Дивовижний Усесвіт

Що теорія Великого вибуху пояснює, а що ні

КОЖНИЙ ранок є чудом. Глибоко всередині ранкового Сонця водень перетворюється на гелій за температури мільйони градусів. Рентгенівські промені та гамма-промені з шаленою силою вивергаються з ядра в довколишні шари Сонця. Якби Сонце було прозорим, ці промені прорвалися б на його поверхню за кілька палючих секунд. Натомість вони починають вивільнятися із щільно поєднаних атомів сонячного «ізолятора», поступово втрачаючи енергію. Минають дні, тижні, сторіччя. Через тисячі років колись смертельне випромінювання нарешті виходить на поверхню Сонця як ніжний потік жовтого світла, вже не загрозливий, а саме такий, який потрібний, щоб зігріти Землю своїм теплом.

Кожна ніч також є чудом. Інші сонця мерехтять до нас з неозорого простору нашої Галактики. Вони різняться кольорами, розмірами, температурами й питомою вагою. Одні є надгігантами, настільки великими, що коли б одне помістити на місце нашого Сонця, то наша планета опинилася б усередині цієї надзірки. Інші сонця, білі карлики, є крихітними, меншими за нашу Землю, але вагою з наше Сонце. Деякі рухатимуться собі мільярди років. Інші зорі вибухнуть, стаючи надновими, і зникнуть, затьмаривши перед тим своїм світлом на короткий час усі галактики.

Первісні люди розповідали про морських чудовиськ і войовничих богів, про драконів, черепах та слонів, про квітку лотос й замріяних богів. Згодом, у час так званого «віку розуму», боги поступилися перед нововинайденою «магією» числення й законами Ньютона. Нині ми живемо у віці, позбавленому старовинної поезії і легенд. Діти сьогоднішньої атомної ери вибирають за взірець створення не стародавніх морських чудовиськ, не «механізм» Ньютона, а найпоширеніший символ XX сторіччя — бомбу. Їхнім «творцем» є вибух. Вони називають це космічне явище Великим вибухом.

Що «пояснює» Великий вибух

За найпоширенішою моделлю, яка відображує погляд нинішнього покоління, близько 15—20 мільярдів років тому Всесвіт ще не існував, також не існував і порожній простір. Не було ні часу, ні матерії: нічого, окрім того, що називається сингулярністю, тобто стану нескінченно великої густини, з якого в результаті вибуху виник Всесвіт. Під час цього вибуху був короткий період, коли за мізерні долі секунди новонароджений Всесвіт роздувався або розширювався зі швидкістю набагато більшою за швидкість світла.

Протягом перших хвилин Великого вибуху в масштабах Всесвіту відбулися ядерні перетворення, що спричинило утворення в міжзоряному просторі водню, гелію та невеликої частини літію в концентраціях, які були виміряні нещодавно. Після, мабуть, 300 000 років вогняна куля Всесвіту охолодилася до температури, трохи нижчої за температуру поверхні Сонця, що дозволило електронам почати рухатися по орбітах навколо атомів і вивільнило потік фотонів, тобто світла. Це первісне радіовипромінювання, хоча й великою мірою охолоджене, може бути зареєстроване й сьогодні як фонове радіовипромінювання мікрохвильових частот, яке відповідає температурі 2,7 Кельвінаa. По суті, це фонове радіовипромінювання відкрили у 1964—1965 роках; воно й переконало більшість вчених у тому, що мусило статися щось подібне до Великого вибуху. Теорія також намагається пояснити, чому Всесвіт розширюється у всіх напрямках, а далекі галактики, як видається, віддаляються од нас і одна від одної з великою швидкістю.

Якщо теорія Великого вибуху пояснює так багато, чому сумніватися у ній? Тому що багато чого вона не пояснює. Для прикладу: стародавній астроном Птолемей висунув теорію, що Сонце й планети рухаються навколо Землі по великих колах, водночас обертаючись по менших колах, які називаються епіциклами. Здавалося, що теорія пояснює рух планет. Сторіччями, в міру того як астрономи накопичували більше відомостей, птолемеївські космологи завжди могли додати додаткові епіцикли до інших епіциклів і «пояснити» нові відомості. Однак це не значило, що теорія була правильною. Врешті-решт зібралося просто забагато даних, які треба було пояснити, й інші теорії, такі, як ідея Коперника про те, що Земля рухається навколо Сонця, краще та простіше пояснювали ці речі. Нині важко знайти птолемеївського астронома!

Професор Фред Хойл прирівняв зусилля птолемеївських космологів підправити хибну теорію, зважаючи на нові відкриття, до сьогоднішніх намагань прихильників Великого вибуху утримати свою теорію гідною довіри. Він написав у своїй книжці «Розумний Усесвіт» (англ.): «Основні зусилля дослідників були спрямовані на те, аби приховати суперечності теорії Великого вибуху і побудувати ідею, котра стала ще більш складною й громіздкою». Згадавши епіцикли Птолемея, за допомогою яких той даремно хотів врятувати свою теорію, Хойл продовжив: «Я не вагаюсь сказати, що у результаті цього теорія Великого вибуху є під загрозою. Як я вже згадував раніше, коли ряд фактів суперечить теорії, досвід підказує, що вона рідко коли одужує» (сторінка 186).

Журнал «Новий вчений» (англ.) за 22—29 грудня 1990 року висловив подібну думку: «До космологічної моделі Великого вибуху... застосували птолемеївський підхід». Потім у статті запитувалося: «Як ми можемо досягти справжнього прогресу у фізиці часток і космології? (...) Ми повинні бути чеснішими й відвертішими щодо виключно спекулятивної природи деяких наших найзаповітніших припущень». Тепер посипалися результати нових спостережень.

Питання, на які не відповідає теорія Великого вибуху

Найбільший сумнів у теорії Великого вибуху походить від дослідників, котрі використовували відремонтований космічний телескоп «Хаббл» для вимірювання відстаней до інших галактик. Нові дані ошелешили теоретиків!

Астроном Венді Фрідман та інші нещодавно використали космічний телескоп «Хаббл», щоб виміряти відстань до галактики у сузір’ї Діви. Її результати вимірювань підказують, що Всесвіт розширюється швидше, а отже, є молодшим, ніж вважалося раніше. По суті, дані «виявляють, що вік космосу становить усього вісім мільярдів років»,— повідомив журнал «Саєнтифик америкен» щойно минулого червня. У той час як вісім мільярдів років здається дуже довгим проміжком часу, це лише близько половини нещодавно визначеного віку Всесвіту. Це створює особливу проблему, оскільки у повідомленні зауважується далі: «Інші дані показують, що вік певних зірок становить щонайменше 14 мільярдів років». Коли обчислення Фрідман підтвердяться, то ці старі зірки виявляться старшими за сам Великий вибух!

Ще однією проблемою теорії Великого вибуху є неухильне збільшення доказів про існування у Всесвіті «бульбашок», котрі мають розмір 100 мільйонів світлових років. За їхніми межами галактики є, а всередині них — ні, лише порожнини. Марґаріт Ґеллер, Джон Гекра та інші науковці з Гарвардсько-Смітсонівського центру астрофізики виявили на небі північної півкулі те, що вони називають великою стіною галактик, довжиною близько 500 мільйонів світлових років. Інша група астрономів, відомих як «Сім самураїв», знайшли докази існування інакшого космічного скупчення, котре вони називають Великим Притягувачем; воно розташоване недалеко від південних сузір’їв Гідри та Кентавра. Астрономи Марк Постман і Тод Лоєр вважають: щось навіть більше мусить лежати за сузір’ям Оріона й змушувати сотні галактик, а також нашу нестися у цьому напрямку, як плоти по «космічній річці».

Усе це незбагненно. Космологи говорять, що виверження Великого вибуху було надзвичайно плавним і однорідним, згідно з фоновим радіовипромінюванням, яке вибух ніби залишив по собі. Як міг такий плавний початок призвести до таких масивних і складних структур? «Останні відкриття стін і притягувачів роблять ще загадковішим те, як могло сформуватися так багато структур за 15-мільярдний вік Всесвіту»,— визнається в «Саєнтифик америкен», це становить проблему, котра посилюється, коли Фрідман та інші ще більше врізають вік космосу.

«Нам бракує якогось істотного елементу»

Трьохвимірні карти Ґеллер з тисячами згрупованих, сплетених бульбашкових скупчень галактик змінили уявлення вчених про вигляд Усесвіту. Ґеллер не претендує на те, аби розуміти, що бачить. Видається, що неможливо пояснити існування її великої стіни самою лише силою притягання. «Я часто відчуваю, що нам бракує якогось істотного елементу, щоб зрозуміти цю структуру»,— визнає вона.

Ґеллер докладно пояснює свої побоювання: «Ми не знаємо напевно, як пояснити ці великі структури, виходячи з теорії Великого вибуху». Тлумачення космічної структури на основі останніх карт неба далеко не чітке, це все одно, що намагатися зобразити цілий світ, оглянувши лише Род-Айленд у США. Ґеллер продовжує: «Колись, можливо, ми й зрозуміємо, що неправильно поєднали факти разом, і це буде здаватися настільки простим, що дивуватимемося, чому не додумалися до цього раніше».

Це приводить нас до найважливішого питання: що викликало сам Великий вибух? Такий відомий науковець, як Андрій Лінде, один із засновників надзвичайно популярної моделі роздувного Всесвіту в рамках теорії Великого вибуху, відверто визнає, що стандартна теорія не відповідає на це істотне питання. «Перша й основна проблема — це сам факт Великого вибуху,— говорить він.— Хтось може запитати: що було перше? Якщо тоді не існував космічний час, як усе могло повстати з нічого? (...) Як пояснити початкову сингулярність — коли і де вона виникла — й далі залишається найнепіддатливішою проблемою сучасної космології».

В одній статті журнал «Діскавер» недавно подав висновок, що «ні один розсудливий космолог не стверджуватиме, що теорія Великого вибуху є абсолютною».

Тож вийдімо на вулицю та поміркуймо над красою й таємничістю зоряного склепіння.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 5]

Світловий рік — космічна лінійка

Усесвіт є настільки великим, що вимірювати його в милях або кілометрах, це все одно, що вимірювати відстань од Лондона до Токіо мікрометром. Світловий рік — зручніша одиниця вимірювання, що дорівнює відстані, яку світло проходить за рік, або близько 9 460 000 000 000 кілометрів. Оскільки світло має найбільшу швидкість у Всесвіті й проходить відстань до Місяця за 1,3 секунди, а до Сонця за 8 хвилин, то наскільки ж величезною є відстань в один світловий рік!

Дивовижний Усесвіт

Такий загадковий, але ж і такий прекрасний

О ЦІЙ порі року нічне небо, ніби прикрашене коштовностями, вабить нас своїм блиском. Високо над головою широко крокує могутній Оріон, сузір’я, котре добре видно січневими вечорами від Анкориджа (Аляска) до Кейптауна (Південно-Африканська Республіка). Чи роздивлялися ви нещодавно небесні скарби, які можна побачити у відомих сузір’ях, таких, наприклад, як Оріон? Астрономи цими днями вдивлялися у нього, послуговуючись щойно відремонтованим космічним телескопом «Хаббл».

Із трьох зірок пояса Оріона звисає меч. Промениста зоря посередині меча насправді зовсім не зоря, а відома «Велика туманність Оріона», об’єкт дивовижної краси, навіть якщо роздивлятися його у невеликий телескоп. Однак астрономи-фахівці захоплюються нею не через її дивовижне сяйво.

«Астрономи досліджують туманність Оріона й багато її молодих зірок, оскільки вона є найбільшою та найактивнішою ділянкою народження зірок у нашій частині Галактики»,— повідомляє Жан-П’єр Кайо у журналі «Астрономія» (англ.). Ця туманність, здається, є космічним пологовим відділенням! Коли телескоп «Хаббл» сфотографував туманність Оріона, захопивши подробиці, котрі досі ніхто ніколи не бачив, то астрономи побачили не тільки зірки й світний газ, але й те, що Кайо описує як «променисті маленькі овали. Плямки жовтогарячого світла. Вони нагадують крихти бутерброда, що випадково впали на фотографію». Однак вчені не приписують це пошкодженням світлової ізоляції, а гадають, що ці променисті овали є «протопланетарними дисками, першими зародковими сонячними системами, які розглядають з віддалі 1500 світлових років». Чи зорі, а навіть цілі сонячні системи, народжуються цієї миті у туманності Оріона? Багато астрономів думає, що так.

Від пологового відділення до зоряного кладовища

Оріон широко крокує вперед з луком у руці, ніби збирається протистояти бику, сузір’ю Тельця. У невеликий телескоп можна побачити біля кінчика південного рога бика пляму слабкого світла. Її називають Крабоподібною туманністю, а у великий телескоп видно, що це вибух у процесі, як показано на фотографії на сторінці 9. Якщо туманність Оріона — це зоряні ясла, то Крабоподібна туманність, зовсім поряд, може бути могилою зорі, котра померла нечувано жорстокою смертю.

Цю небесну катастрофу, мабуть, описали китайські астрономи, котрі змалювали «Зорю-гостю» в сузір’ї Тельця, яка несподівано з’явилася 4 липня 1054 року й сяяла так яскраво, що 23 дні її бачили навіть вдень. «Кілька тижнів,— зауважує астроном Роберт Бернем,— зоря палала світлом близько 400 мільйонів сонць». Астрономи називають таке дивовижне зоряне самогубство вибухом наднової зорі. Навіть нині, майже тисячу років після того, як спостерігали за зіркою, уламки від її виверження летять через космос зі швидкістю, як вважають, 80 мільйонів кілометрів за день.

Космічний телескоп «Хаббл» попрацював також і над цією ділянкою, вдивляючись глибоко у серце туманності, і виявив, згідно з журналом «Астрономія», «деталі у Крабі, котрих астрономи ніколи не сподівалися». Астроном Пол Сковен говорить, що «астрономам-теоретикам доведеться деякий час почухати потилиці».

Астрономи, як, наприклад, Роберт Кіршнер з Гарварда та інші, гадають, що розуміння природи таких залишків вибуху наднових зірок, як Крабоподібна туманність, є важливим, оскільки вони можуть бути використані для вимірювання відстаней до інших галактик, котрі інтенсивно досліджуються останнім часом. Як ми побачили, непорозуміння стосовно відстаней до інших галактик недавно розпалило жваве обговорення Великого вибуху — моделі створення Всесвіту.

За сузір’ям Тельця на західному січневому небі Північної півкулі можна побачити сузір’я Андромеди, яке посилає нам своє м’яке світло. Це світиться галактика Андромеди, найвіддаленіший об’єкт, котрий можна бачити неозброєним оком. Загадки Оріона й Тельця лежать відносно недалеко, у межах кількох тисяч світлових років од Землі. Проте тепер ми дивимося крізь відстань, як підраховано, у два мільйони світлових років на спіральну галактику, дуже подібну до нашої Галактики Молочний Шлях, але навіть більшу — близько 180 000 світлових років від одного кінця до іншого. Коли ви бачите м’який блиск Андромеди, до ваших очей доходить світло, котрому понад два мільйони років!

В останні роки Марґаріт Ґеллер та інші взялися за честолюбну програму: скласти тривимірну карту всіх галактик навколо нас, і результати підняли серйозні питання щодо теорії Великого вибуху. Замість того щоб побачити плавне розподілення галактик у всіх напрямках, картографи космосу виявили «ткану структуру галактик», що простягається на мільйони світлових років. «Як сплелася ця ткана структура з майже однорідної речовини, з котрої складався новонароджений Всесвіт? Це є одним з найневідкладніших питань космології»,— повідомлялося у недавньому звіті поважного часопису «Наука» (англ.).

Ми почали цей вечір з того, що подивилися на січневе нічне небо й швидко виявили не тільки його дивовижну красу, але й таємниці та питання, які стосуються самої природи та походження Всесвіту. Як він виник? Як він дійшов до такого складного рівня, на якому є сьогодні? Що станеться із небесними загадками довкола нас? Чи хтось спроможний відповісти? Подивімося.

[Рамка на сторінці 8]

Звідки вони знають, яка це відстань?

Коли астрономи повідомляють нам, що від нас до галактики Андромеди два мільйони світлових років, то насправді подають наукове припущення. Ніхто не знає, як можна виміряти ці запаморочливі відстані безпосередньо. Відстані до найближчих зірок, не більші 200 світлових років, визначаються вимірюванням зоряного паралаксу за законами простої тригонометрії. Однак цей метод можна застосовувати лише до зірок, котрі настільки близькі до Землі, що ніби трохи зміщуються внаслідок обертання Землі навколо Сонця. Більшість зірок, а також усі галактики розташовані набагато далі. Ось тут і починаються припущення. Навіть визначення відстаней до відносно близьких зірок ґрунтується на здогадках, наприклад, вважають, що відстань до відомої червоної зорі-надгіганта Бетельгейзе в сузір’ї Оріона становить десь від 300 до 1000 світлових років. Тому нас не повинна дивувати незгода поміж астрономами стосовно галактичних відстаней, котрі більші у мільйони разів.

[Рамка на сторінці 8]

Наднові зорі, пульсари та чорні діри

У серці Крабоподібної туманності розташований один з найдивніших об’єктів у відомому Всесвіті. Згідно із вченими, цей стиснутий до неймовірної густини крихітний труп загиблої зорі, котрий у своїй могилі щосекунди здійснює 30 обертів навколо осі, є потужним джерелом радіовипромінювання, яке було вперше зафіксовано на Землі 1968 року. Його називають пульсаром і описують, що це залишки від вибуху наднової зорі, котрі обертаються і є настільки стиснутими, що електрони й протони в атомах первісної зорі утворили нейтрони. Науковці говорять, що пульсар колись був величезним ядром зорі-надгіганта, такої, як Бетельгейзе або Рігель у сузір’ї Оріона. Коли зоря вибухнула й зовнішні шари вивергнулися у відкритий космос, залишилося тільки зморщене ядро — розжарена до білого окалина, а її ядерні реакції давно припинилися.

Уявіть собі зорю, масою у два рази більшою за масу Сонця, яка стиснена у кулю діаметром 15—20 кілометрів! Уявіть собі планету Землю, стиснену до 120 метрів. Один кубічний сантиметр такого матеріалу важив би понад мільярд тонн.

Але навіть і це не є останнім словом про стиснену речовину. Якщо б стиснути Землю до розміру м’ячика для настільного тенісу, то земне поле сили притягання стало б таким потужним, що навіть світло не змогло б вирватися з нього. У такому стані крихітна Земля зникла б у так званій чорній дірі. Хоча більшість астрономів вірить в існування чорних дір, але це ще не доведено, і виявилося, що вони не такі поширені, як вважалося кілька років тому.

[Рамка на сторінці 10]

Чи ці кольори справжні?

Люди, котрі роздивляються небо в невеликі телескопи, часто відчувають розчарування, знайшовши якусь відому галактику або туманність. Де поділися чудові кольори, які вони бачили на фотографіях? «Кольори галактик неможливо побачити безпосередньо людським оком, навіть у найбільші з існуючих телескопів,— зауважує астроном і науковий письменник Тімоті Ферріс,— оскільки їхнє світло занадто слабке, щоб збудити рецептори кольору сітківки». Через це багато людей робить висновок, що чудові кольори, які можна побачити на астрономічних фотографіях, є підробкою і що вони були додані якось в процесі фотографування. Проте це зовсім не так. «Самі по собі кольори справжні,— пише Ферріс,— і фотографії відбивають зусилля астрономів точно відтворити їх».

У книжці «Галактики» (англ.) Ферріс пояснює, що фотографії таких слабких віддалених об’єктів, як галактики й більшість туманностей, «зроблені за допомогою наведення телескопів на галактики й експонування фотопластинки протягом кількох годин, у той час як зоряне світло попадає на фотографічну емульсію. Протягом цього часу механізм з приводом компенсує обертання Землі й повертає телескоп за галактикою, астроном же або деколи автоматизована система наведення робить незначні поправки».

Дивовижний Усесвіт

«Чогось бракує». чого?

ЗМЕРЗНУВШИ, ми повертаємося додому, після того як спостерігали за зорями погідної темної ночі. Наші очі втомлені. Але нас вразила неосяжна краса, і в голові крутяться численні питання. Чому Всесвіт існує? Як він виник? Що з ним буде? Це питання, на які намагаються відповісти багато людей.

Письменник-науковець Деніс Овербай п’ять років проводив дослідження у галузі космології, він побував на наукових конференціях та в дослідницьких центрах по всій земній кулі. Оповідаючи про розмову із всесвітньовідомим фізиком Стівеном Гакінґом, він сказав: «На завершення я хотів дізнатися від Гакінґа про те, про що я завжди хотів дізнатися від Гакінґа,— що стається з нами, коли ми помираємо?»

Ці слова, хоча й приправлені іронією, багато говорять про нашу епоху. Питання виникають не так про самі зірки та теорії і суперечливі погляди космологів, котрі їх вивчають. Нині люди все ще прагнуть відповідей на основні питання, що турбують людство тисячоліттями. Чому ми живемо? Чи існує Бог? Що стається з нами, коли ми помираємо? Де знайти відповіді на ці питання? Чи можуть відповісти зірки?

Інший письменник-науковець Джон Босло зауважив, що оскільки люди покинули релігію, то науковці, наприклад, космологи, стали «ідеальними священиками ери без релігії. Вони, а не релігійні керівники, стали тими, хто нині потрошки відкриває усі секрети Всесвіту не через духовне прозріння, а через рівняння, яке розуміють тільки посвячені». Однак чи ж відкриють вони усі таємниці Всесвіту й чи дадуть відповіді на усі питання, котрі віками турбують людство?

Що відкривають сьогодні космологи? Більшість підтримує якусь версію «теології» Великого вибуху, котра стала у наші дні світською релігією, і саме тому вони постійно ухиляються від пояснення деталей. «Проте,— зауважує Босло,— у рамках нових і суперечливих досліджень теорія Великого вибуху все більше й більше починає виявлятися надто спрощеною версією, яка пояснює створення. До початку 1990-х років теорія Великого вибуху виявлялася... щораз неспроможнішою відповісти на більшість основних питань». Він додав: «Чимало теоретиків висловило думку, що теорія не протримається навіть до кінця 1990-х років».

Можливо, деякі останні припущення космологів виявляться правильними, а можливо, й ні — саме так як, можливо, планети справді з’єднуються в примарному світлі туманності Оріона, а можливо, й ні. Незаперечним фактом є те, що ніхто на Землі не знає цього напевно. Теорій існує більше, ніж достатньо, проте чесні спостерігачі, попри жваві розмови, погоджуються з проникливим зауваженням Марґаріт Ґеллер, що у сьогоднішньому науковому розумінні космосу, здається, бракує чогось суттєвого.

Бракує бажання визнати неприємні факти

Більшість вчених, а в їхньому числі й більшість космологів, погоджуються з теорією еволюції. Тому їм неприємно визнати те, що у творенні видно розум і намір, вони здригаються при самій лише згадці про Бога як Творця. Вчені відмовляються навіть розглядати таку єресь. У Псалмі 10:4 (Деркач) зневажливо говориться про зарозумілого, котрий «не задумується; у нього завжди на думці: «Нема Бога!» Його творче божище — Випадок. Однак із збільшенням знань випадок та збіг обставин не пояснюють численних фактів, тому вчені дедалі частіше звертаються до таких заборонених слів, як розум і конструкція. Розгляньмо наступні приклади.

«Космологічним вивченням явно бракує якоїсь складової. Щоб виник Усесвіт, як і щоб скласти кубик Рубика, потрібно розуму»,— написав астрофізик Фред Хойл у книжці «Розумний Усесвіт» (англ.), сторінка 189.

«Чим більше я досліджую Всесвіт і вивчаю деталі його архітектури, тим більше знаходжу доказів, що Всесвіт у деякому розумінні мусив знати, що ми з’явимося» (Фріман Дайсен «Порушуючи спокій Усесвіту», англ., сторінка 250).

«Які властивості були необхідні Всесвіту, щоб з’явилися такі істоти, як ми, і чи наш Усесвіт має ці властивості через збіг обставин, чи через якісь глибші причини? (...) Чи існує якийсь глибший задум, за котрим Усесвіт припасовано для людства?» (Джон Ґріббен та Мартін Ріс «Космічні збіги обставин», англ., сторінки XIV, 4).

Фред Хойл також розповідає про це у своїй книжці, цитованій вище, на сторінці 220: «Такі властивості, здається, вплітаються у світ природи ниткою щасливих випадків. Але цих дивних збігів обставин, необхідних для життя, настільки багато, що, мабуть, необхідно враховувати їх у деяких поясненнях».

«Не тільки людина пристосована до Всесвіту. Всесвіт також пристосований до людини. Чи можете уявити собі всесвіт, в якому та чи інша безвимірна стала фізики якимось чином змінюється на кілька відсотків? Людина ніколи не змогла б існувати у такому всесвіті. Це є основним пунктом антропічного принципу. Згідно з цим принципом, життєдайний фактор є джерелом усього механізму й конструкції світу» (Джон Барроу та Френк Типлер «Антропічний космологічний принцип», англ., сторінка VII).

Бог, конструкція й фізичні сталі

Які ж основні фізичні сталі є необхідними для існування життя в Усесвіті? Доповідь у журналі «The Orange County Register» за 8 січня 1995 року давала перелік цих сталих. Там говорилося, наскільки гармонійними повинні бути ці величини: «Кількісне значення багатьох основних фізичних величин, що характеризують Усесвіт, наприклад, заряд електрона, незмінна швидкість світла або числове співвідношення основних сил у природі, приголомшливо точне, часом до 120-го знака після коми. Розвиток живого Всесвіту надзвичайно залежить від цих характеристик. Будь-яка мізерна зміна, на одну наносекунду, на один ангстрем,— і Всесвіт може стати мертвим та пустельним».

Автор цієї доповіді згадує те, що зазвичай не згадують: «Здається, розумніше припустити, що в цьому процесі криються якісь незбагненні тенденції, можливо, дія розумної та цілеспрямованої сили, котра привела Всесвіт у гармонію, приготувавши його до нашого з’явлення».

Джордж Ґрінштейн, професор астрономії та космології, подав довгий перелік фізичних сталих у книжці «Симбіотичний Усесвіт» (англ.). У цьому списку наведені сталі настільки точні, що коли б змінилися на якусь йоту, то не могло б існувати ні атомів, ні зірок, ні Всесвіту. Докладно цей зв’язок показано у рамці. Щоб існувало фізичне життя, мусять існувати ці залежності. Вони складні, і, можливо, не усі читачі зрозуміють їх, проте астрономи, а також багато інших вчених знають про них.

Продовжуючи цей перелік, Ґрінштейн не зміг приховати свого захоплення. Він сказав: «Так багато збігів обставин! Що більше я читаю, то більше переконуюся: такі «збіги обставин» навряд чи сталися випадково. Однак із зростанням переконаності зросло дещо й інше. Навіть тепер важко виразити це «дещо» словами. Це була раптова й надзвичайно сильна зміна, а деколи майже фізичний біль. Мене ніби корчило від неприємного відчуття (...) Чи можливо, що раптом, нехотячи ми наштовхнулися на науковий доказ існування Вищої Істоти? Чи це був Бог, котрий втрутився й майстерно створив космос для нашого блага?»

Прикро вражений і нажаханий цією думкою, Ґрінштейн швиденько зрікся її та відновив свою науково-релігійну ортодоксальність, сказавши: «Бог — це не пояснення». Авжеж, ця думка була такою неприємною, що він просто не зміг перетравити її!

Природна людська потреба

Усе це не було сказано для того, щоб принизити наполегливу працю чесних вчених, у тому числі космологів. Особливо Свідки Єгови цінують їхні численні відкриття таємниць творення, котрі показують силу, мудрість і любов правдивого Бога Єгови. У Римлян 1:20 проголошується: «Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання».

Пошуки й праця науковців виявляють природну людську потребу, таку ж, як потреба в їжі, притулку та одязі. Це потреба знати відповіді на питання про майбутнє та мету в житті. Бог «вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця» (Екклезіяста 3:11).

Це не є поганою новиною. Це значить, що людство ніколи не буде знати усього, однак йому ніколи не забракне нового, чого можна навчитися: «Коли побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може людина збагнути чину, під сонцем учиненого! Тому скільки людина не трудиться, щоб дошукатись цього, то не знайде, і коли й мудрий скаже, що знає,— не зможе знайти!» (Екклезіяста 8:17).

Дехто з науковців заперечує, мовляв, коли Бог є «вирішенням» проблеми, то це вбиває спонуку для подальших досліджень. Однак людина, яка визнає Бога Творцем неба й землі, може відкривати багато інших захопливих подробиць та досліджувати цікаві таємниці. Для неї горить зелене світло, коли вона вирушає у захопливу подорож до відкриттів і пізнання!

Хто може встояти перед запрошенням з Ісаї 40:26? «Підійміть у височину ваші очі й побачте». Ми підіймали у височину свої очі на цих сторінках і побачили, що те, «чого бракує», не приходить космологам у голову. Ми також визначили, де містяться основні відповіді на питання, котрі віками турбують розуми людей.

Відповіді містяться в книзі

Відповіді завжди були там, але, подібно до релігійників за днів Ісуса, багато людей закрило собі очі й вуха і зробило твердими свої серця до відповідей, які не підходять під їхні людські теорії та обраний спосіб життя (Матвія 13:14, 15). Єгова повідомив нам, як повстав Усесвіт, як виникла Земля й хто мешкатиме на ній. Він сказав нам, що люди, мешканці Землі, повинні доглядати її і дбати з любов’ю про рослини й тварин, які живуть разом з ними на ній. Він також розповів, що́ стається, коли помирають люди; що вони можуть повернутися до життя й що́ вони повинні робити, аби жити на землі вічно.

Коли вас цікавлять відповіді, дані вам мовою натхненого Слова Бога, Біблії, будь ласка, прочитайте наступні біблійні вірші: Буття 1:1, 26—28; 2:15; Приповістей 12:10; Матвія 10:29; Ісаї 11:6—9; 45:18; Буття 3:19; Псалом 146:4; Екклезіяста 9:5; Дії 24:15; Івана 5:28, 29; 17:3; Псалом 37:10, 11; Об’явлення 21:3—5.

Чому б не прочитати ці вірші вдома одного вечора з вашою родиною, із сусідами чи з друзями? Будьте впевнені, що вийде цікава й жвава розмова!

Чи інтригують вас таємниці Всесвіту й чи зворушує його краса? Чому б не познайомитись ближче з Тим, хто створив його? Наша допитливість і здивування нічого не значать для неживих небес, але Бог Єгова, їхній Творець, є також нашим Творцем, і він дбає за сумирних людей, які хочуть навчитися про нього та його творення. Нині запрошення звучить по усій землі: «Прийди!» А хто чує, хай каже: «Прийди!» І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!» (Об’явлення 22:17).

Яке ж сердечне це запрошення від Єгови! Всесвіт був створений не безглуздим, безцільним вибухом, а Богом нескінченного розуму й чіткого наміру, який знав про вас із самого початку. Він володіє необмеженою контрольованою енергією, якою завжди допомагає своїм служителям (Ісаї 40:28—31). Ваша нагорода за пізнання його буде безмежною й величною, як сам Усесвіт!

«Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розповідає небозвід» (Псалом 19:2).

[Рамка на сторінці 13]

Перелік деяких фізичних сталих, необхідних для існування життя

Заряди електрона й протона мусять дорівнювати одне одному за величиною й бути протилежними за значенням; нейтрон мусить важити трошки більше за протон; аби відбувся фотосинтез, повинна існувати відповідність між температурою Сонця й здатністю поглинання хлорофілу; якби сильна взаємодія була трошки слабша, Сонце не змогло б утворювати енергію за допомогою ядерних реакцій, а якби вона була трошки сильніша, паливо, необхідне для утворення енергії, було б надзвичайно нестійким; без двох окремих дивовижних резонансів між ядрами у центральній частині червоних гігантів не утворювався б ніякий елемент, окрім гелію; якби в космосі було менше трьох вимірів, то був би неможливим взаємозв’язок між кровообігом та нервовою системою; якби в космосі було більше трьох вимірів, планети не змогли б постійно обертатися навколо Сонця («Симбіотичний Усесвіт», сторінки 256, 257).

[Рамка на сторінці 14]

Чи хтось бачив мою зниклу масу?

Галактика Андромеди, як і усі спіральні галактики, велично обертається в космосі, ніби велетенський ураган. Астрономи можуть вираховувати швидкість обертання багатьох галактик за допомогою спектрального аналізу, і коли вони роблять це, то виявляють дещо загадкове. Швидкості обертання здаються неможливими! Видається, що усі спіральні галактики обертаються занадто швидко. Вони поводяться так, ніби видимі зірки галактики були вставлені у набагато більше світлове коло темної матерії, невидимої для телескопа. «Ми не знаємо форм темної матерії»,— визнає астроном Джеймс Калер. Космологи підрахували, що 90 відсотків зниклої маси неможливо пояснити. Вони намагаються виявити її чи то у формі важких нейтрино, чи то у якомусь невідомому виді надрозповсюдженої матерії.

Якщо ви знайдете зниклу масу, обов’язково негайно повідомте місцевих космологів!