Насіння правди проростає в Західній Грузії

У 1960-х роках деякі Свідки, зазнаючи переслідувань від влади, переїжджали в інші частини Радянського Союзу, де було трохи спокійніше. Одним з них був енергійний та ревний брат Володимир Гладюк. Він переїхав 1969 року з України до міста Зугдіді, що на заході Грузії.

Спершу приїжджі брати проводили зібрання російською мовою. З часом на них стало регулярно приходити все більше і більше грузинів, тому зібрання почали проводити грузинською. Проповідницька праця приносила добрі результати, і в серпні 1970 року охрестилося 12 місцевих жителів.

Навесні 1972 року Володимир разом з сім’єю переїхав ще далі на захід, до міста Сухумі, що на березі Чорного моря. Цей брат розповідає: «Ми вели насичене духовне життя і були вдячні Єгові за рясні благословення. Збір ріс дуже швидко». Тієї весни в Сухумі вперше провели Спомин, на який прийшло 45 осіб.

«Я ловила буквально кожне їхнє слово»

Бабуца Джеджелава, якій сьогодні за 90, була серед тих, хто на початку 1973 року швидко прийняв правду в Сухумі. Вона пригадує: «Якось я помітила, як четверо жінок щось жваво обговорюють. Двоє з них були монахинями, а двоє, як я пізніше довідалась, Свідками Єгови». Однією з тих сестер була Люба, дружина Володимира Гладюка, а інша — Ітта Сударенко, ревна піонерка з України.

Бабуца розповідає: «Пригадую, тоді я ловила буквально кожне їхнє слово». Коли вона почула, що Бог має ім’я, то відразу долучилась до розмови і попросила показати це ім’я в Біблії. Після цього Бабуца стала просто засипати сестер запитаннями, тож розмова тривала аж три години.

Жінка боялась, що більше не побачить Свідків, і схвильовано запитала:

— Невже ви підете і так просто мене лишите?

— Ні, ми не залишимо вас, ми прийдемо наступної суботи,— заспокоїли її сестри.

Неважко збагнути, як раділа Бабуца, коли наступної суботи сестри прийшли, як і обіцяли. З нею відразу розпочали біблійне вивчення. Під кінець вивчення Бабуца знову занепокоїлась. «Я знайшла Божих людей,— подумала вона,— і повинна зробити все можливе, щоб не втратити контакту з ними».

У Бабуци виник план. «Мені було відомо, що Люба заміжня,— розповідає вона.— А про Ітту я не знала нічого, тож поцікавилась, чи має вона чоловіка. Коли Ітта сказала, що неодружена, я запропонувала їй переселитися до мене.

Зазвичай, коли кілька зацікавлених були готові до хрещення, брати таємно організовували спеціальні зібрання. У серпні 1973 року запланували провести таке зібрання неподалік Сухумі, на березі Чорного моря. Однак 35 осіб, які хотіли охреститися, так і не встигли цього зробити, адже над’їхала міліція, зірвала це зібрання та арештувала деяких братів і сестер, у тому числі Володимира Гладюка.

Як тільки Володимир та інші брати звільнилися, то відразу зв’язалися з тими, хто хотів охреститися. Пройшло два дні після першої спроби, і хрещення все-таки відбулося. Володимир пригадує: «Ми відчували, що Єгова з нами. Після хрещення ми спільно помолилися і подякували йому за все».

Протидія сприяє поширенню доброї новини

Через два дні після того Володимира Гладюка заарештували знову. Пізніше його, Ітту Сударенко та Нателу Чаргеїшвілі засудили до кількох років позбавлення волі.