Але у березні 1986 року президент країни несподівано підписав указ про заборону нашої діяльності. Будівництво філіалу припинили, і невдовзі більшість місіонерів покинули країну.

Нам вдалося на якийсь час залишитися. Ми і далі проповідували, хоча знали, що за нами постійно стежать. Хоча ми були дуже обережними, мене все-таки арештували під час біблійного вивчення. Пригадую, як мене кинули у велику переповнену камеру. У ній було душно, темно і стояв страшний сморід. Світло і повітря потрапляли сюди через маленький отвір, зроблений високо в стіні. Кілька в’язнів схопили мене і привели до свого авторитета. Він наказав: «Заспівай наш гімн!» Я відповів, що його не знаю. «Ну то заспівай гімн своєї країни!» — «Але я і його не знаю»,— відповів я. Тоді він змусив мене стояти 45 хвилин обличчям до стіни. Врешті-решт братам вдалося витягнути мене з в’язниці.

Ситуація в країні не покращувалась, і зовсім скоро нас призначили в Замбію.

У 1993 році Верховний Суд скасував заборону 1986 року. І тепер в Конго служить більше ніж 240 000 вісників Царства.