Зустрічі з Кітавала

У 1960 році Понтіен Муканґа, лагідний брат тендітної статури, був призначений першим районним наглядачем у Конго. Пройшовши підготовку в Конго (Браззавіль), він почав відвідувати збори в Леопольдвілі та окремі групи неподалік. Але попереду його чекало набагато важче завдання — зустріч з Кітавала.

Першим містом, яке брат Муканґа відвідав, було Кісангані (раніше Стенлівіль), що за 1600 кілометрів від столиці. Чому він поїхав у те місто? В польовому служінні брат Хойсе зустрів європейця, котрий показав фотографію, зняту в Стенлівілі відразу після проголошення незалежності. На фотографії увагу привертав величезний знак, який був при вході до залізничного вокзалу і містив малюнок у вигляді відкритої Біблії і напис: «Біблійне і трактатне товариство «Вартова башта». Міжнародне Товариство Дослідників Біблії. Кітавала — релігія конголезців. Хай живе Патріс Е. Лумумба. Хай живе Антуан Ґізенґа. Хай живе уряд Конголезького Національного Руху». Зрозуміло, що Кітавала в Кісангані зловживали назвами юридично зареєстрованих корпорацій Свідків Єгови.

Чи в Кісангані були справжні Свідки? Брат Муканґа мусив про це дізнатися. Філіал мав інформацію лише про чоловіка, якого звали Семюель Чікака. Він почув правду у Бумбі, а 1957 року повернувся до Кісангані. Семюель не належав до жодної із груп Кітавала і охоче допоміг брату Муканзі, котрий згодом написав: «Разом з Семюелем я пішов розвідати про людей, що використовували назву «Вартова башта». Відвідавши їхнього пастора, ми дізналися про їхню групу: дехто з них використовував Біблію, проте усі вони вірили в безсмертя душі і навчали виявляти любов, обмінюючись своїми дружинами.

Невдовзі після мого приїзду поліція зробила спробу арештувати прихильників Кітавала у цьому місті. Коли вони почали чинити опір, поліція викликала на підкріплення солдатів. Багато членів Кітавала було вбито. Наступного дня через річку переправлявся човен з тілами померлих і поранених. У ньому був і секретар пастора, якого я відвідував два дні тому. Цей чоловік упізнав мене і сказав, що це я видав їх органам влади, а тому несу відповідальність за смерть усіх, хто загинув у сутичці. Він наказав своїм друзям помститись мені. Щоб мене не вбили, я змушений був утікати».

Бельгійські газети подали повідомлення про сутичку в статті під назвою «Бійка між Свідками Єгови і поліцією». Проте конголезькі авторитетні джерела, які добре розуміли різницю між Кітавала і Свідками Єгови, описали ситуацію точно. Жодна газета Конго не звинуватила Свідків у цьому інциденті!

А що сталося з Семюелем Чікакою? Він старійшина збору «Кісангані Чопо-Ест» і продовжує вірно служити Єгові. Сьогодні в Кісангані активно діють 22 збори, в яких налічується 1536 вісників. Семюелів син Лотомо служить районним наглядачем, як це робив Понтіен Муканґа біля 40 років тому.

Районний наглядач, який виправляє ситуацію

Франсуа Данда був ще одним районним наглядачем, який доклав багато зусиль, щоб встановити чітку різницю між Свідками і Кітавала. Він пояснює: «То був нелегкий час, й існувала сильна плутанина. Прихильники Кітавала біля місця своїх зібрань завжди виставляли знак із написом «Вартова башта» англійською мовою. В усіх наших публікаціях будь-якою мовою можна відразу побачити на сторінці видавців назву «Вартова башта» англійською мовою. А тепер уявіть, що хтось, прочитавши наші публікації, починає шукати Божий народ. Він знаходить місце зі знаком «Зал Царства Свідків Єгови» місцевою мовою та інший знак «Вартова башта» англійською. Куди він найімовірніше піде? Бачите, якою складною була ситуація.

Багато братів не мали точних знань, і, крім того, в зборах бракувало літератури. Правду часто змішували з вченнями руху Кітавала, зокрема в питаннях святості шлюбу. В одному місті, яке я відвідував, була поширена думка, що слова з 1 Петра 2:17 (Хом.): «Любіть усіх братів», означають, що сестри доступні для будь-якого брата у зборі. Коли сестра вагітніла від когось із братів, її чоловік мусив прийняти дитину як власну. Подібно як у першому столітті, «неуки та незміцнені» перекручували Писання (2 Пет. 3:16).

У своїх біблійних промовах я прямо підкреслював, якими є норми Єгови, у тому числі щодо шлюбу. Я казав, що в певних питаннях зміни можна впроваджувати поступово, але обмін дружинами слід припинити негайно. На щастя, брати зрозуміли правильний біблійний погляд і прийняли його. Навіть декотрі члени Кітавала у тому місті пізнали правду».

Завдяки зусиллям Понтіена Муканґи і Франсуа Данди, а також багатьох інших братів люди побачити чітку різницю між Свідками Єгови і Кітавала.

Мужні районні наглядачі і піонери по всій країні добре попрацювали, щоб зміцнити і навчити братів. Приблизно у той самий час районним наглядачам і спеціальним піонерам, які пройшли підготовку в Замбії, вдалося потрапити у провінції, де точилася громадянська війна,— у Катангу і південну частину Касаї.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 191—193]

Інтерв’ю з Понтіеном Муканґою

Рік народження: 1929

Рік хрещення: 1955

Факти з біографії: був першим районним наглядачем у Конго.

У 1955 році я прийшов до стоматолога, тому що мене болів зуб. Стоматолог Альбер Луїну полікував мені його, а тоді показав вірші з Об’явлення 21:3, 4, які говорять про час, коли не буде більше болю. Я залишив свою адресу, і ввечері Альбер мене відвідав. Я зробив швидкий духовний поступ і того ж року охрестився.

У 1960 році мене призначили районним наглядачем усього Конго. Районне служіння було нелегким. Протягом багатьох днів, а навіть тижнів, я подорожував у кузовах переповнених вантажівок по жахливих дорогах під пекучим сонцем. Вночі не давали спокою комарі. Часто вантажівки ламалися, і треба було чекати, поки їх відремонтують. Не раз, збившись зі шляху, я блукав по незнайомих стежках.

Якось я відвідував одне місто на півночі Конго. Зі мною був Леон Анзапа. Ми вирушили на велосипедах до іншого міста, яке лежало за 120 кілометрів. По дорозі ми заблукали, і довелося провести ніч у курнику одного чоловіка. Коли нас почали заїдати блохи, які були в курей, власник курника розпалив у ньому невелике багаття, хоча там не було жодного вікна.

Тої ночі зчинилась бійка між сином нашого господаря та односельчанами. Невдовзі в неї втягнувся і сам господар. Ми розуміли: якщо він програє бійку, ми потрапили в біду. Всю ніч нам не давали спати блохи, дим та бійка.

Перед світанком ми тихенько втекли, але за кілька кілометрів знову заблукали. Довелося цілий день їхати покинутою дорогою. Під вечір Леон, голодний і виснажений, упав з велосипеда. Він вдарився обличчям об камінь і розсік верхню губу. Рана почала сильно кровоточити, проте ми не зупинялись, доки не дісталися до якогось села. Жителі, побачивши Леона, запитали, хто його поранив. Ми пояснили, що він упав з велосипеда, втім ця відповідь їх не задовольнила. Вони подумали, що Леона поранив я. Тої ночі ми знову не зімкнули ока: Леон не спав через біль, а я — через те, що жителі села обговорювали, як мене покарати. Наступного ранку нам вдалося вибратися з тієї місцевості і продовжити свою подорож. Зрештою ми приїхали до села, в якому знайшли медикаменти. Леонову рану залили меркурохромом (антисептиком) і наклали на губу шість швів. Ми подолали ще 80 кілометрів, перш ніж дісталися до Ґемени. Там, у невеликій лікарні, Леон нарешті зміг отримати стаціонарне лікування. Далі я подорожував сам. Потім я зустрівся з дружиною і разом з нею продовжував служіння вздовж річки у напрямі до Кіншаси.

Дружина Понтіена, Марі, часто супроводжувала його у поїздках. Вона померла 1963 року. У 1966-му Понтіен одружився вдруге і служив районним наглядачем до 1969 року. Понтіен донині перебуває у повночасному служінні як сталий піонер.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 195, 196]

Інтерв’ю з Франсуа Дандою

Рік народження: 1935

Рік хрещення: 1959

Факти з біографії: був роз’їзним наглядачем від 1963 до 1986 року. У період з 1986 до 1996 року служив у Бетелі в Конго. Нині старійшина і спеціальний піонер.

У 1974 році, коли я відвідував збір у Кенге (провінція Бандунду), мене і шістьох братів арештували військові з правлячої політичної партії. Нас звинуватили у відмові брати участь у політичних церемоніях на честь глави держави. Тюремна камера, в якій ми перебували, була розмірами 2 на 2 метри і зовсім не мала вікон. Жоден з нас не міг ні сісти, ні лягти, можна було тільки спертися один на одного. Нам дозволялось виходити з камери двічі на день. У таких умовах ми провели 45 днів. Дізнавшись про те, що сталося, моя дружина Анріетт приїхала до мене з Кіншаси, подолавши 290 кілометрів. Однак зустрічатися зі мною їй дозволили тільки раз на тиждень.

Якось в’язницю відвідав прокурор, і на його честь відбулася політична церемонія. Всі в’язні співали політичні пісні і вигукували партійні гасла, але ми цього не робили. Коли прокурор це побачив, то дуже розлютився і став вимагати, аби я наказав іншим шістьом братам співати. Я відповів, що не можу керувати ними, і, співати чи не співати, вони вирішують самі. Мене відразу ж побили.

Після того нас заштовхали у кузов автомобіля і повезли до міста Бандунду, столиці однойменної провінції. До нас приставили двох солдатів. У кабіні водія їхав сам прокурор. Машина мчала на великій швидкості, тому я сказав братам добре триматися і почав молитися. Тільки-но я закінчив молитву, як автомобіль, зробивши надто різкий поворот, перекинувся. Дивовижним було те, що ніхто не загинув і навіть не поранився. Ми відчули, що нас охоронив Єгова. Коли ми поставили машину на колеса, прокурор наказав двом солдатам пішки відвести нас назад до в’язниці, а сам поїхав до Бандунду.

У в’язниці солдати розповіли адміністрації про все, що сталося, і почали просити, аби нас відпустили. Начальник в’язниці був дуже вражений. Він, як і ми, вважав, що нас охоронив Бог. Наступні кілька днів ми сиділи вже у звичайній камері і могли прогулюватися по в’язничному подвір’ю. Потім нас відпустили на волю.

Після 24 років районного служіння Франсуа і Анріетт отримали запрошення до Бетелю. Через десять років вони поміняли вид повночасного служіння і стали спеціальними піонерами. Анріетт померла 16 серпня 1998 року.