Коли хронічна хвороба вражає члена сім’ї

КОЛИ бачиш щасливу сім’ю де Тоі, на серці відразу стає веселіше. Так приємно спостерігати, з якою любов’ю члени цієї родини ставляться один до одного. Зустрівши їх, ніколи не подумаєш, що вони зазнали в житті стількох труднощів.

Почалось усе тоді, коли Брам та Енн довідались, що їхня перша дитина, дворічна Мішел, має спадкову хронічну недугу, яка спричиняє ослаблення м’язів.

«Несподівано усвідомлюєш,— розповідає Енн,— що мусиш навчитися долати труднощі, викликані хронічною хворобою, яка нівечить людину. Розумієш, що сімейне життя вже не буде таким, як раніше».

Але після народження ще однієї дочки й сина, сім’ю спіткало наступне нещастя. Якось, коли діти бавилися на подвір’ї, дівчатка вбігли в хату й закричали: «Мамо! Мамо! Швидше! Щось сталося з Нілом!»

Вибігши на вулицю, Енн побачила, що голова трирічного Ніла безсило схилилась набік. Він не міг тримати її рівно.

— Це був жахливий удар,— пригадує Енн.— Все відразу стало ясно. У мене обірвалося щось усередині, коли подумала, що цей здоровий малюк боротиметься з такою ж страшною недугою, як і його старша сестра.

— Я так радів, що матиму здорову родину,— каже Брам,— але незабаром цю радість затьмарили величезні труднощі — найбільші у нашому житті.

Зрештою Мішел, незважаючи на найліпшу медичну допомогу, померла через ускладнення, спричинені хворобою. Їй було лише 14. Ніл продовжує боротьбу з наслідками своєї недуги.

Повстає логічне запитання: як сім’ї, такі, як де Тоі, долають труднощі, викликані хронічним захворюванням члена родини? Щоб відповісти на це запитання, проаналізуймо, як хронічні хвороби впливають на сім’ї.

Хронічна хвороба. Турбота цілої сім’ї

ЩО ТАКЕ хронічне захворювання? Просто кажучи, це захворювання, яке триває дуже довго. А один професор описує його як «змінений стан здоров’я, котрий не можна поліпшити простим хірургічним втручанням або коротким курсом лікування». Хронічна хвороба або її наслідки створюють великі труднощі не лише через саму природу недуги та метод лікування, а й через те, що доводиться стільки часу терпіти.

Крім того, у випадку такого захворювання рідко страждає тільки сам хворий. «Більшість людей є членами сімей,— говориться в книжці «Захворювання рухових нейронів. Турбота цілої сім’ї» (англ.),— тому пережитий шок та тривога, яку ви [хворий] відчуваєте, передадуться близьким вам людям». З цією думкою погоджується мати, дочка якої мала рак. «Хвороба впливає на кожного члена сім’ї,— каже вона,— незалежно від того, чи виявляють вони й усвідомлюють це, чи ні».

Звичайно, вплив цей відбивається на людях по-різному. Все ж коли члени родини розуміють, як хронічні хвороби загалом позначаються на своїх жертвах, то будуть ліпше підготовлені до особливих труднощів власної ситуації. Крім того, якщо ті, хто не належить до сім’ї,— співробітники, однокласники, сусіди та друзі,— усвідомлюють дію такої недуги, то виявлятимуть більше співчуття й надаватимуть необхідну підтримку. Тож, пам’ятаючи про це, розгляньмо, як хронічні захворювання можуть впливати на сім’ї.

Подорож по невідомій країні

Те, чого сім’ї доводиться зазнати, коли хтось з її членів страждає від хронічного захворювання, можна порівняти з подорожжю по невідомій країні. Дещо там таке ж, як і на батьківщині, інше — незнайоме або навіть цілком протилежне. Коли хронічна хвороба вражає члена сім’ї, багато в чому життя родини залишиться майже таким самим. Однак дещо доведеться повністю змінити.

Перш за все, сама хвороба може вплинути на звичний уклад у родині й змусити кожного члена зробити якісь зміни. Це підтверджує 14-річна Хелен, мати якої страждає від сильної хронічної депресії. «Кожного дня ми пристосовуємо свій розпорядок до того, що мама може і чого не може зробити»,— каже вона.

Навіть лікування, призначене принести полегшення хворому, може спричинити подальші зміни у режимі дня сім’ї. Ось що про це розповідають Брам та Енн, згадані в попередній статті. «Через лікування дітей нам довелось сильно змінити свій щоденний розпорядок»,— каже Брам. А Енн пояснює: «Кожного дня потрібно було відвідувати лікарню. Окрім цього, лікар порадив годувати дітей потроху, але шість разів на день, щоб компенсувати викликане хворобою погане засвоєння їжі. Я мусила навчитися готувати зовсім по-іншому». Ще важче було досягти того, щоб діти виконували призначені вправи для зміцнення м’язів. «Це була,— пригадує Енн,— справжня щоденна боротьба».

Коли хворий трохи звикне до незручностей, а деколи й до болю, викликаних лікуванням та медоглядами, він дедалі більше потребуватиме допомоги та емоційної підтримки від своєї сім’ї. Тому членам родини потрібно буде навчитися доглядати за хворим і до того ж усі вони будуть змушені контролювати власні емоції і змінити склад розуму, стиль життя й розпорядок дня.

Все це, безперечно, вимагає від сім’ї великого терпіння й витривалості. Мати, дочка якої лікувалася в медичному закладі від раку, каже, що це може «бути більш виснажливим, ніж людина собі уявляє».

Постійна невідомість

«Через постійні зміни у розвитку хронічного захворювання — то на ліпше, то на гірше — виникає гнітюче відчуття невідомості»,— говориться в книжці «Боротьба з хронічною хворобою: як подолати безсилля» (англ.). Як тільки члени сім’ї пристосуються до одних обставин, ситуація змінюється, до того ж часто на гірше. Симптоми можуть бути обманливими або різко погіршитися, а лікування нерідко не приносить очікуваного поліпшення. У деяких випадках лікування потрібно час від часу змінювати, крім того, воно може призвести до непередбачених ускладнень. Хворий потребує дедалі більшої підтримки від своєї засмученої сім’ї, яка зі всіх сил намагається йому допомогти. Але оскільки напруга зростає, контролювати емоції щораз важче й може статися несподіваний зрив.

Непередбачений розвиток багатьох хвороб та дії різних методів лікування неминуче викликають такі запитання: «Скільки все це ще триватиме? Наскільки може погіршитися стан хворого? Скільки ми ще в стані знести?» Невиліковні хвороби часто висувають найболючіше запитання: «Скільки залишилось до смерті?»

Хвороба, режим лікування, виснаження і невідомість — все це разом веде до ще однієї несподіваної проблеми.

Вплив на товариське життя

«Мені доводилось боротися із сильним почуттям самотності, з відчуттям, ніби я потрапила у пастку»,— пояснює Кетлін, чоловік якої страждав від хронічної депресії. «Ситуація була гнітюча,— продовжує вона,— оскільки ми ніколи не могли запросити когось до себе або піти в гості. Зрештою ми просто перестали підтримувати зв’язки з іншими». Подібно до Кетлін, багато людей з часом змушені боротися з почуттям вини через те, що не виявляють гостинності й не приймають запрошень. Чому виникає така ситуація?

Деколи відвідувати товариські зустрічі дуже важко або й неможливо через саму хворобу чи побічні явища від лікування. Сім’я і хворий можуть думати, що недуга сприймається іншими як щось ганебне або бояться виникнення незручної ситуації. Через депресію хворий іноді почувається недостойним колишніх друзів або ж його сім’я просто не має сили підтримувати з іншими зв’язки. Тому з різних причин хронічна хвороба може легко призвести до відокремлення та усамітнення цілої сім’ї.

Крім того, не кожен знає, що казати і як поводитися в присутності особи з обмеженнями. (Дивіться інформацію в рамці «Як ви можете допомогти» на сторінці 11). «Якщо ваша дитина відрізняється від інших, на неї часто звертають увагу й роблять якісь необдумані зауваження,— говорить Енн.— Ви й так схильні звинувачувати себе у хворобі, тож їхні слова лише поглиблюють ваше почуття вини». Сказане Енн виявляє ще одну проблему, з якою сім’ям, мабуть, доведеться боротися.

Емоційне спустошення

«Більшість сімей шокує діагноз захворювання, вони просто відмовляються вірити почутому,— каже один дослідник.— Їм не під силу це знести». Довідавшись, що дорога особа має недугу, яка загрожує життю або зробить її калікою, можна впасти в пригнічення. Сім’ї може здаватися, що всі надії та мрії зруйновано, майбутнє тепер невідоме, і єдине, що залишилося,— це почуття втрати та глибокого смутку.

Встановлення діагнозу, безперечно, приносить полегшення багатьом сім’ям, які не знали причини тривалих, болісних симптомів хвороби. Але деякі сім’ї реагують на діагноз по-іншому. Одна мати з Південно-Африканської Республіки зізнається: «Коли нам зрештою сказали, що́ з нашими дітьми, мені було так боляче, що, відверто кажучи, я воліла б не знати того».

У книжці «Дитина з особливими потребами: життя з хворою дитиною чи дитиною-інвалідом» (англ.) пояснюється: «Емоційне сум’яття — це природна реакція... коли доводиться пристосовуватися до нової дійсності. Часом негативні почуття можуть бути такі сильні, що у людини виникає страх, що вона не подолає їх». Автор цієї публікації, Діана Кімптон, обидва сини якої мають муковісцидоз, розповідає: «Мене лякали мої емоції, і мені стало легше, коли довідалася, що це нормально почуватися настільки погано».

Немає нічого незвичайного в тому, що сім’ї огортатиме страх. Вони боятимуться невідомого, хвороби, лікування, болю та смерті. Зокрема діти, особливо якщо не отримують логічного пояснення того, що відбувається, можуть відчувати страх, про який навіть боятимуться говорити.

Часто реакцією є також гнів. «Члени сім’ї,— пояснюється в південноафриканському журналі «ТЛК»,— нерідко стають козлами відпущення, на яких хворий виливає свій гнів». А родичі у свою чергу можуть злитися на лікарів, за те що не виявили проблеми раніше, на самих себе за передачу генетичної вади, на хворого, що недостатньо дбав про своє здоров’я, на Сатану Диявола за спричинення страждань або навіть на Бога, вважаючи, що це він несе вину за хворобу. Ще одна поширена реакція на хронічне захворювання — почуття вини. «У сім’ях, де є хвора на рак дитина, почуття вини переслідує майже кожну матір чи батька, брата чи сестру»,— говориться в книжці «Діти, хворі на рак: загальний порадник для батьків» (англ.).

Нерідко наслідком такого емоційного замішання є сильніша або слабша депресія. «Це, мабуть, найбільш поширена реакція,— пише один дослідник.— У мене ціла папка листів на підтвердження цього».

Сім’я може давати собі з цим раду

Потішає, однак, той факт, що багато сімей побачило: ситуація насправді не є аж настільки важка, як здавалось спочатку. «Картини, створювані вашою уявою, будуть набагато гірші, ніж сама дійсність»,— запевняє Діана Кімптон. Вона знає з власного досвіду, що «майбутнє рідко таке похмуре, яким воно вимальовується у ті перші дні». Пам’ятайте, що інші сім’ї витримали подорож по невідомій країні хронічної хвороби. Ви теж зможете. Багатьох потішило й підбадьорило саме усвідомлення того, що іншим вдалося подолати труднощі.

Але у сім’ї, звичайно ж, може виникнути запитання: «Як же давати собі раду?» У наступній статті ми розглянемо деякі способи, як сім’ї робили це.

[Вставка на сторінці 5]

Сім’ям потрібно доглядати хворого і, крім того, контролювати власні емоції, а також змінити свій склад розуму і стиль життя.

[Вставка на сторінці 6]

Хворому, а також його сім’ї доведеться боротися з сильними негативними почуттями.

[Вставка на сторінці 7]

Не впадайте у розпач. Інші сім’ї змогли дати собі раду. Ви теж зможете.

[Рамка на сторінці 7]

Що дається важко, коли в сім’ї хронічно хворий

• Побороти шок від почутого діагнозу хвороби та навчитися долати труднощі, спричинені нею.

• Змінити стиль життя та розпорядок дня.

• Змиритися з тим, що послаблюються зв’язки з друзями.

• Не втрачати внутрішнього спокою та рівноваги.

• Не піддаватися суму через втрати, які приносить хвороба.

• Справлятися з важким емоційним станом.

• Підтримувати позитивне мислення.

Як сім’я може долати труднощі хронічної хвороби

ДОЛАТИ труднощі означає успішно справлятися з ними. У випадку хронічного захворювання це значить, що людина, справляючись з цими труднощами, не втрачає рівноваги та душевного миру. А оскільки хронічна хвороба — це турбота цілої сім’ї, то, щоб успішно давати собі раду, потрібна сердечна й віддана підтримка з боку кожного члена. Розгляньмо, як сім’я може долати труднощі, викликані хронічним захворюванням.

Цінність знання

Часто від недуги неможливо вилікуватися, але коли відомо, як долати проблеми й незручності, спричинені нею, це може допомогти уникнути сильного психічного та емоційного тиску. Цю думку підтверджує стародавня приповість: «Чоловік знання зростає в силі» (Приповістей 24:5, Дерк.). Як же сім’ї набути такого знання?

Перш за все слід знайти доброго лікаря, який був би охочий виділити час, щоб усе старанно пояснити хворому та його рідним. «Найліпший лікар,— зазначається в книжці «Дитина з особливими потребами»,— це той лікар, який дбає про цілу сім’ю і водночас чудово знає свою справу».

Наступний крок — ставте лікарю конкретні запитання. Робіть це доти, доки не зрозумієте ситуації якнайліпше. Однак пам’ятайте: коли розмовляєте з лікарем, дуже легко розхвилюватися й забути, що хотіли спитати. Тому не полінуйтесь заздалегідь написати собі запитання на аркуші паперу. Зокрема вас може цікавити, як розвиватиметься хвороба та якими будуть наслідки певного методу лікування, а також що робити далі. (Дивіться інформацію в рамці «Запитання, які сім’я може поставити лікарю»).

Особливо важливо розповісти докладно про ситуацію братам і сестрам хронічно хворої дитини. «Поясніть їм із самого початку, що відбувається,— радить одна мати.— Вони можуть почуватися всіма покинутими, якщо не розуміють, у чому справа».

Деякі сім’ї також знайшли корисну інформацію в місцевій бібліотеці, у книжковому магазині чи на Інтернеті. Дуже часто там можна відшукати детальні відомості про конкретну хворобу.

Намагайтесь далі тішитися життям

Члени сім’ї, звичайно, старатимуться, щоб хворий і далі міг, наскільки це можливо, насолоджуватися життям. Візьмімо, наприклад, Ніла де Тоі, згаданого в першій статті. Його, безперечно, все ще засмучує руйнівний вплив хвороби. Але щомісяця він проводить коло 70 годин у праці, яка йому найбільше подобається,— він розмовляє з мешканцями своєї околиці про біблійну надію. «Коли я виголошую в зборі біблійні промови,— каже Ніл,— це теж дає мені внутрішнє задоволення».

Щоб життя приносило радість, потрібно виявляти любов до інших та отримувати її, займатися чимось приємним і зміцнювати свою надію. Хворі все ще хочуть радіти життю, наскільки їм дозволяє хвороба та режим лікування. Батько, сім’я якого понад 25 років боролася з хронічною хворобою, говорить: «Нам подобається проводити час на свіжому повітрі, але через обмеження сина не можемо багато ходити пішки. Тому ми відвідуємо ті місця просто неба, де від людини не вимагається великих фізичних зусиль».

Хворі дійсно і далі можуть у певній мірі втішатися життям. Залежно від хвороби, багато з них все ще в стані милуватися чудовими краєвидами та насолоджуватися приємними звуками. Чим більше вони відчуватимуть, що не втратили контролю над своїм життям, тим більша ймовірність, що вони в міру сил втішатимуться ним.

Як справлятися з важкими почуттями

Щоб успішно долати проблеми, спричинені хворобою, важливо навчитися контролювати негативні почуття. Одне з них — це гнів. Біблія визнає, що людина деколи має вагому причину сердитися. Але вона також заохочує нас бути ‘повільними до гніву’ (Приповістей 14:29, Дерк.). Чому розумно так чинити? Згідно з одним довідником, гнів «може роз’їдати вас із середини й зробити озлобленим або довести до того, що ви скажете щось неприємне, а пізніше шкодуватимете про це». Навіть один вибух гніву може призвести до таких проблем, через які доведеться довго залагоджувати стосунки.

У Біблії радиться: «Сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Ефесян 4:26). Нам, безперечно, не під силу затримати захід сонця. Але ми можемо щось зробити, аби швидко вгамувати свій гнів і не завдавати більше шкоди ані собі, ані іншим. А коли людина заспокоїться, то набагато ліпше вирішить справу.

Безумовно, ваша сім’я, як і будь-яка інша, матиме свої радощі та прикрощі. Багато людей каже, що їм легше справлятися з труднощами, коли можуть поділитися своїми переживаннями з рідними або з якоюсь іншою співчутливою людиною. Власне так було в Кетлін. Спочатку вона доглядала свою матір, хвору на рак, а згодом чоловіка, який страждав від хронічної депресії і потім від хвороби Альцгаймера. Кетлін розповідає: «Розмови з чуйними друзями стали для мене справжнім джерелом утіхи та підбадьорення». Розмарі, яка два роки піклувалася хворою матір’ю, також говорить: «Спілкування зі щирою подругою допомагало мені не впасти у відчай».

Але не дивуйтесь, коли під час розмови не зможете стримати сліз. «Сльози знімають напругу, послаблюють біль і допомагають побороти смуток»,— зазначається у книжці «Дитина з особливими потребами»a.

Підтримуйте позитивний склад думок

«Бажання жити підтримує людину в час хвороби»,— написав мудрий цар Соломон (Приповістей 18:14, Сучасний англійський переклад). Дослідники кажуть, що часто на результат лікування впливає те, як до нього ставляться хворі — позитивно чи негативно. Але як сім’я, член якої дуже довго хворіє, може підтримувати позитивний склад розуму?

Сім’я успішніше долає труднощі, коли, не ігноруючи хвороби, зосереджується на тому, що їй під силу зробити. «Через проблеми можна стати дуже негативним,— визнає один батько.— Проте людина повинна зрозуміти, що в неї залишилось ще стільки всього доброго. Вона все ще живе. Все ще має сім’ю та друзів».

Хоча хронічною хворобою не слід легковажити, добре почуття гумору допомагає уникати песимізму. Це видно на прикладі сім’ї де Тоі, в якій часто чути сміх. Колет, молодша сестра Ніла де Тоі, розповідає: «Оскільки ми навчилися справлятися з деякими ситуаціями, то можемо сміятися з того, що інших швидше б засмутило. Але сміх справді допомагає нам зняти напругу». Біблія запевняє нас: «Серце радісне добре лікує» (Приповістей 17:22).

Величезне значення духовних цінностей

Правдивим християнам задля їхнього духовного благополуччя потрібно ‘виявляти Богові свої бажання молитвою й проханням з подякою’. І тоді, як обіцяє Біблія, «мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші» (Филип’ян 4:6; 4:7, Хом.). Одна мати, яка майже 30 років піклувалася двома хронічно хворими дітьми, сказала: «Ми переконалися, що Єгова справді допомагає людині долати труднощі. Він дійсно може підтримати її».

Багатьох також підкріплює біблійна обітниця, згідно з якою в раю на землі не буде більше болю та страждань (Об’явлення 21:3, 4). «Через хронічні хвороби в нашій сім’ї,— говорить Брам,— Божа обітниця, що «буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик», має для нас особливе значення». Сім’я де Тоі, подібно до дуже багатьох інших, з нетерпінням чекає часу, коли в Раю вже «не скаже мешканець «Я хворий!» (Ісаї 33:24; 35:6).

Тож не втрачайте мужності. Навіть біль та страждання, які так пригнічують людство, свідчать про те, що незабаром настане ліпше життя (Луки 21:7, 10, 11). Проте вже сьогодні доглядачі та хворі можуть засвідчити, що Єгова дійсно «Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає» (2 Коринтян 1:3, 4).

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 8]

Запитання, які сім’я може поставити лікарю

• Як розвиватиметься хвороба і яким буде наслідок?

• Які будуть симптоми та як їх контролювати?

• Які існують альтернативні методи лікування?

• Які побічні дії, недоліки та переваги різних методів лікування?

• Що можна зробити, аби поліпшити стан хворого, і чого слід уникати?

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 11]

Як ви можете допомогти

Дехто, не знаючи, що сказати або як поводитися, неохоче відвідує хворих або пропонує свою допомогу. Інші, навпаки, бувають надто самовпевнені й нав’язують свою допомогу, створюючи для сім’ї додаткові труднощі. Як же можна надавати підтримку й одночасно не втручатися занадто в особисте життя родини, де є хронічно хворий?

Слухайте зі співчуттям. В Якова 1:19 радиться бути ‘швидкими послухати’. Виявляйте турботу, уважно слухаючи й даючи членам сім’ї можливість вилити наболіле, якщо вони хочуть говорити. Їм буде легше зробити це, коли відчуватимуть, що ви справді «співчутливі» (1 Петра 3:8, Дерк.). Але не забувайте, що різні люди або сім’ї по-різному реагують на хронічні хвороби. Тому, «якщо не знаєте всього про захворювання або про ситуацію в родині, не давайте жодних порад», каже Кетлін, яка доглядала за своєю матір’ю, а пізніше за чоловіком, хворим на хронічну недугу (Приповістей 10:19). І пам’ятайте, навіть коли вам відомо щось про це захворювання, хворий і його сім’я можуть вирішити не скористатися з ваших порад.

Пропонуйте практичну допомогу. Намагайтесь не втручатися в особисті справи сім’ї, але в той же час приходьте на допомогу, коли виникає потреба (1 Коринтян 10:24). Брам, слова якого цитувалися у цій серії статей, каже: «Наші християнські друзі неймовірно багато допомагали нам. Наприклад, коли Мішел була в критичному стані й ми весь час перебували в лікарні, щоночі разом з нами сиділи четверо — шестеро наших друзів. Кожного разу, коли ми потребували допомоги, то відразу отримували її». Енн, дружина Брама, додає: «Зима того року була дуже люта, а нам щодня протягом двох тижнів приносили різні супи. Нам додавали сил не тільки гарячі супи, але й сердечна любов».

Моліться з ними. Деколи для сім’ї майже нічого не можна зробити. Однак хворого та його рідних можна підкріпити, поділившись підбадьорливою думкою з Біблії або помолившись з ними (Якова 5:16). «Ніколи не слід недооцінювати сили молитви з хронічно хворим та його сім’єю, а також молитов за них»,— каже 18-річний Ніколас, мати якого страждає від хронічної депресії.

Належна підтримка дійсно дуже допоможе сім’ям зносити труднощі, пов’язані з хронічною хворобою. У Біблії про це говориться так: «Друг любить протягом усього часу; він братом буде, коли спаде нещастя» (Приповістей 17:17, Хом.).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 12]

Коли хвороба смертельна

Деякі сім’ї не хочуть говорити про неминучу смерть невиліковно хворої дорогої людини. Але в книжці «Догляд: як справлятися з труднощами» (англ.) говориться: «Коли ви хоча б приблизно знаєте, чого сподіватися й що слід робити, це може зменшити паніку». Нижче подано кілька порад, які сім’я, що доглядає смертельно хворого, могла б розглянути, хоча окремі пункти відрізняються, залежно від місцевих законів та звичаїв.

Завчасно

1. Запитайте лікаря, чого очікувати в останні дні та години й що слід зробити, коли смерть наступить уночі.

2. Складіть список тих, кого потрібно повідомити про смерть.

3. Розгляньте можливості поховання:

• Чого хоче хворий?

• Погребання чи кремації? Порівняйте кошти й види послуг, які надають різні похоронні бюро.

• Коли проводитиметься похорон? Виділіть достатньо часу, щоб усі бажаючі встигли приїхати.

• Хто проводитиме похорон?

• Де він відбудеться?

4. Навіть коли хворий перебуває під впливом болезаспокійливих засобів, він все ще може усвідомлювати, що відбувається навколо, і чути розмови. Тому будьте уважні, щоб коло нього не говорити зайвого. Візьміть його за руку й скажіть щось заспокійливе.

Коли наступає смерть

Ось що можуть зробити інші, щоб допомогти сім’ї:

1. Дозвольте, щоб сім’я провела достатньо часу на самоті з померлим і змогла змиритися з його смертю.

2. Помоліться з сім’єю.

3. Коли члени сім’ї трохи заспокояться, то, можливо, захочуть скористати з вашої допомоги, щоб сповістити:

• лікаря, аби засвідчити смерть і отримати відповідний документ.

• похоронне бюро, морг або крематорій, щоб подбали про тіло.

• родичів та друзів. (Можна тактовно сказати щось таке: «Дзвоню до вас у зв’язку з [ім’я хворого]. На жаль, маю погану звістку. Ви знаєте, що він довгий час боровся з [хвороба], і тепер помер [коли й де].

• за бажанням, редакцію газети, щоб помістити некролог.

4. Можливо, сім’я захоче, щоб хтось поїхав з ними й допоміг зробити останні розпорядження щодо похорону.