Сараєво. Від 1914 до 1994 року

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ШВЕЦІЇ

Після тих злощасних пострілів 28 червня 1914 року у Сараєво минуло вісімдесят років. Цими пострілами було вбито ерцгерцога Франца Фердінанда і його дружину ерцгерцогиню Софі, і таким чином ворожість між Австро-Угорщиною та Сербією переросла у першу світову війну. Із 65 мільйонів юнаків, посланих на фронт, 9 мільйонів так і не повернулися додому. А разом із цивільним населенням у війні загинуло 21 мільйон чоловік. Дехто досі говорить про момент спалаху тієї війни у серпні 1914 року як про час, коли «світ збожеволів».

У САРАЄВО знову чути постріли. І не тільки у Сараєво, але й у декількох з шести республік колишньої Югославської федераціїa. У книжці «Югославія: розпад країни» (швед.) говориться: «Це громадянська війна, де сусід воює з сусідом. Довготривала недоброзичливість та підозри переросли у ненависть. Ненависть спровокувала війну, а війна — більше жертв та більше плюндрувань. Це щось подібне до порочного кола або радше порочної спіралі дедалі сильнішої ненависті, підозр та убивств».

Не дивно, що коли у червні 1991 року в Югославії розпалилася війна, то багато людей згадало постріли у Сараєво в червні 1914 року. Чи цей новий конфлікт матиме подібні страхітливі результати? Чи це загрожуватиме миру в Європі? Чи програма «етнічної чистки» (умисне нищення або вигнання певних расових, політичних чи культурних груп населення) пошириться на інші частини світу? Сьогодні посилився міжнародний тиск на країну, щоб врешті припинити цю війну. Але що насправді стоїть за цим неспокоєм у колишній Югославії? Чи недавні події у Сараєво мають щось спільне з підступним убивством 1914 року?

Югославія і перша світова війна

Нинішній конфлікт не новий. Ще на початку цього сторіччя про Балканський півострів говорилося як про «неспокійний куток Європи». У книжці «Югославія: розпад країни» говориться: «Ми постали перед фактом розпаду союзу через політичне напруження, яке зростало вже довгий час. Насправді конфлікти були там уже тоді, коли при кінці першої світової війни утворилося Королівство Сербії, Хорватії та Словенії [колишня назва Югославії]». Невеликий екскурс в історію допоможе нам зрозуміти, чому нинішній конфлікт тягнеться ще з першої світової війни.

Історія говорить нам, що в той час підступного вбивства Франца Фердінанда 1914 року південнослов’янські країни — Боснія і Герцеговина, Словенія та Хорватія — були провінціями Австро-Угорської імперії. Проте Сербія ще з 1878 року була незалежним королівством, котре мало міцну підтримку Росії. А втім, багато сербів жили в провінціях, які перебували під правлінням Австро-Угорщини, і тому Сербія бажала, аби Австро-Угорщина полишила усі окуповані терени Балканського півострова. Хоча між Сербією і Хорватією бували конфлікти, однак їх єднала одна мета — позбутися огидних чужоземних панів. Націоналісти мріяли об’єднати усіх південних слов’ян в одне королівство. Серби були найміцнішою рушійною силою з-поміж цих незалежних держав.

Імператору Францу Йосифу I, котрий правив тоді, було 84 роки. Невдовзі новим імператором мав стати ерцгерцог Франц Фердінанд. Сербські націоналісти дивилися на Франца Фердінанда як на перешкоду у здійсненні їхньої мрії — утворення південнослов’янського королівства.

Деякі молоді студенти в Сербії були опановані ідеєю незалежної південнослов’янської держави і були готові класти свої голови за цю справу. Вибрали декількох юнаків, щоб провести операцію вбивства ерцгерцога. Спеціальна сербська таємна націоналістична група «Молода Боснія» видала їм зброю і провела відповідну підготовку. Ерцгерцога намагались убити двоє юнаків з цієї групи, й одному з них це таки вдалось. Він називався Гаврилом Принципом. Йому було лише 19 років.

Це підступне вбивство сприяло заздалегідь продуманому плану. Коли закінчилася перша світова війна, Австро-Угорська монархія розпалася і Сербії вже ніщо не перешкоджало об’єднати цих слов’ян в одне королівство. У 1918 році те королівство стало відоме як єдине Королівство сербів, хорватів і словенців. У 1929 році цю назву було змінено на Югославію. Проте коли різним групам вже більше не було потреби об’єднуватись у спільній боротьбі проти Австро-Угорщини, то стали очевидними незгоди між самими групами. Там є майже 20 різних груп населення, чотири офіційні мови і ряд інших мов, дві абетки (латинська та кирилівська) та три основні релігії — католицька, мусульманська та сербська православна. Релігія продовжує бути головним розділювальним фактором. Інакше кажучи, у новій державі було багато давніх розділювальних факторів.

Югославія і друга світова війна

Протягом другої світової війни Німеччина вдерлася в Югославію і, за книжкою «Югославський Освенцім та Ватикан» (англ.), «понад 200 000 чоловік, здебільшого православні серби, були планомірно знищені» католицькими хорватами, які співпрацювали з нацистами. Однак хорват Йосип Тіто разом зі своїми партизанами-комуністами, співпрацюючи з британцями та американцями, зміг відбити навалу німців. По закінченні війни його прихід до влади сприймався як щось належне, і він почав правити з деспотизмом. Тіто був незалежною людиною. Навіть Сталін не зміг примусити його привести Югославію до єдності із рештою країн комуністичного блоку.

Багато людей з колишньої Югославії говорять: «Якби не було Тіто, то цей союз розпався б набагато швидше. Лише він мав силу волі та необхідну владу, щоб утримати його разом». І це дійсно було так. Бо одразу по смерті Тіто у 1980 році знову розпалилися конфлікти, які вилилися 1991 року в громадянську війну.

Постріли, що змінили світ

У своїй книжці «Грім у сутінках. Відень 1913/1914» (англ.) Фредерік Мортон написав про вбивство Франца Фердінанда наступне: «Куля, що вп’ялася йому в шию, була вивільнена першим пострілом найжахливішого кровопролиття, якого людство ще не знало до того часу. Вона запустила рушійні сили другої світової війни. ...Багато елементів теперішньої світової арени спочатку мали місце вздовж Дунаю за півтора року до прострілення голови ерцгерцога» (курсив наш).

Недавні події у колишній Югославії не єдині з «багатьох елементів теперішньої світової арени», сліди котрих ведуть аж до 1914 року. Історик Едмонд Тейлер висловив думку, з якою погоджуються багато інших істориків: «Спалах першої світової війни впровадив у двадцяте сторіччя «час неспокою»... Всі судоми останньої половини сторіччя, опосередковано чи безпосередньо, ведуть до 1914 року».

Неодноразово робилися спроби пояснити, чому постріли у Сараєво мали такі жахливі наслідки. Як могли два постріли «школяра» запалити пожежу війни у цілому світі і розпочати період насилля, безладу та розчарувань, що триває аж до нашого часу?

Спроби пояснити 1914 рік

У своїй книжці «Грім у сутінках. Відень 1913/1914» автор намагається пояснити ситуацію, вказуючи на те, що, за його словами, є «новою силою», котра вплинула на держави 1914 року. Ця «сила», говорить він, насправді становила сукупність одночасної дії кількох факторів. Декілька тверезих вигуків було заглушено постійними криками у підтримку війни. Мобілізація одної країни спровокувала мобілізацію усіх інших країн. Представники влади обернулися з політичних керівників на генералів. Багато людей також бачили у війні слушну нагоду здійснити «великий національний поступ», за допомогою котрого вони б покінчили зі злиднями повсякденного життя. Пізніше один політичний діяч написав: «Подібно до того, як люди сподіваються грози, котра вибавить їх від літньої спеки, так і покоління 1914 року вірило у полегшення, яке мала би принести війна». Німецький письменник Герман Гессе сказав, що виведення людей зі стану «нудного капіталістичного спокою» принесло б їм багато користі. Висловлення про війну як про «очищення і звільнення, колосальну надію» належить лауреатові Нобелівської премії Томасу Манну. Навіть Уїнстон Черчілль, сп’янілий від думки про війну, написав: «Підготовка до війни вводить мене в стан якоїсь потворної захопленості. Я молюся до Бога, щоб він пробачив мені такий жахливий легковажний настрій».

Власне через цю «нову силу», коли солдати почали марширувати на війну, по цілій Європі спостерігалося неабияке пожвавлення. До солдатських касок були причеплені зелені гілочки, троянди гірляндами звисали довкола гармат, грали оркестри, домогосподарки махали хустинками зі своїх вікон, веселі діти бігли поруч солдат. Все виглядало так, ніби люди святкували початок війни і тішились ним. Світова війна починалась, наче свято.

Це було резюме того, що вищецитований Мортон назвав «новою силою», яка мала б допомогти нам зрозуміти причину першої світової війни. Але звідки взялася ця «сила»? Історик Барбара Тачмен написала, що промисловий світ дав людині нову силу та нову скруту. Фактично «світ... розривало від натягнутих стосунків та нагромадженої енергії». Стефан Цвейг, у той час молодий інтелектуал з Відня, написав: «Я не можу пояснити це по-іншому, ніж надлишком сил — трагічні наслідки внутрішнього динамізму, що нагромадилися протягом сорокарічного миру, тепер шукали неконтрольованого звільнення». Вираз «я не можу пояснити це по-іншому» натякає на те, що йому самому було важко збагнути причини. У передмові до своєї книжки «Грім у сутінках...» Мортон пише: «Чому це трапилось саме тоді і саме там? Яким чином? ...Чи є якийсь вихід з лабіринту?»

Так, багато тих, хто намагається пояснити 1914 рік, уважають, що глибокі причини усього цього не легко зрозуміти. Чому війна не обмежилась лише до тих партій, які безпосередньо були замішані у конфлікт? Чому вона переросла у світову війну? Чому вона була такою великомасштабною і руїнницькою? Чим насправді була ця невідома сила, що перейняла контроль над людством восени 1914 року? Наша наступна стаття на сторінці 10 обговорюватиме біблійну відповідь на ці запитання.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 6]

«Подібно до того, як люди сподіваються грози, котра вибавить їх від літньої спеки, так і покоління 1914 року вірило у полегшення, яке мала би принести війна» (Єрнест У. Кормонс, австрійський дипломат).

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 8, 9]

1914

Біблія пророкувала катастрофічні події, які мають місце з 1914 року

«Вийшов кінь другий,— червоний. А тому, хто на ньому сидів, було дано взяти мир із землі та щоб убивали один одного. І меч великий був даний йому. І коли третю печатку розкрив, я третю тварину почув, що казала: «Підійди!» І я глянув,— і ось кінь вороний. А той, хто на ньому сидів, мав вагу в своїй руці. І я ніби голос почув посеред чотирьох тих тварин, що казав: «Ківш пшениці за динарія, і три ковші ячменю за динарія, а оливи й вина не марнуй!» А коли Він четверту печатку розкрив, я четверту тварину почув, що казала: «Підійди!» І я глянув,— і ось кінь чалий. А той, хто на ньому сидів, на ім’я йому Смерть, за ним же слідом йшов Ад. І дана їм влада була на четвертій частині землі забивати мечем, і голодом, і мором, і земними звірми». Об’явлення 6:4—8 (також дивіться Луки 21:10—24; 2 Тимофія 3:1—5).

«Велика війна 1914—1918 років пролягла, наче смуга випаленої землі, відділяючи той час від нашого. Забираючи життя в багатьох людей, які могли б жити довгі роки, і розвіюючи сподівання, змінюючи світогляди та залишаючи невигойні рани розчарувань, вона створила як фізичну, так і психологічну прірву між двома епохами» (передмова до книжки «Горда башта», англ., авторка Барбара В. Тачмен).

«Чотири наступні роки [після 1914 року] були, за словами Ґрейєма Валласа, «чотирма роками найнапруженіших і найгероїчніших зусиль за всю історію людства». Коли ця боротьба припинилася, ілюзії та ентузіазм, що панували до 1914 року, пішли на дно важких розчарувань. За таку ціну людство здобуло лише болісне усвідомлення своєї власної обмеженості» (післямова до цієї самої праці).

[Відомості про джерела]

The Bettmann Archive

The Trustees of the Imperial War Museum, London

National Archives of Canada, P.A. 40 136

Справжня сутність 1914 року

ЯК ГОВОРИТЬСЯ на 4-й сторінці, «цей журнал вселяє довір’я в обітницю Творця про мирний і безпечний новий світ, що настане перед тим, як перейде покоління, яке бачило події 1914 року».

Без сумніву, багато наших читачів здивуються такому твердженню. Однак ще в грудні 1879 року, майже за 35 літ до 1914 року, «Вартова башта» (тоді відома як «Сіонська Вартова башта і вісник Христової присутності») поміщала біблійні докази того, що 1914 рік буде особливим. Навіть ще раніше, у середині XIX сторіччя, інші студенти Біблії натякали, що 1914 рік мав бути особливим роком у біблійному пророцтвіa.

Пророцтво — це історія, написана заздалегідь. Ця особливість Біблії свідчить про її божественне походження. На додачу до опису майбутніх подій, вона також інколи зазначає, скільки часу має минути, перш ніж відбудеться якась подія. Деякі з цих конкретних пророцтв стосуються кількох днів, інші — років, ще інші — сторіч.

Даниїл, котрий пророкував про перший прихід Месії, також повідомив про час, коли Месія має повернутися, щоб бути присутнім у періоді, котрий називається ‘кінцем призначеного часу’ (Даниїла 8:17, 19; 9:24—27). Це біблійне пророцтво стосується довгого відтинку часу, тривалість якого не лише декілька століть, але понад два тисячоріччя — 2520 років! У Луки 21:24 Ісус назвав його «часом тих поган»b.

1914 рік став початком часу страждань

Сповнення біблійного пророцтва свідчить про те, що, починаючи з 1914 року, ми живемо у часі кінця. Ісус описав цей час як «початок терпінь породільних» (Матвія 24:8). В Об’явлення 12:12 ми читаємо: «Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має». Це пояснює, чому світ ще ніколи не був у такому замішанні, як з 1914 року.

А втім, цей час кінця є порівняно коротким періодом: його тривалість — життя одного покоління (Луки 21:31, 32). Факт, що вже проминуло 80 літ з 1914 року, свідчить про те, що незабаром Боже Царство принесе визволення. А це означає, що ми побачимо, як ‘низький з людей’— Ісус Христос — перейме повну владу над «людським царством» і започаткує мирний та справедливий світ (Даниїла 4:14).

[Примітки]

[Рамка на сторінці 11]

Коментарі про 1914 рік і після нього.

«Здається, що після невідворотності двох світових війн створення ядерної зброї служило застереженням, котре оберегло нас від третьої сутички супердержав і сприяло довшому періоду загального миру, хоча цей мир і є миром страху, який тягнеться ще з вікторіанської епохи... Де людство зробило помилку? Чому обіцянки дев’ятнадцятого сторіччя не виконалися? Чому двадцяте сторіччя стало сторіччям жаху чи, як дехто каже, сторіччям зла?» («Новітня історія. Від 1917-го до 1980-х», англ., Пол Джонсон).

«Зі всіх конвульсивних перетворень європейської системи Велика війна та мирна колонізація спричинили найраптовіший перелом в економіці та суспільстві, а також у політиці... Велика слава тієї дієвої і продуктивної системи зблякла у воєнній катастрофі. Європа мусила давати собі раду з економічним виснаженням та цілковитим розпадом економіки... Збитки були настільки великими, що європейська економіка не вийшла із застою та нестабільності до другої світової війни» («Світ у тяжкому випробовуванні: 1914—1919 роки», англ., автори Бернадатт І. Шмітт та Гарольд С. Веделер).

«У другій світовій війні усі стосунки між людьми були зруйновані. Злочини, здійснені німцями під час Гітлерівського режиму, на котрий вони погодились, не можна прирівняти за масштабами та ганебністю до будь-яких інших, що лягали чорними плямами на сторінки людської історії. Планомірне винищення у німецьких екзекуційних таборах шести чи семи мільйонів чоловік, жінок та дітей перевершило жахи брутальної різанини Чінгісхана, яка у порівнянні з тим винищенням виглядає зовсім незначною. Як Німеччина, так і Росія заплановано винищували цілі народи на східному фронті під час другої світової війни... Нарешті ми вибралися з такої матеріальної руїни і такого морального безладу, яких людство минулих сторіч не могло собі навіть уявити» («Збирається буря», том I, «Друга світова війна», англ., автор Уїнстон С. Черчілль).

«Нині визнаються права людини будь-якого класу, будь-якої національності та раси, однак в цей самий час ми сіли на дно глибочини класових війн, націоналізму і расизму. Ці порочні пристрасті проявляються у холоднокровних, науково спланованих жорстокостях; і сьогодні можна бачити два несумісні способи мислення і два несумісні кодекси моралі, і це не лише в одному світі, а інколи в одній країні і навіть в одній душі» («Цивілізація на випробовуванні», англ., Арнольд Тойнбі).

«Наче смерть з косою, що зволікає з призначеним часом, дев’ятнадцяте сторіччя зі своєю неймовірною упорядкованістю та самовпевненістю і вірою у людський прогрес зволікало аж до серпня 1914 року, коли основні європейські держави зазнали загального приступу божевілля, що прямо призвів до беззмістовного винищення мільйонів найкращих молодих людей цього покоління. Через чотири з половиною роки, коли світ намагався здобути мир після шаленого катаклізму Великої війни, багатьом тогочасним спостерігачам (але далеко не всім) стало відомо, що останні сліди старого порядку повністю стерлися і що людство ввійшло у нову добу, котра далеко не така раціональна і далеко не так пробачає людську недосконалість. Ті, хто сподівався миру і кращого світу, зрозуміли, що їхню надію зраджено у 1919 році» (додаток до «1914 рік. Рік, коли почався наш світ», англ., автор Вільям К. Клінґаман).