Єврейський календар. Місячно-сонячним календарем користувались ізраїльтяни. Це видно з того, що за наказом Бога Єгови рік в їхньому релігійному календарі починався з весняного місяця авіва і всі свята, які були тісно пов’язані з сезонними польовими роботами, мали точно визначені дати. Щоб ці дати послідовно припадали на час збору врожаїв, календар мав узгоджуватися з порами року, тобто мала існувати система, за якою покривалася різниця між місячним та сонячним роками (Вх 12:1—14; 23:15, 16; Лв 23:4—16).

У Біблії не говориться, як саме ізраїльтяни спочатку вирішували, коли додавати день або місяць до календарного року. Однак логічно припустити, що вони визначали, наскільки відстав календар і чи прийшла пора вносити в нього зміни, за весняним чи осіннім рівноденням. Тринадцятий місяць, який ізраїльтяни додавали до свого календаря, не згадується в Біблії, але відомо, що після вавилонської неволі його називали веадар, тобто другий адар.

Перша згадка про остаточно сформований єврейський календар датується IV ст. н. е. Близько 359 р. Гіллель II написав, що 13-й місяць буде додаватися кожного третього, шостого, восьмого, одинадцятого, чотирнадцятого, сімнадцятого та дев’ятнадцятого року. Цей 19-річний цикл прийнято називати метоновим на честь грецького математика Метона (V ст. до н. е.), хоча відомо, що ним ще раніше користувались вавилоняни (Parker R. A., Dubberstein W. H. Babylonian Chronology, 626 B.C.–A.D. 75. 1971. P. 1, 3, 6). Метонів цикл вирахуваний на основі того, що кожні 19 років новомісяччя і повня припадають на ті самі дні сонячного року.