САМОЖЕРТОВНІСТЬ ПРИНОСИТЬ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Подібно до Сесара і Росіо, сотні братів і сестер пішли на жертви заради участі в будівельних проектах у штаті Нью-Йорк. Багато з них працює на розширенні в Уоллкіллі, а інші допомагають на будівництві всесвітнього центру у Ворвікуa. Чимало подружніх пар покинули свої гарні доми, хорошу роботу і навіть домашніх улюбленців, щоб повнішою мірою служити Єгові. Чи Бог благословляє такий дух саможертовності? Авжеж!

Мелвін і Шерон продали свій дім і майно у Південній Кароліні, аби допомагати у Ворвіку. Піти на такі жертви було нелегко, але вони щасливі, що беруть участь в історичному проекті. Це подружжя розповідає: «Як же радісно усвідомлювати, що ти допомагаєш у будівництві об’єкту, який принесе користь всесвітній організації».

Кеннет, колишній будівельник на пенсії, і його дружина Моурін, яким за 50, приїхали з Каліфорнії, щоб взяти участь у будівельному проекті у Ворвіку. Для цього вони домовилися із сестрою у зборі, щоб вона доглядала за їхнім домом, і попросили рідних попіклуватися про старенького батька Кеннета. Чи вони шкодують, що пішли на жертви заради служіння в Бетелі? Ні. «Ми отримуємо багато благословень,— каже Кеннет,— хоча є й труднощі. Наше життя наповнене великим змістом, і ми від усього серця радимо іншим спробувати це служіння».

Рікі, виконроб з Гаваїв, отримав запрошення на будівництво у Ворвіку як служитель Бетелю, котрий живе за межами філіалу. Його дружина Кендра заохочувала його прийняти це запрошення. Проте вони мали 11-річного сина Джейкоба, про якого були зобов’язані дбати. Вони обміркували, чи було б мудро переїхати цілою сім’єю у штат Нью-Йорк і чи зможе їхній син звикнути до цілком іншого середовища.

«Насамперед ми хотіли знайти збір, в якому є духовно сильна молодь, щоб Джейкоб міг мати багато хороших друзів»,— каже Рікі. Та вони опинилися у зборі, де було дуже мало дітей, зате кілька бетелівців. «Після першого зібрання я запитав Джейкоба, що він думає про новий збір, зокрема про те, що серед молодих не було жодного його однолітка,— розповідає Рікі.— Син відповів: “Не хвилюйся, тату. Моїми друзями стануть молоді бетелівці”».

І дійсно, молоді бетелівці подружилися із Джейкобом. Як це вплинуло на нього? «Одного вечора я проходив повз кімнату свого сина і побачив, що ще горить світло,— пригадує Рікі.— Я сподівався застати його за якоюсь електронною грою, але він читав Біблію! Коли я запитав Джейкоба, що́ він робить, той відповів: “Я молодий бетелівець і маю прочитати Біблію за рік”». Уявіть собі, які щасливі Рікі та Кендра — і не тільки тому, що Рікі працює на будівництві у Ворвіку, але й тому, що їхній переїзд сприяє духовному росту сина (Присл. 22:6).

НЕ ХВИЛЮВАЛИСЯ ПРО МАЙБУТНЄ

Роботи на будівельних об’єктах в Уоллкіллі та Ворвіку зрештою завершаться. Тож ті, кого запросили допомагати, розуміють, що їхнє бетелівське служіння є тимчасовим. Чи ці брати і сестри надто переймаються своїм майбутнім — куди поїдуть чи що робитимуть? Зовсім ні. Чимало з них поділяють думку двох подружніх пар з Флориди, яким за 50. Джон, виконроб, зі своєю дружиною Кармен, які служать тимчасовими добровольцями у Ворвіку, говорять: «Ми бачимо, як Єгова донині піклується про всі наші потреби. І знаємо: Єгова не привів нас сюди, щоб потім покинути» (Пс. 119:116).

Гарі з Північної Кароліни має за плечима 30-річний досвід управління будовою. Вони з дружиною Моурін говорять, що одне з благословень, які вони мають у Ворвіку,— це «знайомство і співпраця з багатьма чудовими братами і сестрами, котрі віддають своє життя для служіння Єгові в Бетелі». Гарі додає: «Щоб служити в Бетелі, необхідно вести просте життя, і це найліпше, що можна робити в цій системі».