Гонка озброєнь: дія й реакція

У 1949 році Радянський Союз випробував свою першу атомну бомбу. Між Сходом а Заходом заглибилось підозріння та недовір’я, і почалась серйозна гонка озброєнь. США відповіли на Радянське випробовування своєї бомби розвитком багато сильнішої зброї, водневої бомби. Перша випробувана воднева бомба (1952 року) була близько 800 разів сильнішою від раніших атомних бомб. Після тільки дев’ятьох місяців, Радянський Союз успішно розвинув свою власну водневу бомбу.

Потім розвинули МБР (міжконтинентальна балістична ракета). У Радянському Союзі проводились успішні випробовування міжконтинентальних балістичних ракет у 1957 році. Ракета могла долетіти в будь-який район тільки за кілька хвилин, замість годин. Сполучені Штати Америки спішились, щоб наздогнати Радянський Союз і наступного року додали МБР до свого арсеналу.

Тимчасом інші країни опрацьовували й випробовували свої власні атомні бомби. По черзі, Сполучене Королівство Великобританії, Франція та інші країни стали ядерними державами.

Цей синдром дій й реакцій продовжувався неослаблено протягом 1960 років. Сполучені Штати Америки й Радянський Союз випробовували антибалістичні ракети. Обидві країни навчились запускати свої ракети з підводних човнів. Обидві розвинули ракети носячі багато боєголовок.

Гонка озброєнь продовжувалась до 1970 років із значним розвитком МІРВ (багаторазово незалежно націлений знову вхідний космічний корабель). Одна ракета тепер могла нести багато боєголовок, кожну з яких можна індивідуально націлювати на відмінну ціль. Наприклад, американська МХ, або Охоронець миру, ракета сучасного типу, є встаткована десятьма такими боєголовками; як також Радянська СС-18 ракета. Кожна ракета може знищити десять міст.

Почали вироблятись ракети більш точного влучення, і це, разом з розвитком МІРВ заворушило новий страх. Замість націлювати ракети на міста, то МІРВ ракети багаторазово націлювались на ракетні та військові установи ворога. Декотрі тепер робили припущення, що вже можливо здобути перемогу в ядерній війні. Могутній перший удар може розгромити здатність або волю ворога відповісти своїм власним ударом.

Обидві сторони тепер почувались примушені протидіяти такій загрозі спроможністю відповісти своїм власним ударом навіть коли б ворог несподівано перше атакував. Без спроможності контратакувати, міркували держави, то не буде можливо відстрашити атаку ворога; дійсно така атака могла б доказатись бути непереборно принадною. Тому розробляли ще більше зброї.

Тепер, на середині 1980 років, гонка озброєнь продовжується великою швидкістю. До галерії зброї недавно додали нейтронну бомбу — мала воднева бомба розроблена вбивати людей радіацією, але не шкодити будинкам та засобам пересування. Інша є крейсерська ракета, яка літає тільки верх дерев (і нижче радіолокаційних хвиль ворога) точно націлена влучити в ціль 1500 миль (2400 км) дальності. Найновітніша зброя занесена до ядерного арсеналу, популярно звана Зоряні Війни, додає ще космос до поля бою.

У минулих 40 роках не вживалось зброї в стані роздратування, але ця стриманість не гарантує, що вона не буде вживатись у майбутньому. Недавнє анкетування виявляє, що 68 процентів американського народу вірять, що коли б гонка озброєнь продовжувалась, то нації згодом будуть уживати ядерну зброю.

Люди цілого світу відчувають цю напруженість. Зауважте, що одна 18-тилітня студентка у Сьєрра-Леоне написала: „Кожна людина на цій планеті постраждає від ядерної війни... Навіть люди в Африці мусять тривожитись незважаючи на те, що живуть далеко від території великих держав... В основному, люди ставляться до загрози глобальної загибелі в спосіб, якого дослідники називають ,психічне виключення дійсностей’, тобто, вони зовсім не хочуть думати про нього. Проте, із зростанням напруженості в світі, стає все трудніше й трудніше виконувати цей подвиг емоційної гімнастики й просто ігнорувати погрозу”.

Інші погрози безпеці

Крім очевидної погрози навмисної війни між великими державами, то людській безпеці загрожують ще інші фактори. Одна загроза є в тім, що все більше й більше країн будуть виробляти ядерну зброю. Крім п’ятьох відомих країн, які вже мають ядерну зброю, то є принаймні шість інших, які вже мають або незабаром будуть мати свої власні атомні бомби. До кінця століття, знавці вірять, що 20 або більше націй матимуть бомбу.

Інша загроза походить з того, що терористська організація здобуде одну з цих бомб. Подумайте, що терорист міг би заподіяти атомною бомбою! Він міг би вимагати викуп за ціле місто!

А як же терористам здобути ядерної бомби? В один з двох способів. Вони можуть украсти її — пам’ятайте, є 50 000 штук з яких можна вибирати! Вони також можуть зробити свою власну. Технологія будування атомної бомби вже не є секретна. І вже виробляють усе більше й більше плутонію, потрібний елемент. В дійсності кажуть, що до року 2000 матимуть досить плутонію виробленого цивільними ядерними програмами, щоб розробити 750 000 бомб величини, яка знищила Нагасакі, кожного року!

До цих погроз безпеці необхідно додати можливість випадку, помилки, або провалу систем.

Людські розв’язання

Науковці, вчені, генерали, політичні діячі вже багато писали на цю тему. Усе більше й більше вони вірять, що гонка ядерного озброєння є коштовна, даремна й дуже небезпечна. Вони пропонують різні розв’язання. Декотрі вимагають цілковитого розброєння. Інші хочуть заморозити продукцію зброї. Ще інші пропонують ,зоряні війни’, як захист. У січні 1985 р. провідники двох великих держав запропонували людям підбадьорюючі заяви. Михайло Горбачов запропонував крок за кроком процес, щоб позбутись всієї ядерної зброї до року 2000. Роналд Рейган висловив свою вдячність за таке пропонування. Чи це був серйозний план здобути мир, чи тільки хитра пропаганда? У всіх цих пропонуваннях бачимо щось спільного — вони всі звертають увагу на те, що людина розв’яже цю проблему.