• Я пережив затоплення „Бісмарку”
    Пробудись! — 1988 | 8 липня

    • Я пережив затоплення „Бісмарку”

      ЗАДНЮ частину британського військового корабля Гуд обгорнуло високе полум’я. Тоді, колона пожежі зносилась десь з 300 метрів (тисячу футів) угору, вивергуючи хмару чорного диму. Як хмара піднімалась до неба, то з неї почали падати у море розжарені вламки.

      Хмара розійшлась, і з британського корабля Гуд, 42 000 тонн, гордість британського військово-морського флоту, нічого не залишилось. Снаряд німецького корабля Бісмарк ударив артилерійський склад. Так, то о шостій годині вранці 24 травня 1941 р., недалеко узбережжя Ісландії, загинуло більше як 1400 британських моряків, і тільки 3 пережили.

      Жодна людина, друг чи ворог, яка дивилась на цю жахливу сцену, не могла бути байдужою. Правда, моряки на кораблі Бісмарк, на якому я служив командантом протиповітряної артилерії, дуже раділи з цієї перемоги. Проте, я зауважив, що очі декотрим морякам заливались сльозами, як вони дивились на потонуючого корабля Гуд. Вони співчували морякам, які загубили своє життя.

      „Бісмарк” під атакою

      Вечором 18 травня ми відплили від Готенгафена, сьогоднішнього порту на Балтійському морі, Гдині в Польщі. Наших кораблів призначили робити наскок на перевезення комерційного вантажу Союзників у північному Атлантичному морі. Це було частиною „операції Рейнюбунгу”, або Операція Рейнленду, упланована німецьким адміралтейством.

      Адмірал флоту, Лютген, очолював місію. Його флагманський (головний, ведучий) корабель був найкращий цілого німецького флоту, найсильніший, Бісмарк. Його водотоннажність (кількість води яку витісняє повністю навантажене судно) вимірювалася понад 50 000 тонн і на ньому працювало більше як 2000 моряків. Довідавшись, що ми вже заплили в північний Атлантичний океан, британські кораблі вирушили кілька днів пізніше, щоб перешкодити Бісмарку.

      Коли ми затопили корабель Гуд 24 травня, то всі британські кораблі постановили затопити наш Бісмарк. Того вечора авіаносець Вікторіос розпочав атаку літак-торпедоносцями. Я командував зенітну гармату, 20 міліметрів, на правому борті. До цього дня мені ще привиджуються британські літаки майже доторкаючісь до хвиль, у прямій лінії нашого сильного вогню. Одна торпеда вдарила наш корабель, але завдала нам малої шкоди. Нам удалось видержати більше як 30 годин атакування.

      Вранці 26 травня, британський розвідувальний літак Каталіна, знову вишукав нас. Британський авіаносець, Арк Ройл вислав два атакуючі загони, які вистрілили в нас 13 торпед. Цього разу дві торпеди вдарили наш корабель Бісмарк і одна дуже пошкодила кермо. Через це ми не могли кермувати кораблем і пливли величезним колом. Незважаючи на це, я був переконаний, що нам не заподіють серйозної шкоди. Але в наступних годинах доказалось, що я дуже помилявся.

      „Бісмарк” — легка здобич

      Вранці 27 травня, нас обкружили британські військові кораблі. Почалась стрілянина. Нас посипали смертю й знищенням. Принаймні вісім торпед і кілька сотень снарядів ударили наш корабель. Хоч Бісмарк став легкою здобичею, то таки наполегливо відмовився потонути.

      На кораблі шаленіла нестяма. Рятувальні човни не діяли, бувши дуже пошкоджені повторним артилерійським вогнем повітряної атаки. По всіх палубах запанував відчай. Покручені металеві вламки всюди розлітались. З отворів у палубі вивергувався чорний дим. Пожежа бушувала безконтрольно. Вбиті й поранені моряки всюди лежали.

      Капітан дав наказ залишати корабель. Позосталі товпилися при заді, у закріплених рятувальних жакетах і поясах. Я був між тими, що стрибнули в море, з вітром позаду, щоб хвилі не кинули нас об корпус корабля. Ми старались відплисти так швидко як могли, щоб корабель, який мало-помалу потопав і зрештою зник, не потягнув нас за собою.