Християнство четвертого століття

Ці жахливі події на початку IV століття підтверджують те, що передрекли апостоли Павло, Петро та інші натхнені письменники Біблії. Передбачений «беззаконник» — правлячий клас духівництва, що вважав себе християнським, вже вкоренився, як підтверджують Діоклетіанові едикти, а особливо другий (2 Солунян 2:3, 4; Дії 20:29, 30; 2 Петра 2:12). Відступницька діяльність у IV столітті стала вже загальною. Багато з тих, які заявляли, що вони християни, були членами римської армії. Чи ж не існували тоді християни, що були вірні «взірцеві здорових слів», яких отримали від апостолів? (1 Тимофія 1:13).

Євсевій згадує про жертв переслідування, навіть художньо змальовує їхні катування, терпіння і передсмертні страждання. Ми не знаємо, чи всі ті мученики вмерли, залишаючись чистими, щоб засвідчити про правду так, наскільки її розуміли в той час. Немає сумніву в тому, що декотрі взяли близько до серця Ісусове попередження уникати сектантства, розпусти й різного роду компромісів (Об’явлення 2:15, 16, 20​-23; 3:1​-3). Очевидно, декотрі вірні, які вижили, залишилися прихованими від погляду історії (Матвія 13:24​-30). Насправді придушення публічного поклоніння християн було настільки успішним, що іспанський монумент цього періоду вихваляє Діоклетіана за те, що він «усунув забобон Христа». Проте зусилля конфіскувати і знищити Святе Письмо, що було головним аспектом Діоклетіанового нападу на християн, не змогло цілковито стерти існування Божого Слова (1 Петра 1:25).

Сатана Диявол, правитель цього світу, не мав успіху в цілковитому знищенні християнства, але він продовжував свої хитрі дії через імператора Константина, який панував з 306 по 337 рік н. е. (Івана 12:31; 16:11; Ефесян 6:11, примітка в НС, англ.). Язичеський Константин не боровся з християнами. Навпаки, він побачив вигоду в з’єднанні язичеських та християнських вчень у нову державну релігію.

Яке ж попередження для всіх нас! Коли ми зустрічаємо жорстоке переслідування, наша любов до Єгови допоможе нам уникати компромісу задля якогось тимчасового фізичного полегшення (1 Петра 5:9). Так само ми не дозволимо, щоб наша християнська запопадливість охолола в спокійні часі (Євреїв 2:1; 3:12, 13). Якщо точно дотримуємося біблійних принципів, то збережемо нашу вірність Єгові — Богові, котрий може рятувати своїх людей (Псалом 18:26, 49).

Запитання читачів

Якого погляду дотримуються Свідки Єгови відносно купування крадених речей?

Християни уникають свідомої участі в будь-якому купуванні крадених товарів або матеріалів.

Крадіжка — це справжній злочин. Божий Закон, якого отримали ізраїльтяни, недвозначно заявляв: «Не кради!» (Вихід 20:15; Левит 19:11). Якщо піймали злодія, то він повинен був заплатити вдвічі, вчетверо або вп’ятеро більше — залежно від обставин.

Зі стародавніх часів злодії старалися пускати в обіг крадені речі для того, щоб отримати швидкий прибуток і не дати спіймати себе з доказом їхньої провини. Для того вони часто продають крадені речі за низьку ціну, щоб багатьом покупцям нелегко було відмовитися від цього. Ці вчинки можуть мати такі наслідки, про які читаємо у книзі Вихід 21:37: «Коли хто вкраде вола або овечку, і заріже або продасть його, то відшкодує п’ять штук великої худоби за вола того, а чотири дрібної худоби за ту овечку».