Визначення потреб

Свідки Єгови в Європі знову без зволікань відгукнулися на потреби своїх братів. У квітні 1997 року група Свідків, в якій було також двоє лікарів, вилетіла в Африку з ліками та грошима. На той час у місті Ґомі місцеві Свідки вже організували комітети допомоги для визначення потреб, щоб можна було надати негайну поміч. Група обстежила місто й околиці. У віддалені місця за звітами посилалися кур’єри. Інформація була отримана також з міста Кісангані, розташованого понад тисячу кілометрів на захід від Ґоми. Місцеві брати допомагали координувати рятівні заходи в Ґомі, де живе близько 700 Свідків.

Один християнський старійшина з Ґоми сказав: «Нас глибоко зворушило те, що наші брати приїхали допомогти так здалека. Перед їхнім приїздом, ми допомагали одне одному. Багато братів із сіл мусили тікати до Ґоми. Дехто втратив домівку, і всі вони полишили свої поля. Ми прихистили їх у своїх домах і ділилися одягом та їжею, хоч самі мали небагато. Ми мало що могли зробити самостійно. Дехто з нас страждав від недоїдання.

Однак брати з Європи привезли гроші, і ми змогли купити їжі, котра була дуже дорога і якої не вистачало. Продукти харчування надійшли у важливий час, оскільки багато хто з нас вже не мав, що їсти. Ми роздали їжу як Свідкам, так і світським людям. Якби допомога не прийшла саме тоді, то померло б набагато більше людей, особливо дітей. Єгова врятував свій народ. Світські люди були дуже вражені. Багато з них хвалили нас за єдність і любов. Дехто визнав, що наша релігія є правдивою».

Хоча на місцях купувалися продукти харчування, приписувалися і видавалися ліки, однак потрібно було чогось більшого. Існувала потреба в одязі та ковдрах, а також у більших запасах їжі та ліків. Теж було потрібно допомагати ремонтувати зруйновані будинки.

Розповсюдження допомоги в Конго

Коли допомога почала надходити в Конго, двоє братів і одна сестра приїхали з Франції, щоб працювати з місцевими комітетами допомоги. Про вдячність конголезьких Свідків Жозлін розповіла: «Ми отримали багато листів з подяками. Одна вбога сестра подарувала мені оздобу з малахіту. Інші дарували нам свої фотографії. Коли ми від’їжджали, сестри цілували, обіймали мене й також плакали. Я теж розплакалася. Багато хто говорив такі слова: «Єгова добрий. Єгова думає про нас». Вони визнали, що честь за отримане належить Богові. У той час, коли ми роздавали їжу, брати й сестри хвалили Єгову у піснях Царства. Це було дуже зворушливо».

Лікар на ім’я Лоік був членом тієї групи. У Залі Царства скупчилося багато людей, котрі терпеливо чекали своєї черги на прийом до цього лікаря. Одна конголезька сестра хотіла зробити щось добре, тому напекла і роздала всім у черзі до лікаря біля 40 коржиків. Оскільки там було близько 80 людей, то кожному дісталося по пів коржика.

Допомога світським людям

Гуманітарна допомога розповсюджувалася не лише серед Свідків Єгови. Багато інших людей також отримали дещо з неї, як це було 1994 року. Це є у згоді зі словами з Галатів 6:10: «Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!»

Свідки роздавали ліки й одяг у кількох початкових школах та в одному сирітському притулку поблизу міста Ґоми. У тому притулку живе 85 дітей. Під час попередньої розвідувальної подорожі група відвідала сирітський притулок і пообіцяла привезти туди 50 коробок печива з високим вмістом білка, коробки з одягом, 100 ковдр, ліки та іграшки. Діти вишикувалися на подвір’ї і співали для відвідувачів пісень. Потім вони звернулися з особливим проханням: вони хотіли мати футбольний м’яч?

Через кілька тижнів група виконала свою обіцянку привезти допомогу. Директор сиротинця, вражений такою щедрістю й інформацією з біблійної літератури, яку йому дали, сказав, що він йде до того, аби стати Свідком Єгови. А чи отримали діти футбольний м’яч? «Ні,— відповів Клод, координатор групи з Франції.— Ми подарували їм два футбольних м’ячі».

Табори біженців

Допомога надавалася не лише в Конго. Тисячі біженців втекли із зони боїв у сусідню країну, де швидко було зведено три табори для біженців. Свідки поїхали також і туди, аби побачити, що можливо зробити. Коли готувалося це повідомлення, у таборах мешкало 211 000 біженців, переважно з Конго. Близько 800 з них були Свідки, їхні діти та люди, зацікавлені доброю новиною про Царство. Нестача їжі — це була нагальна проблема в таборах. В одному таборі харчових запасів лишилося лише на три дні, в ці запаси входила квасоля трирічної давності.

А втім, Свідки не падали на дусі. Хоча у них було мало біблійної літератури, але вони регулярно проводили зібрання просто неба, щоб духовно підбадьорювати одне одного. Також вони проповідували іншим у таборі добру новину про Боже Царство (Матвія 24:14; Євреїв 10:24, 25).

У розвідувальній групі Свідків був також лікар. Хоча посадові особи дозволили членам групи пробути в кожному таборі лише кілька днів, однак вони провели медичні консультації. Від’їжджаючи, вони залишили християнським старійшинам ліки й гроші. Таким чином брати змогли вижити. Група Свідків теж мала надію, що брати з таборів зможуть незабаром повернутися на батьківщину.