Зустрічі з Кітавала

У 1960 році Понтіен Муканґа, лагідний брат тендітної статури, був призначений першим районним наглядачем у Конго. Пройшовши підготовку в Конго (Браззавіль), він почав відвідувати збори в Леопольдвілі та окремі групи неподалік. Але попереду його чекало набагато важче завдання — зустріч з Кітавала.

Першим містом, яке брат Муканґа відвідав, було Кісангані (раніше Стенлівіль), що за 1600 кілометрів від столиці. Чому він поїхав у те місто? В польовому служінні брат Хойсе зустрів європейця, котрий показав фотографію, зняту в Стенлівілі відразу після проголошення незалежності. На фотографії увагу привертав величезний знак, який був при вході до залізничного вокзалу і містив малюнок у вигляді відкритої Біблії і напис: «Біблійне і трактатне товариство «Вартова башта». Міжнародне Товариство Дослідників Біблії. Кітавала — релігія конголезців. Хай живе Патріс Е. Лумумба. Хай живе Антуан Ґізенґа. Хай живе уряд Конголезького Національного Руху». Зрозуміло, що Кітавала в Кісангані зловживали назвами юридично зареєстрованих корпорацій Свідків Єгови.

Чи в Кісангані були справжні Свідки? Брат Муканґа мусив про це дізнатися. Філіал мав інформацію лише про чоловіка, якого звали Семюель Чікака. Він почув правду у Бумбі, а 1957 року повернувся до Кісангані. Семюель не належав до жодної із груп Кітавала і охоче допоміг брату Муканзі, котрий згодом написав: «Разом з Семюелем я пішов розвідати про людей, що використовували назву «Вартова башта». Відвідавши їхнього пастора, ми дізналися про їхню групу: дехто з них використовував Біблію, проте усі вони вірили в безсмертя душі і навчали виявляти любов, обмінюючись своїми дружинами.

Невдовзі після мого приїзду поліція зробила спробу арештувати прихильників Кітавала у цьому місті. Коли вони почали чинити опір, поліція викликала на підкріплення солдатів. Багато членів Кітавала було вбито. Наступного дня через річку переправлявся човен з тілами померлих і поранених. У ньому був і секретар пастора, якого я відвідував два дні тому. Цей чоловік упізнав мене і сказав, що це я видав їх органам влади, а тому несу відповідальність за смерть усіх, хто загинув у сутичці. Він наказав своїм друзям помститись мені. Щоб мене не вбили, я змушений був утікати».

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 191—193]

Інтерв’ю з Понтіеном Муканґою

Рік народження: 1929

Рік хрещення: 1955

Факти з біографії: був першим районним наглядачем у Конго.

У 1955 році я прийшов до стоматолога, тому що мене болів зуб. Стоматолог Альбер Луїну полікував мені його, а тоді показав вірші з Об’явлення 21:3, 4, які говорять про час, коли не буде більше болю. Я залишив свою адресу, і ввечері Альбер мене відвідав. Я зробив швидкий духовний поступ і того ж року охрестився.

У 1960 році мене призначили районним наглядачем усього Конго. Районне служіння було нелегким. Протягом багатьох днів, а навіть тижнів, я подорожував у кузовах переповнених вантажівок по жахливих дорогах під пекучим сонцем. Вночі не давали спокою комарі. Часто вантажівки ламалися, і треба було чекати, поки їх відремонтують. Не раз, збившись зі шляху, я блукав по незнайомих стежках.

Якось я відвідував одне місто на півночі Конго. Зі мною був Леон Анзапа. Ми вирушили на велосипедах до іншого міста, яке лежало за 120 кілометрів. По дорозі ми заблукали, і довелося провести ніч у курнику одного чоловіка. Коли нас почали заїдати блохи, які були в курей, власник курника розпалив у ньому невелике багаття, хоча там не було жодного вікна.

Тої ночі зчинилась бійка між сином нашого господаря та односельчанами. Невдовзі в неї втягнувся і сам господар. Ми розуміли: якщо він програє бійку, ми потрапили в біду. Всю ніч нам не давали спати блохи, дим та бійка.

Перед світанком ми тихенько втекли, але за кілька кілометрів знову заблукали. Довелося цілий день їхати покинутою дорогою. Під вечір Леон, голодний і виснажений, упав з велосипеда. Він вдарився обличчям об камінь і розсік верхню губу. Рана почала сильно кровоточити, проте ми не зупинялись, доки не дісталися до якогось села. Жителі, побачивши Леона, запитали, хто його поранив. Ми пояснили, що він упав з велосипеда, втім ця відповідь їх не задовольнила. Вони подумали, що Леона поранив я. Тої ночі ми знову не зімкнули ока: Леон не спав через біль, а я — через те, що жителі села обговорювали, як мене покарати. Наступного ранку нам вдалося вибратися з тієї місцевості і продовжити свою подорож. Зрештою ми приїхали до села, в якому знайшли медикаменти. Леонову рану залили меркурохромом (антисептиком) і наклали на губу шість швів. Ми подолали ще 80 кілометрів, перш ніж дісталися до Ґемени. Там, у невеликій лікарні, Леон нарешті зміг отримати стаціонарне лікування. Далі я подорожував сам. Потім я зустрівся з дружиною і разом з нею продовжував служіння вздовж річки у напрямі до Кіншаси.

Дружина Понтіена, Марі, часто супроводжувала його у поїздках. Вона померла 1963 року. У 1966-му Понтіен одружився вдруге і служив районним наглядачем до 1969 року. Понтіен донині перебуває у повночасному служінні як сталий піонер.