Проповідування в одному з найбільших портів світу

РОТТЕРДАМ, що розташований біля Рейну, ріки найбільшого судноплавства в Європі, яка впадає в Північне море, має славу одного з найбільших портів світу. Сюди збігаються шляхи близько 500 морських корабельних компаній. Роттердам має пряме сполучення з більше ніж 800 портами по всьому світі. Це, справді, міжнародний порт.

Однак цей датський порт, що існує вже 650 років, є чимсь більшим, ніж тільки перехрестям морських шляхів. Це також місце зустрічі людей. Кожного дня і ночі прибуває потік моряків зі всіх сторін світу. Свідки Єгови в Нідерландах не обминули увагою цих моряків. Як і Свідки в інших місцевостях, вони шукають способів проповідувати найкращу новину в світі про те, що Боже Царство незабаром перемінить землю у Рай для всяких людей — навіть для моряків (Даниїла 2:44; Луки 23:43; 1 Тимофія 4:10).

«Місіонерське призначення навпаки»

Декілька років тому Товариство Вартової Башти в Нідерландах запросило шістьох повночасних вісників, або піонерів, проповідувати від корабля до корабля в порту Роттердама. Піонери активно взялися до діла. Перш за все вони отримали дані від керівництва порту, оглянули пристані й відразу зрозуміли, що перед ними було нелегке завдання.

«Це неначе місіонерське призначення навпаки»,— говорить Майнерд, координатор проповідування на пристані. Що він має на увазі? «Звичайно місіонер подорожує далеко до людей, але в нашому випадку люди приїжджають здалека до нас». Він додає: «І, мабуть, наша територія є більш інтернаціональною, ніж у місіонерів». Щорічник «Роттердам Юропорт» за 1985 рік повідомив, що 1983 року (власне коли піонери почали цю спеціальну працю) порт Роттердама прийняв 30 820 морехідних суден з 71 країни. Це, справді, міжнародний порт!

Відповідно до цього, «портові місіонери» — як моряки незабаром почали називати піонерів — також відображають міжнародний характер. Ґерт, Пітер і його дружина Керін — датчани; Даніель і Майнерд приїхали з Індонезії, а Соломон — з Ефіопії. Через їхнє європейське, азіатське й африканське походження вони проповідують вісьмома мовами, але щоб мати успіх у цій праці, їм потрібно подолати ще інші перепони.

«Церква на велосипеді»

«Ви не можете просто підійти до причалу і піднятися по трапу на корабель,— каже Пітер, колишній моряк, 32 роки віку.— Вам порібний спеціальний дозвіл». Йдеться про перепустку на причал, а потім потрібно потрапити на борт корабля. «Ми зіткнулися з бюрократичним формалізмом,— пригадує Пітер,— але отримавши вісім перепусток з нашими фотографіями, затверджені офіційними печатками, ми з повним ентузіазмом були готові приступити до праці». Вони поділили 37 кілометрів пристані на три частини — по два піонери на кожну.

Як все-таки дати собі раду з такою безліччю мов, якими говорять моряки з багатьох країн? Хоча піонери мали біблійну літературу на 30- ти мовах і возили на своїх велосипедах її стільки, скільки було можливо, все ж таки здавалось, що її завжди не вистачало. «Ти ніколи точно не знаєш, на якій мові буде потрібна література,— розповідає з посмішкою на обличчі Соломон, 30 років віку.— Часто трапляється, що моряки просять книжки саме на тій мові, на якій ти якраз не приніс, і тоді кажуть, що їхній корабель відпливає через три години чи близько цього». Щоб не розчарувати моряків, один із піонерів відразу мчить, отримує потрібні книжки, несеться назад і вручає їх тим щирим морякам. «Коли виникла подібна проблема під час проповідування на пристані, яка знаходилась на віддалі трьох годин їзди на велосипеді,— говорить Пітер,— ми зрозуміли, що потрібен інший підхід до справи».

Одного дня кілька Свідків, які живуть біля пристаней, здивували піонерів двома велосипедними причепами, кожен величиною з корито. Піонери наповнили причепи літературою на всіх доступних мовах, причепили їх до велосипедів і попрямували до пристані. Незабаром ці причепи стали звичним явищем. «Вони стали нашою візитною карткою,— говорить один з піонерів.— Коли сторож біля воріт побачить нас, то розчиняє ворота, подає знак рукою, щоб ми проходили і викрикує: «Їде церква на велосипеді!» В іншому випадку, коли сторож зауважує, що під’їжджає «церква на велосипеді», він розчиняє ворота та вигукує: «Два польских і один китайський!» Такі корисні вказівки дають змогу піонерам йти на корабель з літературою відповідними мовами. Але вони повинні йти на судно також у відповідний час. Чому?

Своєчасні візити із своєчасною звісткою

Піонери можуть говорити з командою корабля тільки під час ранкової або післяобідньої коротенької перерви на каву чи під час обідньої перерви екіпажу. Однак корабельний кок має інший розпорядок дня, а капітана та інших офіцерів можна зустріти протягом дня. До того ж піонери довідались, що британські кораблі, які стали на якір у Роттердамі, додержувалися британського часу (одна година різниці порівняно з датським часом), так що їхні команди прямують у кают-компанію, тоді як команди з інших країн повертаються до роботи. Очевидно, що піонерам на пристані дуже потрібний достовірний годинник.

Чи моряки, однак, охочі дискутувати про Біблію під час перерви? «Я бачу, що, як правило, вони неупереджені до звістки про Царство,— говорить Ґерт, 31 рік віку.— Можливо, це тому, що вони бачать на власні очі провал людських урядів». Наприклад, декотрі моряки розповідали Ґерту про купи пшениці, призначеної вмираючим з голоду ефіопам, і котру вони розвантажили в доці. Через декілька місяців, коли вони знову повернулися у цей порт, то побачили, що вона все ще лежала там,— прогнила та кишіла щурами. «Не дивно, що багато моряків загубили надію наполітику,— помічає Ґерт.— Тому їм дуже подобалась біблійна обіцянка єдиного уряду для всього людства».

Пітер погоджується: «Один німецький капітан сказав, що десять років тому його команда вигнала б мене з корабля, але сьогоднішні непевні світові обставини пробудили в них інтерес до своєчасної біблійної звістки». Один кок з корейського корабля розповів, що під час Ірано-Іракської війни у Персидській затоці в супертанкер, на якому він працював, влучила ракета і супертанкер загорівся. Цей кок пообіцяв, що як тільки залишиться живим, то почне шукати Бога. І він вижив. Коли пізніше піонери зустрілись з ним у Роттердамі, він попросив у них усю літературу, видану корейською мовою.

Більшість кораблів стоять на пристані декілька днів. Це дає піонерам нагоду навідуватися два, три або й більше разів, щоб продовжувати з моряками біблійні дискусії після робочого дня. Крім того, якщо трапилась поломка двигуна, корабель деколи стоїть на якорі протягом трьох тижнів. «Це погано для корабельної компанії,— посміхаючись зауважує піонер,— але корисно для нашої діяльності». Тоді, крім продовження біблійної дискусії, піонери також вживають заходів, щоб показати в кают-компанії одну із слайдових програм Товариства під назвою «Біблія — книга для цього покоління». Декотрі моряки також приходять на зібрання іншомовних груп Свідків Єгови, яких багато у Роттердамі. Це триває, аж поки заведеться двигун. Тоді Біблії треба закривати. Швартові канати відкидаються і корабель зникає з пристані, але не з пам’яті піонерів.

Підкріпляючі історії моряків

За допомогою газетних списків та публічної комп’ютерної системи адміністрації порту піонери на пристані постійно стежать за розкладом прибуття і відбуття кораблів, на котрих вони вже проповідували. Як тільки один з них прибуває, піонерам не терпиться відвідати моряків, щоб дізнатися, що сталось після їхнього останнього візиту. Які ж підбадьорливі оповідання розповідають моряки?

Один моряк дав п’ятьом своїм товаришам книжки «Ви можете жити вічно в Раю на землі», і коли їхній корабель відплив у море, вони вшістьох почали вивчати Біблію. Він також записав на магнітофонну касету розділ про сімейне життя і програвав її в кают-компанії для цілої команди. На іншому кораблі моряк, котрий відвідав Зал Царства поблизу порту Антверпен, вивісив на стіні кают-компанії напис великими літерами «Зал Царства Свідків Єгови». Він запрошував членів команди на біблійне зібрання, яке сам проводив. Перш ніж зняти цей напис, він запросив команду на наступне зібрання. Наступного тижня напис та команда знову були на своїх місцях.

Піонери також зауважили, що декотрі моряки ніколи не ставлять на полицю свої книжки. «Коли ми зайшли у каюту Ісаака, офіцера-радиста із Західної Африки, було трудно знайти місце, щоб сісти,— розповідає Майнерд.— Скрізь були розгорнені журнали, книги та алфавітні покажчики Товариства». Ісаак також підготував список біблійних запитань, з яким чекав повторного візиту піонерів.

Декотрі моряки, однак, не чекають, аж поки піонери навідаються до них. Однієї ночі, після того, як Ґерт ліг спати, задзвонив телефон.

— Хто б то міг бути? — пробубонів Ґерт, намацуючи телефонну трубку.

— Алло, це твій друг!​— повідомив бадьорий голос.

Герт постарався пригадати, хто це.

— Це твій друг з корабля,— знову пролунав голос.

— Але ж третя година ранку!— відповів Ґерт.

«Хліб свій пускай»

Оцінювання біблійної літератури виражається також у листах моряків до піонерів. Ось деякі уривки:

«Я почав читати книжку «Ви можете жити вічно в Раю на землі»... Тепер розумію багато того, чого перед тим не міг зрозуміти. Мені хочеться, щоб наш корабель знову повернувся у Роттердам» (Анджело).

«Я прочитав книжку і посилаю тобі запитання, так що ти можеш відповісти на них у листах» (Альберте).

«Я читаю Біблію кожен день. І радію, що можу бути твоїм другом. Знайти друзів, котрі скеровують мене до Бога — це найважливіша подія мого життя» (Нікі).

Такі хвилюючі листи нагадують піонерам те, що говорить Біблія в книзі Екклезіястова 11:1: «Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його». Вони особливо радіють, коли дізнаються, що дехто з моряків стає на сторону Єгови.

Польський моряк Станіслав, наприклад, захопився тим, про що навчився з книжок Товариства. Він швидко здобув маленьку бібліотеку біблійної літератури й докладно досліджував її під час перебування в морі. «Коли ми знову почули про нього,— говорить Майнерд,— він писав, що вже охрестився».

Фокерт, шкіпер внутрішнього судноплавства, вперше почув звістку про Царство в Роттердамі. Кожних два місяці він повертався у порт на тиждень і вивчав Біблію протягом сімох днів підряд. Потім, перш ніж відплив у чергове двомісячне плавання, піонери дали йому перелік адрес Залів Царства, які знаходяться на маршруті його корабля. Фокерт відвідував зали й був зворушений щирим ставленням присутніх. Незабаром цей шкіпер охрестився і тепер ревно служить Єгові.

Майк, офіцер британського військово-морського флоту, вже був знайомий із Свідками Єгови, перш ніж почав вивчати Біблію у плаванні. Одного разу, коли фрегат, на якому він працював, став на якір у Роттердамі, цей офіцер скористався своїм розкладним велосипедом, добратися до Залу Царства. Любов і єдність, які він там побачив, справили на нього таке велике враження, що він повідомив друзів про рішення покинути свою роботу. Хоча йому залишалося тільки чотири роки до забезпечення чималою пенсією, він твердо тримався свого рішення і пізніше охрестився.

Меінард каже: «Завзяття Майка, Станіслава, Фокерта та інших моряків у служінні Єгові спонукує нас продовжувати в порту пошуки таких моряків».

Чи ти можеш брати участь?

Озираючись на майже десять років проповідування в одному з найбільших портів світу, шестеро «портових місіонерів» погоджуються: завдання було тяжким, але вартим зусиль. «Після кожного дня проповідування,— підсумовує Меінард,— ми їдемо на велосипедах додому з відчуттям, що хтось з тих моряків чекає на нас».

Чи може бути, що в порту твоєї території є моряки, які чекають тебе? Старійшини збору, мабуть, можуть зробити розпорядок, щоб ти брав активну участь у цій тяжкій, але винагороджуючій праці.

[Рамка на сторінці 20]

ПРОНИКНЕННЯ ЗВІСТКИ НА ТЕРИТОРІЇ, ДЕ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАБОРОНЕНА

Тільки протягом одного з останніх років у доці Роттердама стояло понад 2500 кораблів із країн, де діяльність Свідків Єгови заборонена. І піонери на пристані бачили в цьому чудову можливість проникнути в ці території з біблійною звісткою.

На одному з перших азіатських кораблів, який відвідали піонери, вони розповсюдили всю свою літературу — 23 книжки, а декотрі члени команди навіть були пригнічені, бо їм не вистачило книжок. На іншому азіатському кораблі хлопець, який працював на кухні, був більш передбачливим. Прийнявши книжку від піонера, він обгорнув її у папір, написав свою домашню адресу на ньому і повернув піонерові. Піонер зрозумів, у чім річ. Для хлопця брати книжку із собою був риск. У той же день ця книжка відправилась поштою на Далекий Схід.

На борту корабля з Африки приїхав моряк з переліком книжок, яких Свідки вдома попросили його привезти їм. Відтоді кожний раз, як цей моряк повертається додому, його чемодан набитий літературою. Моряк з іншої африканської країни дуже розчарувався, коли піонер, що навчав його, зміг дати йому тільки три книжки «Влаштовуй своє сімейне життя щасливим». «Та це ж ніщо!— розпачливо вигукнув моряк, розвівши руками.— Брати вдома потребують 1000 книжок!» Заради його власної безпеки піонери переконали його взяти тільки 20 книжок за один раз.

Можливо, найбільш зворушливим був момент, коли піонери дізнавались, що корабель прибув з країни, у якій переслідують Свідків через їхню віру, і що багато з них загубило свою роботу та маєток. Коли піонери взнали, що на кораблі є Свідок, який працює офіціантом, вони покликали капітана й попросили дозволу вислати цим кораблем необхідну допомогу. Капітан погодився, і через декілька днів сотні пакунків з одягом, взуттям та іншими речами були в дорозі до Свідків у тій країні.

[Рамка на сторінці 21]

ПРОПОВІДУВАННЯ ВІД КОРАБЛЯ ДО КОРАБЛЯ — ТОЧКА ЗОРУ ЖІНКИ

«На початку я почувала себе ніяково коли ходила проповідувати з Пітером,— пригадує Керін, єдина жінка серед піонерів,— бо чула, що моряки часто брутально поводились і впивались. Проте я побачила, що більшість з них були ввічливими. Часто, як моряк дізнається, що ми одружені, то витягає фотографію своєї дружини з дітьми й починає розповідати нам про свою сім’ю. Таким чином, ми роздали багато книжок «Влаштовуй своє сімейне життя щасливим».

Набагато легше встановити контакт із дружинами членів команди, а також іншими жінками, котрі іноді працюють медсестрами на судні, якщо відвідувати кораблі разом як чоловік і дружина. «Звичайно вони стримані по відношенню до незнайомих осіб,— каже Керін,— але коли помічають мене, то охочіше вступають у розмову».

Що було найважчим у її завданні? «Канатні драбини,— відповідає Керін.— Я ненавиділа такі ненадійні речі». Чи вона перемогла страх? «Так. Одного разу, коли я вагалася піднятися по драбині, група моряків з Парагваю дивились і вигукували: «Не бійся, тільки покладайся на Бога». «Авжеж,— усміхаючись сказала Керін,— після такого зауваження я не мала іншого вибору, як тільки піднятися догори». Із захопленням її чоловік сказав: «Після чотирьох років та безлічі канатних драбин — тепер вона вилазить по них, неначе моряк».

Керін та її чоловік Пітер навчались у 89- му класі біблійної школи Вартової Башти Ґілеад у Сполучених Штатах. Двадцять восьмого вересня 1990 року вони вирушили на територію нового призначення, в Еквадорі — країна, яка має порт. Вони повинні почувати себе там, неначе вдома.

[Рамка на сторінці 22]

ЧИ ВИ МОРЯК

Тоді як ваш корабель стоїть на якорі в одному з головних портів світу, чи хотіли б ви відвідати зібрання Свідків Єгови з програмою на англійській мові? Якщо так, то майте під рукою поточний перелік адрес Залів Царства й час зібрання:

Гамбург, Schellingstr. 7-9; субота 4:00 p.m.; телефон: 040-4 208 413

Гонконг, 26 Leighton Road; неділя 9:00 a.m.; телефон: 5 774 159

Ле Хавре, 65 rue de Trouville; неділя 2:30 p.m.; телефон: 35 44 54 27

Марсель, 5 Bis, rue Antoine Maille; неділя 10:00 p.m.; телефон: 91 79 27 89

Неаполь, Castel Volturno (40 km north of Naples), Via Napoli, corner of Via Salerno, Parco Campania; неділя 2:45 p.m.; телефон: 081/5 097 292

Нью-Йорк, 167 W. 107 Street; неділя 4:00 p.m.; телефон: 212-662-8143

Роттердам, Putsestraat 20; неділя 10:00 a.m.; телефон: 010-41 65 653

Токіо, 5-5-8 Mita, Minato-ku; неділя 4:00 p.m.; телефон: 03-3453-0404

Ванкувер, 1526 Robson Street; неділя 10:00 a.m.; телефон: 604-689-9796