язані з його майбутнім.

Тепер виникає логічне запитання. Які корисні сторони для людей містить у собі дослідження космосу і які плани на майбутнє?

[Примітка]

[Ілюстрації на сторінках 8, 9]

1. Місяцехід «Ровер» від космічного корабля «Аполлон».

2. Місячний відсік з астронавтом Едвіном Олдріном Молодшим (20 липня 1969 року).

3. Будинок монтажу космічних апаратів, можливо, найбільший будинок у світі.

4. Багаторазовий космічний корабель на транспортері по дорозі до пускової установки.

5. Супутник готовий до запуску.

6. Багаторазовий космічний корабель «Челенджер» з виставленою автоматичною рукою.

7. Валентина Терешкова — перша жінка в космосі.

8. Ю. О. Гагарін — перша людина в космосі.

9. Автоматичні руки згрібають ґрунт із Марса.

[Відомості про джерела]

Фотографії 1-6 NASA photo; 7, 8 Tass/Sovfoto; 9 Photo NASA/JPL

Дослідження космосу. Яке його майбутнє?

З ПАДІННЯМ Радянської комуністичної імперії всі космічні гонки припинилися. Тепер вчені позбулися своєї первісної спонуки — когось перевершити. Замість конкуренції, російські й американські дослідники космосу бажають співпрацювати і ділитися знаннями та досвідом. Але все ще існують цілі, яких слід досягнути, та питання, на які слід відповісти. Багато хто задає одне запитання: яка користь людству від цих всіх гігантських зусиль та витрат на космос?

В одній із публікацій НАСА говориться, що протягом минулих трьох десятиліть «було здійснено більше, ніж 300 запусків [автоматичних космічних станцій] з метою дослідження Сонячної системи, а також вдосконалення прогнозу погоди, всесвітнього радіозв’язку та дослідження природних ресурсів Землі». Чи результати оправдали велетенську суму грошей, вкладену в ці програми? НАСА твердить, що вони «відшкодували національну затрату часу, грошей та технічних талантів і вже почали робити свій внесок». НАСА, виправдовуючи витрати, говорить далі: «Близько 130 000 американців мають роботу завдяки космічній програмі проведення досліджень щодо вдосконалення вогнетривкої тканини і фарби, зменшення в розмірах та збільшення довготривалості радіоприймачів і телевізорів, вдосконалення пружності пластмаси, зміцнення клейкості, вдосконалення електронних контрольно-вимірювальних систем для хворих у лікарнях, вдосконалення комп’ютерної технології, а також завдяки іншим галузям досліджень».

Інша побічна користь космічної програми — це більш детальне картографування земної поверхні і навіть нижчих шарів ґрунту. У другий політ багаторазового космічного корабля входив експеримент «використовування відносно простого оптичного реєстратора». Це «мало бути простим геологічним дослідженням з використанням радара, який знімав топографію земної поверхні» (Дж. Дж. Тренто «Рецепт для катастрофи»). Але отримали несподіваний результат. «Коли космічний корабель повернувся і знімки... було проявлено, то виявили дороги та вулиці стародавнього міста, поховані під піском Сахари. Було виявлено багато цивілізацій». Окрім того, ми всі отримуємо ще іншу користь.

Яка буде погода?

Те, що багато людей вважає звичайним сьогодні, дивлячись телебачення, — це щоденний прогноз погоди, який створюється за допомогою наочного приладдя. Однак як це змінило наше щоденне планування! Звичайно, якщо збирається на шторм або на дощ чи сніг, можна про це вже знати за декілька годин наперед завдяки метеорологічним супутникам, що на навколоземній орбіті.

Метеорологічні супутники вже 30 років передають інформацію про погоду на Землі. В одній публікації НАСА говориться: «Ці супутники не тільки дають можливість краще зрозуміти наше навколишнє середовище, вони також допомагають нам захиститися від небезпек». У ній далі зауважується, що в 1969 році ураган найшов на берег дельти річки Міссісіпі, завдавши збитків на більше, ніж 1,4 мільярда доларів США. «Проте, завдяки передбаченню метеорологічного супутника, тоді загинуло тільки 256 чоловік, і більшість з них могла б врятуватись, якщо б взяла до уваги завчасне застереження і евакуювалася». Звичайно, це могло б бути корисним і в інших частинах землі, де люди часто переносять смертельні дії мусонів та штормів.

Дослідники космосу не тільки цікавляться, яку можна отримати побічну користь для мешканців Землі. Вони мають далекосяжні цілі. Отже, що відбудеться в майбутньому у зв’язку з дослідженням космосу?

Трудність будування орбітальної станції

Те, що багато вчених вважають великою необхідністю, — це чітко функціонуюча орбітальна станція. НАСА підраховує, що до 2000 року буде потрібно 30 мільярдів доларів США на докінчення орбітальної станції «Фрідом», яка зараз будується. Тому що на планування станції затрачено декілька років, то, згідно з джерелами НАСА, 9 мільярдів доларів вже витрачено. Але яким чином спеціалісти винесуть свою орбітальну станцію на орбіту? Підраховано, що американському космічному кораблю багаторазового використовування необхідно було б зробити принаймні 17 керованих польотів, аби винести «Фрідом» частинами в космос. Це була б дуже дорога та тривала операція. Яке могло б бути розв’язання проблеми?

Деякі пропонують, щоб росіяни та американці з’єднали зусилля і користувалися потужними російськими ракетами-носіями «Енергія», аби винести на навколоземну орбіту «Фрідом». Згідно зі словами Серджа Шмемана, журналіста газети «Нью-Йорк таймс», «Енергія», що наче «20-поверховий літаючий хмарочос», може прискорити втілення в життя американського проекту орбітальної станції. Росіянам потрібно доларів США, і це буде сприятлива можливість для хитрого капіталізму. Журнал «Новини США та світовий огляд» (англ.) заявляє: «Шість автоматичних «Енергій» змогли б винести цілу станцію дешево та без ризику людським життям».

Звичайно, не тільки Сполучені Штати Америки та Російська Федерація беруть участь у дослідженні космосу. Європейське космічне агенство через французьку компанію «Аріенеспас», між іншим, випускає одноразові ракети-носії для запусків комерційних супутників. Японія також досягає зірок і, згідно з інформацією, нещодавно опублікованою в «Айжіяуік», «до кінця цього століття Японія збирається стати першою азіатською країною, що покладе початок постійному перебуванню людини в космосі». Перший офіційний японський астронавт Мамору Морі планує здійснити семиденний політ у космос із космодрому на мисі Канаверал (Флоріда) в 1992 році. У цьому самому повідомленні говориться, що «цей політ є важливою прелюдією японських планів зробити свій внесок в орбітальну станцію «Фрідом» [США]. У цьому проекті також братимуть участь європейські та канадські дослідники космосу.

Заселення планет

Також інші бажання полонять уяву багатьох людей — бажання заселити та експлуатувати інші планети. Джордж Хенрі Ілайєс у своїй книжці «Прорив у космос — завдання для покоління» (англ.) пише: «Утворення міжпланетних цивілізацій дуже необхідне для нашого виживання... Ми, люди, зайняли цілу планету і тепер настав час переселятися на більші простори. Пуста Сонячна система чекає нас». Йому відразу в око впала планета Марс.

Впевнений у тому, що людина повинна летіти на Марс, Майкл Коллінз, колишній астронавт, який був пілотом корабля «Джеміні-10» в 1966 році, а також пілотом командного відсіку «Аполлону-11», на якому людина дісталася до Місяця. Він говорить у своїй книжці «Політ на Марс» (англ.): «Марс здається дружньою, досяжною і навіть гостинною планетою».

Брюс Муррей, який довгий час керує Лабораторією ракетних двигунів у Пасадені, є прихильником спільного американсько-радянського рискованого польоту на Марс. Він, як один із засновників Планетарного товариства, недавно заохочував проявити ініціативу під гаслом «На Марс... разом». Він говорить: «Марс — планета майбутнього. Марс становитиме поле спільної діяльності для членів майбутніх поколінь, які схильні йти на риск».

Маршал Бремент, колишній посол США в Ісландії, пише: «У цій галузі [космосу] дві країни можуть багато чого навчитися одна від одної. Радянська програма пілотованих польотів не знає собі рівних; радянські космонавти побили всі рекорди перебування на орбіті... Зобов’язання двох держав разом встановити станцію на Місяці, облетіти Венеру і зробити посадку на Марс могли б мати велику наукову цінність».

Планетарне товариство, засновником якого є Карл Саган, астроном із Корнеллського університету, опублікувало «Декларацію Марса», у котрій заявлялося: «Марс — це сусідній світ — найближча планета, на котру дослідники могли б здійснити м’яку посадку... Марс — це скарбниця наукових знань, які не тільки важливі при дослідженні самого Марса, але й проллють світло на походження життя і також допоможуть зберегти навколишнє середовище Землі». Вчені заінтриговані таємницею походження життя. Проста біблійна відповідь їх не задовольняє: «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, із волі Твоєї існує та створене все!» (Об’явлення 4:11; Римлян 3:3, 4).

Зустріч із проблемами

Однак Муррей разом з іншими вченими усвідомлюють деякі проблеми, пов’язані з такими довготривалими міжпланетними польотами. Наприклад, «астронавтам і космонавтам» потрібно було б затратити цілий рік, щоб здійснити міжпланетний політ на Марс. Отже, подорож туди і назад тривала б принаймні два роки, не враховуючи часу, проведеного на Марсі. Наслідки невагомості ще не вивчені повністю. В одній із публікацій НАСА заявляється: «Серед наслідків невагомості є такі: вихід певних мінералів із кісток, атрофія м’язів, якщо не робити ніяких вправ, і синдром космічної адаптації, одна з форм морської хвороби, що виникає тільки під час космічних польотів».

До цього часу людина ще не переносила такого довгого періоду впливу невагомості. Однак російські космонавти перебували в стані невагомості найдовше. Двадцять п’ятого березня 1992 року після десятимісячного перебування в космосі на космічній станції «Мір» 33-літній Сергій Крікальов повернувся на Землю. Він трохи хитався на ногах, коли вийшов з відсіку, але показав, що людина може вижити протягом довгого періоду невагомості. І проблема невагомості, з якою зустрілися росіяни, не єдина, на яку натрапляють «астронавти і космонавти».

Якщо посадити в обмежений простір групу людей на будь-який проміжок часу, то зрештою виникнуть проблеми, пов’язані з особистістю та психікою. Книжка видавництва «Тайм-лайф» під назвою «Вирушення в далеку дорогу» із серії «Подорож у Всесвіт» (англ.) заявляє: «Рівень роздратованості має схильність зростати з кожним тижнем космічного польоту. Протягом [радянської] космічної експедиції «Салют» диспетчери управління польотом помітили, що поступово зростала роздратованість космонавтів тим, що звичайно вони вважали дурницями... Диспетчери управління польотом протягом довготривалого перебування в космосі у 1977 році космонавтів Гречко та Романенко заснували «групу психологічної підтримки», щоб спостерігати за розумовим станом космонавтів». Гречко сказав: «Дух конкуренції в команді є найбільш руйнівним, особливо коли кожен починає старатися довести, що є найкращим». Він додає, що в космосі «немає психологічної віддушини. Там це набагато небезпечніше».

Отже, будь-яка довготривала міжпланетна подорож повинна бути всесторонньо зваженою справою, в якій слід взяти до уваги всі наукові, механічні та психологічні фактори. Бути терпимим один до одного не є такою легкою справою тут, на Землі, наскільки ж важче це в космічному кораблі. (Порівняйте Колосян 3:12​-14).

Чи людина колись досягне планет?

Знаменита американська серія фільмів «Зоряна подорож» збуджувала апетит мільйонів людей до космічних експедицій. Які є подальші перспективи пілотованих досліджень інших планет? Розглядаються дві галузі — людина та божество. Зрештою, Біблія говорить, що Єгова «вчинив небо й землю! Небо,— небо для Господа, а землю віддав синам людським!» (Псалом 115:15, 16; Буття 1:1).

Ми вже побачили, що багато вчених є оптимістами щодо спроможності людства досягнути Марса й оселитися на ньому. Цікавість людини та її сильне прагнення знань, без сумніву, буде надалі підштовхувати людей розширяти горизонти своїх відкриттів. Згідно з офіційним повідомленням НАСА, одна з цілей космічного телескопа «Хаббл» — це «пошуки інших світів, інших галактик та походження Всесвіту». НАСА також заявляє: «Перспективи космічної діяльності XXI століття захоплюючі і стимулюючі. Ми можемо уявити собі такі досягнення, як заводи на орбіті, станції на Місяці і пілотовані експедиції на Марс. Тепер, після перетину кордону в космос, повороту назад вже нема».

Що можна сказати про це з біблійної точки зору? Щоправда, Бог наказав людині «розмножуватися, і наповнювати землю» (Буття 1:28). У цей самий час він наділив людину ненаситним бажанням більше дізнаватися про своє буття, включаючи біосферу, стратосферу і вище. Це буття включає в себе нашу маленьку Сонячну систему і зірки, які навколо неї. Отже, цар Давид був натхненим написати майже три тисячі років тому: «Коли бачу Твої небеса — діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив,— то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Псалом 8:4, 5).

Недавно телескоп «Хаббл» передав зображення гігантської галактики М87. Її описали як кульку світла, що містить у собі два трильйони зірок! Чи ви можете уявити собі цю цифру? Яка відстань до М 87? П’ятдесят два мільйони світлових років від Землі — «відносно близька міжгалактична відстань!» Будьмо відвертими: людина і Земля є безмежно малою величиною порівняно до велетенського космічного простору, розміри якого неможливо собі уявити! Що робить Єгова і буде робити у цьому всьому безконечному зовнішньому просторі, є за межами нашого розуміння. Незалежно від людського прагнення перебувати в зовнішньому просторі, на нашій планеті виникло одне спірне питання, яке в першу чергу мусить вирішитися внаслідок Божого втручання (Об’явлення 16:14​-16).

Спірне питання вирішується

Спірне питання — це вибір між правлінням Бога та правлінням Сатани. Саме тому Свідки Єгови по всій землі проголошують, що Бог незабаром повинен вжити заходів для очищення землі від зла, деградації, душогубства, насильства та війни (Марка 13:10; 2 Коринтян 4:4).

Астронавти, які бачили нашу Землю з висоти сотень кілометрів у космосі, дивувалися красою цієї планети-самоцвіту. Якщо глянути згори, то на Землі не видно політичних кордонів, які розмежовують і ділять її. Це тільки прекрасний, загальний дім людської родини. Проте світ повний пожадливості, заздрості, брехні, експлуатації, несправедливості, терору, страху, злочинів і насильства. Що потрібно людям, щоб вони опам’яталися?

Біблія показує, що Бог Єгова, Творець Землі та її Власник, скоро буде діяти проти непокірних мешканців цієї планети. Тільки справді покірні залишаться, щоб жити на Землі. Потім ми побачимо, що Бог планує для слухняної людської родини (Псалом 37:11, 29; Об’явлення 11:18; 16:14​-16).

[Рамка на сторінці 14]

Рятування супутника

НАСА в травні цього року провело успішну операцію, коли три астронавти з космічного багаторазового корабля «Ендевор» під час космічних маневрів зробили деякі маніпуляції зі супутником зв’язку, який важив 4080 кілограмів і не функціонував правильно. Вони підтягнули його до вантажного відсіку, де приєднали до нього нову ракету-носій. Потім цей супутник був запущений на вищу орбіту перед тим, як його знову опустили на робочу позицію 35 900 кілометрів над землею.

[Ілюстрації на сторінці 15]

1. Малюнок проекту космічної станції «Фрідом».

2. Одна з проблем, з якими зустрічаються космонавти міжпланетних польотів — невагомість.

3. Вигляд Землі з Місяця.

4. Венера.

5. Марс.

[Відомості про джерело]

Фотографії 1-4, NASA photo; 5 Photo NASA/JPL