Три місяці римський намісник Сирії, Цестій Галл, просувається з тридцятитисячним військом на південь, щоб придушити повстання євреїв. Його військо прибуває до Єрусалима під час свята Кучок і швидко проникає в околиці міста. Зелоти, яких менше, шукають захисту всередині непорушного храму. Невдовзі римські воїни починають підкоп храмових стін. Євреї обурені — воїни-язичники опоганюють їхню найбільшу святиню! Проте єрусалимські християни пригадують Ісусові слова: «Коли побачите, що мерзота... стоїть на святому місці... то нехай ті, що в Юдеї, втікають у гори» (Матвія 24:15, 16). Чи вони виявлять віру в Ісусове пророцтво і почнуть відповідно діяти? Як стане зрозуміло пізніше, від цього залежить їхнє життя. Але чи вдасться їм втекти?

Несподівано і без очевидних причин Цестій Галл відводить свої війська і відступає до моря. Зелоти женуться за ними. Дивно, але лихо на короткий час оминає місто. Християни, виявляючи віру в Ісусове пророцтво, втікають з Єрусалима до Пелли, міста, що лежить далеко в горах по той бік Йордану. Їхня втеча своєчасна. Зелоти невдовзі повертаються в Єрусалим і змушують мешканців, які залишилися в місті, приєднатися до їхнього повстанняa. А тим часом християни, перебуваючи безпечно в Пеллі, чекають подальшого розвитку подій.