Благословення «як у сприятливий, так і у важкий час» (2 Тим. 4:2)

ПОЧИНАЮЧИ з кінця 1990-х Свідки Єгови в Грузії відчували особливі благословення. Тут надзвичайно зросла кількість вісників і зацікавлених. У 1998 році Спомин Христової смерті відвідало 32 409 осіб.

Однак чимало вісників, у тому числі й старійшини, були відносно новими в правді, і їм бракувало досвіду. Більшість з них потребувала навчання в різних галузях християнського служіння. Але як надати таке навчання?

Допомога від організації Єгови

У березні 1998 року до Грузії призначили Арно і Соню Тюнґлер, які закінчили додатковий курс школи «Гілеад» у Німеччині. Того ж року Керівний орган схвалив відкриття офісу в Грузії, за діяльністю якого мав наглядати філіал в Росії.

Проповідницьку діяльність у Грузії невдовзі почав координувати комітет країни. Оскільки наша діяльність була узаконена, біблійну літературу стали привозити безпосередньо з німецького філіалу (сьогодні центральноєвропейський філіал). Також реєстрація дала нам можливість купувати ділянки для будівництва Залів Царства і філіалу.

Пора теократичного навчання

За радянського режиму впродовж багатьох років заборони чимало братів і сестер не проповідували від дому до дому. Арно Тюнґлер пригадує: «Більшість вісників звикли проповідувати по вулиці, і не всі вміли свідчити від дому до дому та підтримувати у зацікавлених інтерес до правди».

Давіт Девідзе, який в травні 1999 року почав служити в нещодавно відкритому офісі, пригадує: «Тоді було вдосталь роботи і в полі, і в Бетелі. Багато про що ми читали, та не мали уявлення, як це втілити в життя. Ми спостерігали за досвідченими братами, яких прислав до нас Керівний орган, і вчилися від них».

Для братів у Грузії розпочався період інтенсивного навчання. І користь від такого навчання, як це часто буває, отримували обидві сторони: не лише ті, хто вчився, але й ті, хто приїхав навчати (Присл. 27:17). Брати-іноземці також багато чого вчилися від місцевих вісників.

Захопливі риси місцевих Свідків

Арно та Соня й досі пам’ятають те, як їх радо приймали грузинські брати і сестри. Вони зробили все можливе, аби це подружжя якнайшвидше пристосувалось до нових умов.

Соня пригадує, наскільки її вражала щедрість тамтешніх вісників. Вона розповідає: «Подружня пара, яка жила неподалік, постійно частувала нас чимось смачним. Одна сестричка брала нас у служіння, знайомила з новим збором і багато розказувала про грузинську культуру. Інша сестра терпеливо навчала нас мови».

А ось що пригадують Уоррен та Леслі Шуфельт з Канади, які приїхали до Грузії в 1999 році: «Ми були вражені й зворушені любов’ю грузинських братів і сестер. Усі вони, навіть діти, вільно виявляли щирі почуття і любов один до одного».

Призначені сюди іноземці не звертали уваги на труднощі, з якими доводилось стикатися, а зосереджувались на чудових рисах місцевих людей. Водночас своїм смиренням та приязним ставленням місіонери притягували до себе грузинських вісників.

Богобоязливі люди відгукуються на правду

Протягом 1990-х чимало щирих людей пізнавали правду. Лише в 1998 році охрестилося 1724 особи. Завдяки чому так багато грузинів зацікавлювалися біблійною звісткою?

Тамазі Біблая, який не один рік прослужив роз’їзним наглядачем, пояснює: «З давніх-давен любов до Бога була однією з характерних рис грузинів, тому вони охоче відгукуються на біблійну звістку».

Давіт Самхарадзе був викладачем Школи для проповідників Царства. Він пригадує: «Коли людина починає вивчати Біблію, родичі й сусіди часто чинять опір. Але часто, намагаючись відрадити зацікавленого від вивчення, вони самі погоджувалися вивчати».

Звістка про Царство ширилася, і завдяки цьому багато людей змінювало своє життя. У квітні 1999 року на Спомин прийшло 36 669 осіб, а це було новим найбільшим числом присутніх!

«Противників багато»

Ось що писав апостол Павло стосовно проповідницької діяльності в стародавньому Ефесі: «Переді мною відкрилися широкі двері, а з ними й доступ до діяльності, хоча противників багато» (1 Кор. 16:9). Ці слова влучно описують ситуацію, в якій опинилися Свідки в Грузії лише через кілька місяців після визначного Спомину 1999 року.

У серпні того ж року група православних екстремістів на чолі з позбавленим сану священиком Василієм Мкалавішвілі організувала в Тбілісі зборище й привселюдно спалила нашу літературу. Це спричинило переслідування, які не припинялися впродовж чотирьох років.

17 жовтня 1999 року в Тбілісі релігійні фанатики зібрали юрбу з приблизно 200 осіб і вдерлися на зібрання збору «Глдані». Розлючений натовп, озброєний киями та залізними хрестами, серйозно травмував кількох Свідків, внаслідок чого їх було госпіталізовано.

На жаль, жодного нападника не арештували, і цькування Свідків продовжувалося. Хоча урядовці, зокрема президент Шеварнадзе, суворо засудили ці акти насилля, проти злочинців не було вжито ніяких заходів. Поліція зазвичай приїжджала не в розпал нападу, а коли вже все закінчувалося.

Приблизно в той час член парламенту Грузії, Гурам Шарадзе, організував безпрецедентну наклепницьку кампанію проти Свідків, стверджуючи, що вони становлять загрозу для суспільства. Здавалося, що «сприятливий час» для проповідування доброї новини закінчився.

Організація Єгови надає підтримку

Коли в Грузії почалися переслідування, організація Єгови відразу прийшла на допомогу тамтешнім Свідкам. Брати отримали чіткі вказівки, як поводитися у разі нападу. Також їм нагадали, чому правдиві християни стикаються з протидією (2 Тим. 3:12).

До того ж організація Єгови почала захищати права наших братів у судах. Брат, який служив у юридичному відділі грузинського філіалу, розповідає: «За ті чотири роки у відповідь на безчинство прибічників Василія Мкалавішвілі ми подали більш ніж 800 скарг. Ми звертались по допомогу до урядовців та правозахисних організацій. Всесвітній центр Свідків Єгови став знайомити світову громадськість з тим, що відбувалося в Грузії, але ніщо не зупиняло тих фанатиків»a.