Ми приймали рішення, покладаючись на Єгову

Ми прибули у Венесуелу в 1953 році і оселилися в місті Каракас, недалеко від президентського палацу. Пам’ятаю, я з захопленням спостерігав, як розкішний автомобіль президента проїжджав повз наш будинок. Але моїм батькам було не до цього. Вони ніяк не могли звикнути до нової культури, мови, їжі й клімату. Тільки ми почали обживатися на новому місці, аж тут сталося щось жахливе.

НЕСПОДІВАНЕ ГОРЕ

Мій батько ніколи не скаржився на здоров’я. Ми взагалі не пам’ятали, щоб він колись хворів. Тому, коли в нього діагностували рак підшлункової залози, ми були просто приголомшені. Татові зробили операцію, але, на жаль, через тиждень після цього він помер.

Тоді мені було лише 13. Те, як ми почувалися, важко описати словами. Смерть батька була, як грім з ясного неба. Наша сім’я опинилася в дуже складних обставинах. Мама ще довго не могла змиритися з цією болючою втратою. Але зрештою ми зрозуміли, що життя продовжується, і завдяки Єгові змогли пережити цю трагедію. У 16 років я закінчив школу. Мені дуже хотілося якось допомогти своїй сім’ї.

Я повернувся в Каракас у червні 1957 року. Побачивши, що моя сім’я ледь зводить кінці з кінцями, я зрозумів, що треба шукати роботу. Мені запропонували місце в банку. Але ж я так хотів стати піонером! Саме для цього я і повернувся. Тож я вирішив не відмовлятися від своєї мрії. Протягом кількох років я працював в банку повний робочий день і служив піонером. Ще ніколи в житті я не був таким зайнятим і таким щасливим одночасно!

Моє життя стало ще щасливішим, коли я зустрів Сільвію, чарівну сестру з Німеччини, яка щиро любила Єгову. Вона разом з батьками переїхала до Венесуели. Ми одружилися, і згодом у нас народилося двоє дітей, син Мішель (Майк) і дочка Саміра. Мені треба було дбати про свою сім’ю, а також про маму, яка переїхала до нас. Хоча піонерське служіння довелось припинити, піонерський дух в мені не згасав. Ми з Сільвією завжди намагалися служити допоміжними піонерами під час відпустки.

ЩЕ ОДНЕ ВАЖЛИВЕ РІШЕННЯ

Випадок, про який я згадував на початку статті, стався, коли діти ще навчалися в школі. Мушу визнати, що жили ми зовсім непогано. Крім того, на роботі мене дуже поважали. Але я хотів, щоб інші найперше бачили в мені служителя Єгови. Ці думки мене не покидали. Зрештою я вирішив поговорити з дружиною про наш сімейний бюджет. Якщо б я пішов з банку, то при звільненні мені мали б виплатити велику суму. У нас не було боргів, тож ми подумали: якщо спростимо життя, то цих грошей нам вистачить надовго.

Зважитися на такий крок було нелегко. Але моя кохана дружина і мама повністю мене підтримували. Я вже не міг дочекатися, коли знову стану піонером. Здається все йшло так, як ми планували. Але сталося те, чого передбачити ми не могли.

ПРИЄМНА НЕСПОДІВАНКА

Одного дня ми дізналися, що Сільвія вагітна. Це була зовсім неочікувана, але дуже радісна новина. А як же моє рішення стати піонером? Чи зможу я його втілити в життя? Ми швидко звикли до думки, що у нас в сім’ї буде поповнення, і вже з нетерпінням чекали народження дитини. Невже мені доведеться відмовитися від своєї мрії?

Все зваживши, ми вирішили не міняти своїх цілей. Наш син Габріель народився в квітні 1985-го. Я звільнився з банку і в червні цього ж року відновив піонерське служіння. Через деякий час мене запросили служити в комітеті філіалу країни. Оскільки філіал був в іншому місті, то мені доводилося двічі або тричі на тиждень долати відстань у 80 кілометрів.

ЩЕ ОДИН ПЕРЕЇЗД

Філіал був розташований у невеликому місті Ла-Вікторія. Тож ми з сім’єю вирішили переїхати туди, щоб бути ближче до Бетелю. Для нас це була велика зміна. Рідні мене дуже підтримували. Я надзвичайно їм за це вдячний. Моя сестра Баха погодилася дбати про маму. На той час Майк вже був одружений. Але Саміра і Габріель ще жили з нами. Через переїзд їм довелося залишити своїх друзів у Каракасі. А моїй дорогій Сільвії треба було звикати до життя в маленькому містечку, яке дуже відрізнялося від життя у шумній столиці. Також нам стало трохи тісніше, оскільки новий будинок був менший. Щоб переїхати у Ла-Вікторію, всім нам довелося піти на жертви.

Через деякий час прийшли нові зміни. Габріель одружився, і Саміра теж від нас переїхала. У 2007 році нас запросили в Бетель, де ми й служимо до цього дня. Мій найстарший син Майк став старійшиною. Він і його дружина Моніка служать піонерами. Габріель теж старійшина. Він зі своєю дружиною Амброю живе в Італії. Саміра служить піонером і допомагає Бетелю як віддалений доброволець.

Я НЕ ШКОДУЮ ПРО СВОЇ РІШЕННЯ

Протягом життя мені довелося приймати багато важливих рішень, але я не шкодую про жодне з них. Я надзвичайно радий, що міг виконувати стільки завдань в організації Єгови. За роки служіння я зрозумів, наскільки важливо підтримувати міцну дружбу з Єговою. Хоч би які рішення нам довелося приймати у житті, великі чи малі, Бог дасть мир, який «неможливо збагнути розумом» (Філ. 4:6, 7). Нам з Сільвією дуже подобається служіння в Бетелі. Ми відчуваємо, що Єгова поблагословив наші рішення, оскільки приймаючи їх, ми покладалися на нього.