і, що найнезвичайніше — скупчення багряно-червоних перистих трубчастих червів, які міцно осіли на морському дні й сягають заввишки до 1,8 метра.

Жива загадка

Коли вчені дослідили трубчастих червів, то зробили висновок, що це — жива таємниця. Вони не мають ні рота, ні травної системи. Постало питання: «Як вони їдять і засвоюють їжу?» Потім несподівано з’ясувалось, що черви мають червону кров — не просто подібну до крові рідину, а справжню насичену гемоглобіном кров, яка циркулює по цілому організмі та війках, що нагадують пір’я.

Загадковість поглибилась, коли біологи розрізали м’який мішечок тіла трубчастого черва. Його тканина містила бактерійну культуру, яка складалась з 285 мільярдів бактерій на кожну унцію тканини! У 1980 році студентка-біолог висунула теорію, що трубчастий черв живе завдяки симбіозу — коли два види співпрацюють для взаємної користі. Дослідження підтвердили її гіпотези, виявляючи, що трубчастий черв, як господар, годує бактерії, а бактерії годують його.

Немов зябра, війка трубчастого черва збирають такі компоненти, як кисень і вуглець, котрі потрібні бактеріям, аби виробляти їжу. Ці війка не гойдаються прямо у палючій воді біля виливу,— це було б самогубство,— але коливаються у місці неподалік, де майже замерзла морська вода й вода з виливу змішуються. Звичайно, процес вироблення їжі потребує енергії. На поверхні землі, а також у верхній частині океану сонячне світло сприяє росту рослинності, завдяки чому утворюються органічні речовини. Але світло аж ніяк не доходить до глибоководної домівки трубчастого черва.

Оскільки кров трубчастого черва містить молекули гемоглобіну, які у 30 разів більші, ніж у людей, бактерії отримують усі необхідні їм хімічні сполуки. Кров переносить ці хімічні сполуки до голодних бактерій, а вони у свою чергу виробляють їжу для трубчастого черва.