У червні 1950 року, за місяць до офіційної заборони нашої діяльності, мене разом з іншими братами в Бетелі арештували. У в’язниці на мене чекав суворий допит.

Мій батько був моряком і регулярно ходив у плавання в  Нью-Йорк. Тому слідчі змушували мене визнати, що він шпигував на користь США. Допит був жорстокий. Крім того, четверо слідчих одночасно примушували мене свідчити проти брата Вільгельма Шайдера, який тоді наглядав за нашою діяльністю в Польщі. Вони били мене товстими палицями по п’ятах. Коли я лежав у крові на підлозі й відчув, що вже більше не витримаю, то заволав: «Єгово, допоможи мені!» Мої мучителі здивувалися і перестали бити. За кілька хвилин вони заснули. Я відчув полегшення і приплив сил. Тоді я переконався, що Єгова дбайливо відгукується на волання своїх присвячених служителів. Це зміцнило мою віру і навчило цілком покладатися на Бога.

У слідчому протоколі було записано показання, яких я не давав. Коли я заперечив їх, один слідчий сказав: «Ти поясниш це в суді!» Чоловік, який сидів зі мною в камері, дружньо порадив мені не турбуватися, оскільки цей протокол повинен перевірити військовий обвинувач, а він дасть можливість спростувати показання. Саме так і сталося.

Одного квітневого дня 1951 року, коли я повертався з християнського зібрання, офіцери служби безпеки, які пильно за мною стежили, арештували мене на вулиці. Оскільки я відмовився відповідати на їхні запитання, мене повезли у в’язницю в Бидгощ і почали допит того ж вечора. Мене змусили стояти біля стіни шість днів і шість ночей, не давали ні їсти, ні пити. Приміщення наповнював густий дим від цигарок. Мене били палицею і пропалювали шкіру цигарками. Коли я непритомнів, на мене виливали воду і продовжували допит. Я благав Єгову про силу витримати все це, і він підтримав мене.

Те, що я потрапив до в’язниці в Бидгощі, мало і свою користь. Там я міг розповісти про біблійну правду людям, з якими інакше не можливо було б зустрітися. Справді, траплялося багато нагод дати свідчення. Перебуваючи у важкому, часом безнадійному становищі, в’язні радо слухали добру новину.

Роз’їзного наглядача з Кракова Алоїзія Простака піддали настільки жорстокому допиту, що після цього він потрапив у в’язничну лікарню. Своєю стійкістю в умовах психічних і фізичних катувань він заслужив повагу і захоплення в’язнів у лікарні. Одним з цих в’язнів був адвокат Вітольд Ліс-Ольшевський. Його вразила мужність брата Простака. Вони розмовляли кілька разів, і адвокат пообіцяв: «Щойно я звільнюся і мені дозволять поновити свою практику, я буду захищати Свідків Єгови». Він дотримав свого слова.