ДОПОМОГА З МАТЕРИКА

Щоб допомогти збору в Апіа, у травні 1953 року з Австралії прибули піонери Рональд і Олів (Доллі) Селларс. «Австралійський філіал на якийсь час втратив зв’язок з братами, і це ви́кликало занепокоєння,— пише Рональд.— У філіалі знали про наше бажання служити в Океанії, тому нас призначили спеціальними піонерами в новосформований збір у Західному Самоа».

Вирушивши на острови гідропланом, Рональд і Доллі готували себе до труднощів, які чекають на місіонерів у віддалених куточках землі. «Як же ми здивувались, коли прибули на місце,— згадує Рональд.— Острів потопав у тропічній зелені. Ми всюди бачили щасливих усміхнених людей — здорових і сильних. Біля хижок бавилися діти. Ці хатки з солом’яними дахами не мають стін, а підлоги в них вкриті шаром подрібнених коралів. Тут ніхто не поспішав і не стежив за часом. Здавалося, ми потрапили в рай».

Піонери поселилися в брата Пеле й одразу почали діяти. Рональд розповідає: «Я майже кожного вечора зустрічався з братами і відповідав на їхні численні запитання. Невдовзі з’ясувалося, що, хоча вони знали основні біблійні вчення, їм слід було багато що змінити, аби узгодити своє життя з Божими нормами. У цей важкий для них період ми з Доллі віддавали їм усю нашу любов і з усіх сил намагалися бути терплячими». Дехто, на жаль, не захотів змінюватись і поступово віддалився від збору. Інші ж смиренно вчилися та з вдячністю відгукнулись на допомогу. Вони зробили духовний поступ, і завдяки цьому збір зміцнився.

Рональд і Доллі брали провід у проповідуванні від дому до дому. Досі більшість братів проповідували при нагоді тільки своїм друзям і сусідам. Тепер же, співпрацюючи з Селларсами, вони знайшли багатьох людей, котрі хотіли їх послухати. «Одного разу,— пише Рональд,— вождь, який зацікавився правдою, запросив нас у своє село, щоб ми докладніше розповіли йому про Царство. Після частування ми жваво обговорювали чимало біблійних запитань. Не пройшло й години, як наша розмова переросла в публічну промову. Хоча ми нікого не запрошували, кількість слухачів збільшилась майже до п’ятдесяти». Вісники зауважили, що на біблійні вивчення з двома-трьома людьми приходило від десяти до сорока остров’ян, які хотіли знати, чим займаються Свідки Єгови.

Проповідування викликало невдоволення духівництва. Коли Селларсам відмовили в продовженні дозволу на перебування в країні, Рональд попросив верховного комісара пояснити причину відмови. «Він сказав,— пригадує брат Селларс,— що урядовцям поскаржився один священик, якому не подобалось, що ми проповідуємо. Комісар пообіцяв продовжити візи, якщо ми припинимо проповідувати і підтримувати місцевих братів. Я відмовився. І додав, що ніхто не зможе завадити виконанню справи, яку нам доручив Бог. Глузливо посміхаючись, комісар відповів: “Подивимось, що буде після вашого від’їзду!”»

[Ілюстрація на сторінці 81]

Рональд і Доллі Селларс вирішили переїхати туди, де мало Свідків, і 1953 року поселилися в Західному Самоа