Біблійна книга 22. Пісня над піснями

Письменник: Соломон

Місце написання: Єрусалим

Написання закінчено: бл. 1020 року до н. е.

«УВЕСЬ світ не був достойний того дня, коли Ізраїль отримав цю прекрасну Пісню». Так юдейський «равві» Акіба, який жив у I столітті нашої ери, висловив свою високу оцінку книги Пісня над піснямиa. Назву цієї книги взято з її вступних слів: «Соломонова Пісня над піснями». З єврейської дослівно цей вислів перекладається як «Пісня пісень» і вказує на найвищий ступінь, подібно як вислів «небо небес» вказує на найвище небо (Повт. 10:14). Це не збірка пісень, а одна пісня, «найдосконаліша пісня, одна з найліпших, які будь-коли були написані»b.

² Вступ показує, що письменником цієї пісні є Соломон, який був царем у Ізраїлі. Аби написати цей невимовно гарний шедевр єврейської поезії, він мав усі відповідні здібності (1 Цар. 5:12). Ця ідилічна поема дуже глибока за змістом, і для опису краси поет вжив неймовірно барвисту мову. Особливо її може оцінити читач, здатний уявити життя Сходу (Пісня 4:11, 13; 5:11; 7:5). Привід для написання цієї книги був дуже незвичайний. Великий цар Соломон, який славився своєю мудрістю, могутністю та незліченним багатством і ви́кликав захоплення навіть у цариці Шеви, покохав просту сільську дівчину, проте так і не зміг справити на неї враження. Цар не мав успіху, бо вона вірно любила одного пастуха. Тому цю книгу можна слушно назвати Піснею про нещасливе Соломонове кохання. Бог Єгова натхнув Соломона написати цю пісню, щоб з неї могли брати пожиток прийдешні покоління читачів Біблії. Він уклав її в Єрусалимі, мабуть, приблизно в 1020 році до н. е., через декілька років після закінчення побудови храму. На той час він мав ‘шістдесят цариць і вісімдесят наложниць’, а наприкінці царювання в нього налічувалось «жінок-княгинь сім сотень, а наложниць — три сотні» (Пісня 6:8; 1 Цар. 11:3).

³ У давнину ніхто не ставив під сумнів канонічність книги Пісня над піснями. Її вважали невід’ємною натхненою частиною єврейського канону ще задовго до початку нашої ери. Цю книгу було включено до грецького перекладу Септуагінта. До каталогу священних книг заніс її Йосип Флавій. Тому її канонічність підтверджують такі ж факти, які зазвичай наводять у випадку інших книг Єврейських Писань.

⁴ Проте дехто ставить під сумнів канонічність цієї книги, говорячи, що в ній не згадується про Бога. Але цю книгу не можна відкидати через відсутність згадки про Бога, так само як наявність слова «Бог» не підтверджувала б її канонічності. Скорочена форма божественного ім’я з’являється у єврейському тексті в 6-му вірші 8-го розділу, де любов названо «полум’ям Яг».Тож немає сумніву: ця книга є частиною писань, які визнавав Ісус Христос і про які сказав: «Ви досліджуєте Писання, бо думаєте, що так отримаєте вічне життя» (Ів. 5:39). До того ж, оскільки в цій книзі так яскраво зображено чудову взаємну любов, яка в духовному розумінні існує між Христом та його «нареченою», вона по праву займає належне місце в біблійному каноні (Об’яв. 19:7, 8; 21:9).

ЧОМУ КОРИСНА

⁵ Чого сьогодні можуть навчитися Божі люди з цієї пісні кохання? Вірності, відданості та непорушного дотримання Божих принципів. Ця пісня показує красу чесноти та невинність того, хто дійсно кохає. Вона вчить, що справжня любов непереможна, невгасима і непідкупна. З цього чудового прикладу непорочності можуть черпати пожиток усі християни — як неодружені молоді люди, так і одружені чоловіки та жінки, коли перед ними виникають спокуси або хтось хоче їх звабити.

⁶ Але ця натхнена пісня є надзвичайно корисна для всього християнського збору. Християни I століття визнавали, що вона є частиною натхнених Писань. Один з них написав: «Усе, що було написане раніше, написане нам для науки, щоб через витривалість і потіху з Писань ми мали надію» (Рим. 15:4). Дуже ймовірно, що той самий натхнений письменник Павло, пишучи до християнського збору, мав на увазі вірне кохання Суламітки до пастуха: «Адже я ревную за вас Божою ревністю, бо особисто заручив вас з одним нареченим — Христом — і хочу представити вас йому як чисту, незайману дівчину». Також Павло порівнював любов Христа до збору з любов’ю чоловіка до своєї дружини (2 Кор. 11:2; Еф. 5:23—27). Для своїх помазаних послідовників Ісус Христос є не тільки Добрим Пастирем, але й Царем, який подає їм надію зазнати з ним у небі невимовної радості в шлюбі (Об’яв. 19:9; Ів. 10:11).

⁷ Безперечно, ці помазані послідовники Ісуса Христа можуть взяти великий пожиток з прикладу Суламітки. Вони також повинні бути вірними у своїй любові, не піддаватися спокусам матеріалістичних принад і виявляти рівновагу, зберігаючи непорочність, аж поки здобудуть нагороду. У думках вони зосереджуються на тому, що вгорі, і ‘шукають найперше царства’. Ці люди з вдячністю приймають від свого Пастиря, Ісуса Христа, вияви любові. Вони невимовно радіють, знаючи, що ця дорога для них особа, хоча й невидима, є близько коло них і закликає залишатися відважними й перемогти світ. Оскільки помазанці мають до свого Пастиря, Царя, невгасиму любов, як «полум’я Яг», то обов’язково вийдуть звитяжцями і з’єднаються з ним як співспадкоємці у славетному Царстві на небі. Таким чином ім’я Яг буде освячене! (Матв. 6:33; Ів. 16:33).

[Примітки]