Лагари. Наслідки виверження вулкана Пінатубо

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА НА ФІЛІППІНАХ

ЗАТОПЛЕНІ будинки. Всі ділові центри зруйновані. Машини зметені. Від будинків лише видніються дахи. Тисячі людей змушені втікати. Інші залишилися, бо не мали можливості втекти. Що було причиною цього? Землетрус? Лавина? Ні. Причиною всього цього стали лагари. Що це таке? Лагари — це потоки води та вулканічного осаду, в тому числі попелу, пемзи та уламків гірської породи від останнього й попередніх вивержень.

Десять літ тому ви й гадки не мали про існування філіппінського вулкана Пінатубо. Проте після масивного виверження 15 червня 1991 року «Пінатубо» стало побутовим словом у багатьох частинах світу. Після майже 500-річного сну вулкан Пінатубо виблюнув свій вулканічний вміст у вигляді однієї з найколосальніших грибоподібних хмар цього сторіччя. Попіл, пісок та уламки породи вивергнулися вулканом у повітря й дощем посипалися додолу, та ще й у дуже рідкісній кількостіa.

Цей велет викинув в атмосферу планети на понад 20 кілометрів неймовірну кількість вулканічної речовини. Хоч і деяка частина її відразу випала на землю, все ж велика кількість пилу — близько 20 мільйонів тонн — залишалася в повітрі, і то не простого, а зі значною домішкою діоксиду сірки!

Ви, либонь, пригадуєте деякі глобальні ефекти, скажімо, надзвичайно мальовничі заходи сонця й вельми яскраві повні сонячні затемнення 1991 року в Мексиці та сусідських країнах, зміну погоди, в тому числі похолодання в Північній півкулі та прискорене руйнування озонового шару. Або ж ви, мабуть, чули про дедалі відчутніший голод та зріст кількості захворювань серед людей, які були вимушені покинути свої домівки через це виверження.

Затяжні наслідки

Один з найсерйозніших наслідків виверження вулкана Пінатубо, про який більшість людей світу, можливо, нічого не знає,— це лагар. Як вже згадувалось у першому абзаці цієї статті, власне на лагарах лежить вина за невимовні страждання десятків тисяч чоловік. Через лагари наслідки виверження Пінатубо далеко не є справою минулого. Місцеві люди мають справу з ними аж досі. Це не обов’язково стосується вас, але в околі вулкана Пінатубо ділові центри, підприємства, будинки, людські життя та цілі містечка продовжують руйнуватися. Причиною цього є лагари Пінатубо.

Хоч багато з них скидаються на сельові потоки з незвичайною кількістю намулу, але коли лагари містять понад 60 відсотків осаду, то починають діяти, немов потоки природного цементу. Вони вкрай нищівні. У «Технічному описі лагарів вулкана Пінатубо» (англ.) стверджується: «Ці потоки пульпи настільки густі (мають подвійну густину води), що великі валуни, габіони, транспортні засоби, бетонні споруди й навіть мости зривалися та зносилися геть».

Як зароджуються лагари? Ви пригадуєте, що Пінатубо викинув велику кількість вулканічної речовини. Деяка її частина потрапила в атмосферу, але більша — залишилася на горі та поблизу неї у вигляді пірокластичних відкладів. І в якій кількості? За даними Філіппінського інституту вулканології та сейсмології, 6,65 мільярда кубометрів. Американський вулканознавець С. Ґ. Ньюгол каже, що вулкан викинув достатньо уламків, аби «ними викласти автостраду в чотири смуги через усі Сполучені Штати Америки принаймні 10 разів». З них 3,45 мільярда кубометрів були у вигляді сипкого матеріалу, котрий чекає на дощ, аби змитися водою у долини, породивши лагари. На Філіппінах тропічні зливи й тайфуни лише додають до лиха. Часто велика кількість дощу випадає за короткий час і призводить до утворення масивних лагарів.

Власне це й стається вже декілька років. Раз у раз зливи наповнюють водою уламки вулканічної породи, мобілізуючи її. Лагари обернули родючі сільськогосподарські вгіддя на пустища. Про існування містечок свідчили лише дахи на поверхні. У декотрих місцях таке трапилось протягом ночі. Було знищено тисячі домів, люди змушені були забиратися геть з рідних місць і починати життя деінде. Фактично до початку 1995 року у вигляді лагарів у долини сповзло 63 відсотки пірокластичного матеріалу, але 37 відсотків його все ще залишається на горі, чекаючи, коли настане час майбутнього спустошення. І багато з тих 63 відсотків, що спустилося додолу, і далі несуть у собі загрозу. Вода від злив утворює канали у матеріалі, що попередньо відклався угорі за течією. Це знову стає причиною утворення лагару, загрожуючи життю та майну людей нижче за течією. У липні 1995 року «Манільський бюлетень» (англ.) повідомляв: «Дев’яносто один баранґай (село)... був стертий з карти Центрального Лусону, бо всі вони були поховані під тоннами вулканічних уламків».

Наступне нещастя

У суботу ввечері 30 вересня 1995 року Лусон ударив жахливий тропічний ураган Маменґ (відомий за міжнародною назвою Сибіл). На вулкан Пінатубо та його околиці випало багато дощу. А це означало катастрофу. Лагари ожили знову. Все, що було у них на шляху, змивалося. В одній околиці захисна дамба не витримала тиску, і лагари 6-метровим муром поплили на незайману землю. Одноповерхові будинки повністю були затоплені. Рятуючи життя, люди залазили на дахи. У тих місцях, де лагар був особливо густий, він зносив валуни, машини та навіть хати.

Ще іншим наслідком лагару є повені, бо вони змінюють русла річок та потічків. Тисячі будинків були затоплені водою, в тому числі домівки Свідків Єгови та декілька Залів Царства.

Декому поталанило навіть менше. Часто людину засмоктував намул лагару, який повільно пересувався, і це дуже утруднювало можливість порятунку. Лише через декілька годин або ж днів маса твердне й по ній можна ходити. Як люди рятувалися? Дехто залишався на дахах чи деревах доти, доки лагар не затверднув. Інші пересувалися по телефонних кабелях, бо лагар сягав такої висоти. Ще інші повзли по напівзастиглому намулі, залишеному від лагару. Але були й такі, котрим не вдалось врятуватися. Уряд посилав вертольоти в найбільш постраждалі райони, аби евакуювати людей з дахів. (За деталями дивіться статтю «Нас було врятовано від Лагару!»).

Любов спонукувала інших допомагати

Свідки Єгови раділи, коли довідалися, що, хоч і багато домів та декотрі Зали Царства були втрачені чи майже цілком зруйновані, ніхто з християнських братів і сестер не загубив життя. Було зрозуміло, що постраждалі від лагарів і повеней потребували допомоги. Дехто зі Свідків врятував лише себе та вбрання на собі, котре геть чисто було просочене болотом від лагару. Як відгукнулися на це інші християнські брати й сестри?

Християнські старійшини із найближчих місць доклали зусиль, аби дізнатися, чи їхні християнські брати були в безпеці й чи потребували допомоги в евакуюванні. Це було вельми непросто, бо відклади лагару в багатьох місцях все ще не загусли. Ґіллермо Тунґол, старійшина зі збору «Баколор», сказав: «Ми кинулися на допомогу. Ми по телефонному кабелі пішли до братів». Вільсон Уї, повночасний служитель з того самого збору, додав: «Туди майже неможливо було добратися, бо треба було переходити швидкі течії по груди у воді». Але завдяки обережності їм вдалося дістатися туди, довідатися про стан членів збору й допомогти їм, у чому могли.

У понеділок зранку 2 жовтня філіал Товариства Вартової башти вже добре знав ситуацію. Чи 345 добровольців філіалу зможуть допомогти постраждалим? Аякже! Вони відгукнулися негайно. До десятої години ранку лише ці працівники пожертвували майже тонну одягу для своїх християнських братів у лихій годині. Цей одяг разом з їжею та грошима ваговозом був доставлений на місце катастрофи того ж дня.

Протягом наступних днів збори в Манілі та її околицях були поінформовані про потреби. Згодом було вислано понад п’ять додаткових тонн одягу та інших необхідних речей. Одна жінка-Свідок з Японії була на Філіппінах під час лиха. Вона тільки-но прибула з Гонконгу, де придбала для себе трохи одягу. Коли вона довідалася про жалюгідний стан її християнських братів і сестер, що проживали біля вулкана Пінатубо, то пожертвувала їм весь цей одяг і без нічого повернулася в Японію. Наскільки ж відсвіжливо бачити правдивих християн, які виявляють любов до постраждалих, і то не лише побажанням, але й ‘даючи їм потрібне тілу’ (Якова 2:16).

Гідне похвали й те, що Свідки Єгови не дозволяли таким стихіям пригнітити ревність до духовних речей. Вони й далі відвідували християнські зібрання, в одному випадку навіть коли вода з Залі Царства була по кісточки. Усвідомлюючи важливість біблійної звістки для інших, ці християни не переставали проповідувати від дому до дому. Дехто мусив переходити воду убрід, аби дістатися туди, де вони проповідували й де не було стільки води. Вони носили зі собою одяг і перевдягалися в сухіших місцях. Хоч і ці християни самі страждали, вони не переставали цікавитися іншими.

Авжеж, наслідки виверження вулкана Пінатубо значно серйозніші, ніж можна собі це уявити. Вони даватимуть знати про себе ще декілька років. Людина докладає зусиль, щоб контролювати лагари, але інколи вона безсила. Проте наскільки приємно бачити, що, коли настають такі ситуації, правдиві християни використовують їх як нагоду виявляти свою любов до Єгови та ближнього!

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 21]

Вплив вулкана пінатубо на світове довкілля

КОЛИ виверження вулкана Пінатубо вщухло й припинилося, то на цьому все закінчилося. Чи так ви гадаєте? Але це зовсім не так! Зверніть увагу на деякі пізніші глобальні наслідки.

◼ Ви, можливо, спостерігали надзвичайно чудові заходи сонця протягом певного періоду після виверження цього вулкана.

◼ Вчені в Мексиці були здивовані незвичайно яскравим повним сонячним затемненням 11 липня 1991 року. У чому полягала причина? У виверженні вулкана Пінатубо. Пилинки в повітрі розсіювали світло сонячної корони сильніше, ніж звичайно.

◼ Погода теж змінилася. Через три місяці після виверження повідомлялося, що в Токіо (Японія) було майже на 10 відсотків менше сонячного світла, ніж звичайно. Вулканічний попіл деякою мірою заблокував доступ світла. У журналі «Саєнс ньюс» говорилось про зниження температури в певних частинах Північної півкулі на майже 1 градус за Цельсієм.

◼ Ще один наслідок — прискорене знищення озонового шару. Сірчана кислота, що потрапила до атмосфери через виверження, вкупі з хлором, який викидається в результаті людської діяльності, призвели до виснаження озонового шару. Він, як правило, служить атмосферним щитом, що захищає людей від канцерогенного впливу сонячних променів. Незабаром після виверження рівень озону над Антарктикою знизився практично до нуля, а біля екватора — на 20 відсотків.

◼ Голод і хвороби були додатковими негативними наслідками. Люди, евакуйовані через вулкан, були змушені тимчасово проживати у таборах, де швидко поширювались хвороби. Це особливо відчуло на собі ейта, плем’я, що через виверження змушене було переселитися зі своєї батьківщини в середовище, до котрого воно не звикло.

Нас було врятовано від Лагару!

ПЕРШЕ жовтня 1995 року для родини Ґарсії було особливим днем, вони такого ще не мали. Члени родини Ґарсії є активними Свідками Єгови, і їх дім був розташованим у приміській околиці Кабалантіани району Баколор, що в провінції Пампанґа (Філіппіни). Хоч і їхній дім стояв поблизу тих місць, де лагари з вулкана Пінатубо завдавали людям шкоди, але таки не був безпосередньо ушкодженим. Кабалантіан захищала збудована урядом дамба від лагару. Але все швидко змінилося.

Через сильну тропічну зливу на вулкан Пінатубо випало 216 міліметрів опадів. Удосвіта до Ґарсії зателефонував незнайомець. Хтось помилково набрав їхній номер, але він сказав, що дамба прорвалась і їм слід вдатися до всіх заходів проти потопу.

Початок страхіття

Нонато Ґарсія, батько й головуючий наглядач збору «Вілла Розмарі», розповідає: «Вдосвіта в неділю десь перед п’ятою годиною довкола дому почала прибувати вода.

Я гадав, що це буде лише потоп, отже ми почали зносити усі речі догори. Але по десятій годині я помітив, що вода змішана з намулом. Потік продовжував зростати й дужчати, поки не став в’язким і не почав нести зі собою валуни. Ми повилазили на дах.

Згодом машини й навіть будинки попливли за течією. Один будинок, якого вдарив великий валун, упав і понісся. Його дах загруз у лагар поблизу нашого дому. На даху були люди. Я почав гукати їм і заохочувати перейти на дах нашого будинку. Ми кинули їх кабель, аби вони вхопилися за нього й перебралися до нас. Я прив’язав кабель до себе й поперетягав їх по одному на наш дах. До нас перебралося більше людей з інших дахів, які вкрилися лагаром. Весь цей час дощ не припинявся.

Пополудні з’явилися вертольоти. Але жоден з них не наблизився до нас, хоча й ми відчайдушно махали їм. Мабуть, вони рятували спершу людей у більшій біді. Я не думав, що вони евакуюють нас швидко, бо на дахах було чимало людей.

Дуже важливу роль відіграють у такій ситуації молитви. Навіть у великій небезпеці після молитви у людини зникає відчуття страху. Ми не молилися, щоб Єгова здійснив чудо, але просили, аби здійснилася його воля, розуміючи, що будь-хто може потрапити у лихо. Також я просив про міць, відвагу та мудрість. Все це допомогло нам у даній ситуації».

Кармен, Нонатова дружина, погоджується: «Те, що мій чоловік каже про молитву, і дійсно правда. Я схильна впадати в паніку, коли потрапляю в ситуацію, що загрожує життю моїх любих. Коли я побачила, що дах поступово заволікає намул від лагару і його ударив валун, я сказала чоловікові: «Здається, ми в безнадійному становищі». Але він підбадьорив мене, кажучи: «Помолімось».

Нонато продовжує: «О 16-й годині потік лагару усе ще не втрачав своєї сили. Будинок ударив великий камінь. Лагар вкрив половину даху. Я почав думати, що скоро спадуть сутінки й нам буде дуже важко пересуватися. Тому ми надумали вирушити в дорогу ще за світла.

Я кинув стілець у намул лагару, і подивився, чи він втопиться, я навіть став на нього, але він не втопився. Отже, я взяв довгу штахетину, щоб протикати мул. Я користувався цією штахетиною, аби знайти достатньо тверде місце, по котрому можна було б іти. Таким чином ми разом з іншими сусідами почали пробиратися крізь мул. Усіх нас було 26.

Ми прямували до вищого даху, що виднівся у далечині. Користуючись штахетиною, ми протикали мул, аби визначити, куди можна було ступати. У місцях, де мул усе ще був дуже рідким, ми повзли».

Зі слізьми на очах Кармен пояснює: «У певних місцях ми були на краю потоку лагару, що змушувало нас йти боком. В одному місці я загрузла у мулі по груди й сказала своєму чоловікові: «Я не в стані йти далі. Я помру тут». Але він відповів: «Ні, ти не можеш цього зробити. Вибирайся». З допомогою Єгови ми продовжували пересуватися».

Нора Менґульо, родичка цієї родини, додає: «У місцях, де мул був зарідкий, аби ми повзли, ми лягали на спину й штовхали себе ногами вперед. Інколи ми загрузали дуже сильно, але допомагали одні одним, особливо дітям».

Врятовані!

Нонато продовжує: «Коли ми з великими зусиллями проповзали по краю лагару, над нами пролітав вертоліт, і рятувальники помітили нас у безпорадному стані, бо ми не були на даху, а посеред уламків, які ніс лагар. Одна жінка з нашої групи тримала високо в руках своє восьмимісячне дитинча в сподіванні, що рятівники побачать наше безпорадне становище. Вони спустилися, щоб взяти нас. Ми насамперед пропустили дітей і жінок, бо всі ми не змогли б поміститися.

Зрештою й нас було підібрано вертольотом і доставлено до евакуаційного центру. Там нам ніхто не зміг дати сухого одягу, хоч і увесь наш одяг був просочений болотом від лагару. Я сказав, що моя родина не піде разом з іншими до місця евакуації, бо ми хочемо піти до Залу Царства. Коли ми прибули туди, нас одразу вдягнули, нагодували та подали іншу допомогу. З місцевого збору прибули ще інші брати, і вони теж допомогли нам».

Кармен додає: «Хоч і ми не сподівалися на допомогу з інших джерел, ми й справді відчували благословення нашого християнського братства».

Будинок подружжя Ґарсії повністю вкритий лагаром, але радісно довідатися, що вони та їхні троє дітей — Лавлі, Чармі й Чарлі — разом з іншими місцевими Свідками пережили страхіття того дня.