ЗАХІДНЕ САМОА ПРИЙМАЄ МІСІОНЕРІВ

До середини 1970-х років уряд забороняв місіонерам Свідків в’їжджати до країни, що дуже сповільнювало діяльність зборів. У 1974 році місцеві старійшини звернулись до прем’єр-міністра. «У ході розмови,— згадує Муфаулу Галувао,— з’ясувалось, що для розгляду заяв місіонерів один чиновник сформував комітет, який насправді не мав жодних повноважень. Він складався з противників Свідків Єгови і без відома прем’єр-міністра відхиляв усі наші прохання про надання віз.

Прем’єр-міністр нічого про це не знав. Він одразу наказав, щоб начальник імміграційної служби приніс йому документи, які стосувались Свідків Єгови. У нашій присутності він розпустив комітет і видав Полу та Френсіс Еванс місіонерські візи на три роки з можливістю продовжити їх після закінчення терміну». Нарешті! Такого рішення брати наполегливо добивалися цілих дев’ятнадцять років.

Спочатку Пол і Френсіс жили в Муфаулу Галувао, але коли 1977 року в країну приїхали Джон і Хелен Роудз, місіонери переселилися в місіонерський дім у Ваіала, що в Апіа. У 1978 році приїхали Роберт і Бетті Бойз, у 1979 — Девід і Сузан Йошікава, у 1980 — Расселл і Лейлані Ерншо.

ЖИТТЯ НА ОСТРОВАХ

Свідки з-за кордону, які приїхали у Західне Самоа, швидко відчули, що життя в цьому райському куточку не таке вже й легке. Наприклад, чимало труднощів було пов’язано з транспортом. Ось що пише Джон Роудз: «Щоб дістатись на зібрання чи на територію для проповідування, протягом перших двох років нашого місіонерського служіння в Апіа нам доводилось пішки долати великі відстані. Іноді ми сідали у барвисті автобуси, які завжди були переповнені».

За автобуси слугували невеликі вантажівки, до яких замість кузова прилаштовували яскраво розмальовані дерев’яні салони. У страшній тісняві люди возили все, що завгодно: від землеробських інструментів до свіжих овочів, фруктів та зелені. Голосно звучала музика, остров’яни весело співали, і це створювало неповторну атмосферу. Місця зупинок, розклад руху автобусів і їхній маршрут постійно змінювалися. Як говориться в одному путівнику, «автобус до Вавау прийде вчасно, тільки ніхто не знає коли».

«Якщо по дорозі нам потрібно було щось купити,— каже Джон,— то ми просто просили водія зупинитись. Придбавши все, що хотіли, ми знову сідали в автобус і їхали далі. Наші попутники ніколи не нарікали».

Коли в автобусі не залишалося місця, нові пасажири сідали на коліна іншим. Брати швидко зрозуміли, що на коліна потрібно одразу садити своїх дружин. Цікаво було спостерігати, як остров’яни розплачувались за подорож: діти й дорослі витягали маленькі монетки з вух. Ось де, виявляється, зручно носити гроші!

З острова на острів місіонери і вісники подорожували на літаках і маленьких човнах. Подорожі були небезпечними і ніколи не починалися вчасно. «Ми мали навчитись терпеливості і не втрачати почуття гумору»,— каже Елізабет Іллінгворт, чоловік якої, Пітер, багато років служив районним наглядачем на островах південної частини Тихого океану.

Пересуватися островом було особливо важко в період дощів. Якось місіонер Джеффрі Джексон по дорозі на книговивчення переходив бурхливий потік, що вийшов з берегів, але посковзнувся і впав. Мокрий і брудний, він нарешті дістався до помешкання, де проходило книговивчення. Там він обсох, і господарі одягли його в довгу чорну полінезійську спідницю, лавалава. Інші місіонери ледве стримались від сміху, коли один зацікавлений прийняв його за католицького священика. Сьогодні брат Джексон служить членом Керівного органу.

Місіонерам доводилось жити без сучасних зручностей, боротися з незнайомими хворобами та звикати до постійної тропічної спеки і роїв набридливих кусючих комах. Крім того, їм нелегко давалась місцева мова. «Місіонери охоче жертвували собою заради нас,— написав Муфаулу Галувао,— тому багато вдячних остров’ян назвали своїх дітей на честь цих дорогих братів і сестер, які щедро дарували свою любов».

У 1961 році на Савайї зі Східного Самоа переїхали дві місіонерки: Тіа Алуні, перша сестра з Самоа, яка закінчила школу Ґілеад, та її напарниця, Айві Кауві. Сестри поселилися в подружжя похилого віку в селі Фогапоа, що лежить у східній частині острова. Згодом до них на якийсь час приєдналася спеціальна піонерка, яка раніше жила на цьому острові. Раз на місяць сюди приїжджали брати з Апіа, щоб підтримати і підбадьорити нову групу з шести-восьми осіб, і виступали з публічними промовами. Ці зібрання проходили в маленькій хижці у Фогапоа.

Через три роки Тію та Айві призначили служити на іншому острові.

З 1979 року на допомогу місцевим вісникам почали приїжджати інші місіонери. Це були Роберт і Бетті Бойз, Джон і Хелен Роудз, Ліва і Тенісія Фааю, Фред і Тамі Холмс, Браєн і Сью Малкахі, Меттью і Деббі Курц, Джек і Мері-Джейн Вайзер. Завдяки місіонерам праця проповідування на Савайї набула більшого розмаху.