Державна символіка

У колоніальний період діти Свідків Єгови зазнавали покарань за те, що з релігійних причин не віддавали честі прапору, на той час прапору Великобританії. Їх також карали за відмову співати державний гімн. Коли брати виклали цю справу перед органами влади, з Міністерства освіти прийшла позитивна відповідь. Ось що написали братам: «Ми знаємо і поважаємо ваші погляди щодо салютування прапору. Жодну дитину не слід карати за відмову салютувати». Нова конституція республіки вселила надію на те, що тепер більше зважатимуть на основні свободи людини, зокрема свободу совісті, думки та віросповідання. Але затвердження нового прапору і гімну посприяли поширенню духу патріотизму. У школах почали завзято впроваджувати щоденні церемонії салютування прапору і співання гімну. Хоча декотрим юним Свідкам дозволили не брати в цьому участі, багатьох інших били і навіть виключали зі школи.

Новий закон про освіту, який вийшов у 1966 році, знову дав підстави для надії. Тепер батьки або опікуни могли попросити, щоб дитину звільнили від релігійних служб чи святкувань. Тому багато дітей, яких виключили зі школи, повернулись до навчання. Однак невдовзі до закону про освіту були внесені поправки,— хоча цього не афішували,— згідно з якими прапор і гімн вважалися державними символами, що сприяли національній свідомості. Незважаючи на те, що брати обговорювали це питання з представниками влади, до кінця 1966 року понад 3000 дітей було виключено зі шкіл за дотримування нейтралітету.

Школа для Філії закрита

Прийшов час перевірити законність цих заходів, пов’язаних з виключенням. Ось яким був перший позов: Філія Качасу регулярно відвідувала школу Буянтанші в Коппербелті. Хоча вона була зразковою ученицею, її виключили зі школи. Френк Люїс пригадує, як ця справа була подана до суду: «Містер Річмонд Сміт представляв нашу справу. Вона була зовсім нелегкою, оскільки ми судилися з урядом. Після того як Філія пояснила містеру Сміту, чому вона відмовилася салютувати прапору, він виявив бажання взятися за цю справу».

А ось що розповідає Дейліс Мусонда, яка на той час вчилася в Лусаці: «Коли справу Філії представили в суді, всі сподівалися, що судовий процес закінчиться нашою перемогою. На засідання суду приїжджали брати з Муфуліра. На них запросили прийти також мене і мою сестру. Я пам’ятаю Філію у залі суду. На ній був білий капелюшок і плаття пастельного кольору. Справу розглядали три дні. В країні ще були декотрі місіонери, і двоє з них, брати Філіппс і Фергессон, теж прийшли послухати засідання. Ми думали, що їхня присутність допоможе справі».

Головуючий судового засідання підсумував: «У справі Свідків Єгови немає жодного натяку на те, що вони якось нешанобливо ставляться до національного гімну чи прапору». Але він заявив, що салютування прапору і співання гімну не є релігійними церемоніями і, незважаючи на щирі вірування Філії, вона не може бути звільнена від законів, обов’язкових для освітніх установ. Він вважав, що такі церемонії сприяють державній безпеці. Хоча ніхто ніколи не пояснював, як участь дітей у подібних церемоніях зможе послужити на благо народу. Тож доки Філія дотримуватиметься християнських вірувань, школа для неї закрита!

Дейліс пригадує: «Нам було прикро, що так складалися обставини, але ми все залишили в руках Єгови». Тиск дедалі посилювався, так що Дейліс та її сестра в 1967 році залишили школу. Під кінець 1968 року зі шкіл було виключено майже 6000 дітей Свідків Єгови.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 236, 237]

Своєю поведінкою я заслужив повагу багатьох учителів

Джексон Капобе

Рік народження: 1957

Рік хрещення: 1971

Факти з біографії: служить старійшиною збору.

У 1964 році дітей Свідків почали виключати зі шкіл. Філіал допоміг батькам зрозуміти, що потрібно підготовляти своїх дітей до випробовувань. Я пам’ятаю, як батько сидів зі мною після уроків і обговорював Вихід 20:4, 5.

На шкільних зборах я ставав ззаду, щоб уникнути конфлікту, бо тим, хто не співав державного гімну, наказували вийти вперед. Коли директор школи запитав, чому я відмовився співати, я відповів, прочитавши біблійний вірш. Він вигукнув: «Ти читаєш, але ти не співаєш!» Директор доводив, що я зобов’язаний виявляти відданість уряду, який дає мені можливість навчатись у школі.

Зрештою у лютому 1967 року мене виключили зі школи. Я дуже засмутився, оскільки любив вчитися і був хорошим учнем. Мій батько, незважаючи на тиск з боку співпрацівників і невіруючих членів родини, запевняв мене в тому, що я роблю правильно. Моя мама також відчула на собі тиск. Коли я йшов з нею на роботу в поле, інші жінки глузували з нас, питаючи: «А чому цей малий не в школі?»

Проте моя освіта на цьому не закінчилася. У 1972 році стали більше наголошувати на потребі проводити уроки письменності у зборі. З часом ситуація в школах змінилась. Наш дім стояв через дорогу навпроти школи. Директор школи часто заходив до нас попити холодної води або позичити віники для прибирання класів. Якось він навіть прийшов позичити гроші. Добре ставлення моєї сім’ї зворушило його серце, тому одного разу він запитав: «Чи ваш син бажає далі навчатись у школі?» Батько нагадав йому, що я все ще є Свідком Єгови. Директор сказав: «Нічого страшного». Він запитав мене: «З якого класу ти хочеш почати?» Я захотів із шостого. За цей час там нічого не змінилося: та сама школа, той самий директор, той самий клас. Але я навчився читати ліпше від більшості моїх однокласників завдяки урокам письменності, що проводилися в Залі Царства.

Своєю наполегливою працею і доброю поведінкою я заслужив повагу багатьох учителів, і це полегшило моє життя в шкільні роки. Я старанно вчився і здав декілька екзаменів. Тому згодом мені доручили відповідальне становище на шахтах, і я пізніше зміг матеріально утримувати свою сім’ю. Я радію, що відмовився співати гімн і не пішов на компроміс.

[Ілюстрація на сторінці 235]

Містер Річмонд Сміт з Філією Качасу та її батьком Полом.