Зали Царства у 1960-х роках

У більших містах брати, як правило, проводили зібрання у Залах Царства. Такі зали складалися зі стовпів і покрівлі, що було дуже зручно з огляду на жаркий клімат і високу вологість. Більшість зібрань проводились увечері або рано-вранці, коли не було спеки. Все йшло добре, поки не падав дощ. З приходом дощового сезону братам часто доводилось переносити зібрання на інший день.

Перший Зал Царства було присвячено 1962 року. Він розташовувався в районі Кімбансеке (Кіншаса) і належав одному з шести зборів, які тоді існували. З тих пір збори в Конго почали запопадливо будувати Зали Царства. Проте час від часу поставали юридичні проблеми. Іноді брат дозволяв, аби збір побудував Зал Царства на його земельній ділянці, але жодних юридичних документів при цьому не оформлював. Тому, коли брат помирав, члени сім’ї приходили і забирали зал разом з усім, що в ньому було. Завадити цьому було майже неможливо. Пізніше, у роки заборони, багато залів потрапило до рук місцевої влади, яка використовувала їх у власних цілях. Усі ці труднощі стримували введення широкомасштабної програми будівництва Залів Царства.

А втім, будівництво Залів Царства у різних частинах країни продовжувалось. Більшість з них мала просту конструкцію, однак всі вони свідчили про віру тих, хто їх будував. Розгляньмо розповідь одного місіонера про кілька таких залів у кінці 1960-х років.

«Аби дістатись до Залу Царства в Леопольдвілі, ми спускаємось проходом між бетонними домами. За нами біжить ціла юрба дітей. Згодом ми потрапляємо на подвір’я, загороджене бетонною стіною. Зал Царства з покрівлі і стовпів стоїть позаду будинку, в якому мешкають брати. Чуємо, як вони вчаться співати пісні Царства. Як же це зворушує! Брати співають від усього серця. Нам приємно, що зал затінюють дерева, захищаючи нас від сонячних променів. Сидінь вистачає приблизно на 200 осіб. Над бетонною сценою зроблено дашок з рифленого заліза. Якщо промовець високий, то йому доводиться стояти трохи зігнувшись. На дошці оголошень висять листи з філіалу і завдання, призначені вісникам збору. У залі також є стіл для літератури. Перед сценою брати посадили рослини. Якщо зібрання проходить увечері, зал освітлюють гасовими лампами. Коли ми покидаємо зал, юрба дітей все ще надворі. Вони знову проводять нас до головної дороги.

Тепер ми подорожуємо вглиб країни. Ввійшовши в село, поміж хатин з хмизу відразу помічаємо Зал Царства. Його опорою служать дев’ять стовпів, а товста покрівля зроблена з листя. З одного боку залу до другого тягнуться невеликі рівчаки. Виявляється, сидіти на землі, опустивши ноги в такий рівчак, досить зручно. Над братом, який проводить зібрання, видно вивіску «Зал Царства», написану від руки місцевим діалектом. На зібрання приходить коло 30 осіб. Мабуть, лише половина з них є вісниками. Вони вміють співати декілька пісень Царства, а коли добре не знають мелодії, то компенсують це своїм запалом. Ми від усього серця співаємо разом з ними.

Далі рушаємо на північ Конго. Зупинивши свою машину, дивимось у напрямі села. За групою хатин з хмизу бачимо особливий дім, який виділяється на фоні інших. Він зроблений з товстих, добре скріплених бамбукових жердин. Вікна і двері — це прорізи у бамбуковій стіні. Покрівля зроблена з трави. Перед будиночком бачимо гарно доглянутий лужок з вузькою стежиною і маленьким знаком з написом «Свідки Єгови». Стежина веде прямо до Залу Царства, де нас радісно вітають брати. Увійшовши всередину, бачимо, що лавки зроблені з бамбукових жердин, закріплених на вертикальних бамбукових стовпцях. Як добре, що у Залі Царства водонепроникна покрівля! Інакше виникла б проблема: якщо на бамбукові стовпці потрапить вода, вони пустять коріння і почнуть швидко рости. Тоді лавки, які мають 30 сантиметрів висоти, стануть набагато вищими. На дошці оголошень висять графіки проведення зібрань і листи від філіалу. Брати отримують літературу біля столика, зробленого з розсічених навпіл бамбукових жердин, які зв’язані очеретом.

До Катанги, що на півдні країни, ми прибуваємо під вечір, коли сонце сідає за обрій. В Катанзі набагато прохолодніше, тому треба тепліше одягатися. Заходимо в село і, підійшовши ближче до Залу Царства, чуємо, як брати співають. У селах брати загалом не мають годинників, тому орієнтиром для них служить сонце. Ті, хто прибуває у зал першим, зазвичай починають співати, аж поки не збереться більшість вісників, і тоді починається зібрання. Ми сідаємо на лавку — перепиляний навпіл стовбур дерева на двох опорах. У цьому залі є стара шафка для літератури, хоча довго публікацій тут не зберігають через навали тарганів і термітів, які нищать папір. Після закінчення зібрання брати запрошують нас оглянути їхній зал. Стіни зроблені з галузок, зв’язаних очеретом, і обмазані глиною. Водонепроникна покрівля сплетена з трави».

[Ілюстрація на сторінці 205]

По всій країні було побудовано прості Зали Царства.