Стережіться, щоб не приписувати іншим поганих мотивів
ВИДАТНИЙ телеєвангеліст нещадно таврував свого колегу-проповідника за перелюб. Однак не минуло й року, як його самого застали з проституткою.
В іншому випадку одна з провідних світових держав вислала емісарів, щоб спонукати войовничі фракції розпочати мирні переговори. У той же час та сама держава таємно відправляла своїх торговців зброєю в інші країни, щоб продати зброю на суму в мільярди доларів.
Оскільки кричуще лицемірство стало таким поширеним, хіба дивно, що скептицизм витісняє довір’я? Для багатьох людей ставити під сумнів мотиви інших стало звичкою.
Нам, християнам, слід бути обережними, щоб не дозволити таким поглядам вплинути на наші взаємини з вірними співпоклонниками. Хоча Ісус Христос спонукував нас бути «мудрими [«обережними», НС], як змії» серед ворогів, він не казав, що ми повинні підозріло ставитися до його правдивих послідовників (Матвія 10:16). Отже, чому небезпечно приписувати іншим погані мотиви? У яких сферах ми мусимо особливо уникати такої схильності? І як нам оберігати свої цінні взаємини зі співхристиянами?
Урок з минулого
Приписувати людям погані мотиви, не маючи реальної підстави,— це те саме, що судити їх. Це значить робити поспішний висновок, що їхні слова чи вчинки — лише хитрі викрути, які приховують щось підступне або злісне. Часто справжня проблема полягає у помилковому розумінні справи, як видно з біблійної розповіді в 22-му розділі книги Ісуса Навина.
На той час ізраїльтяни вже завершили завоювання Обітованої землі і щойно отримали свої племінні наділи. Племена Рувима й Ґада і половина племені Манасії побудували над Йорданом жертовник, «великий на вид». Інші племена помилково вирішили, що це акт відступництва. Вони гадали, що ті три племена будуть приносити жертви, використовуючи цю велику споруду, замість того щоб іти до намету зборів у Шіло — призначеному місці для поклоніння. Відразу ж почалися приготування до військового походу (Ісуса Навина 22:10—12).
Похвально, що решта племен вислали до своїх ізраїльських братів офіційну делегацію під проводом Пінхаса. Дізнавшись про звинувачення в невірності, бунті й відступництві проти Єгови, племена, яких підозрювали у правопорушенні, пояснили свої мотиви для побудови цього величезного жертовника. Він не мав служити для жертвоприношень, а ‘бути свідком’ єдності ізраїльських племен у поклонінні Єгові (Ісуса Навина 22:26, 27). Делегація повернулася додому задоволена, що з їхніми братами усе в порядку. Таким чином було відвернуто громадянську війну й жахливе кровопролиття.
Який чудовий урок для нас, щоб не спішити приписувати іншим погані мотиви! Часто речі на перший погляд правдиві виявляються зовсім іншими після детальнішого розгляду. Це стосується багатьох аспектів життя християн.
Наше ставлення до старійшин
Сповнюючи свою відповідальність «пасти збір Божий», старійшинам деколи доводиться давати поради окремим членам збору (Дії 20:28, НС). Наприклад, як ми реагуємо, коли старійшина говорить з нами про наших дітей на таку тему, як лихе товариство або непристойна поведінка з особами протилежної статі? Чи ми робимо висновок, що він має приховані мотиви, й говоримо собі: «Він ніколи не любив нашої сім’ї»? Якщо ми дамо волю таким почуттям, то пізніше можемо про це пожалкувати. Під загрозою може стояти духовне благополуччя наших дітей, тому слід цінувати корисні біблійні поради (Приповістей 12:15).
Коли старійшина збору дає нам пораду, не думаймо про якісь приховані мотиви. Краще подумати, я́к застосувати його біблійні поради. Апостол Павло писав: «Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!» (Євреїв 12:11). Тому будьмо вдячними й об’єктивно підходьмо до справи. Пам’ятаймо, що старійшинам часто буває так само важко давати пораду, як нам її приймати.
Наше ставлення до батьків
Деякі молоді люди ставлять під сумнів мотиви своїх батьків, коли ті встановлюють для них якісь обмеження. Вони можуть казати: «Чому мої батьки створюють стільки правил? Напевно, вони не хочуть, щоб я приємно проводив час». Замість робити такий висновок, молодим особам слід об’єктивно проаналізувати ситуацію.
Батьки піклуються дітьми не один рік. Для цього вони багато чим жертвують, і то не тільки матеріально. Чи є підстави для висновку, що вони хочуть зробити нещасним життя своїх дітей-підлітків? Хіба не розумніше подумати, що це любов спонукує батьків захищати своїх дітей і піклуватися про них? Хіба не та сама любов підказує їм встановлювати певні обмеження для дітей, які тепер наштовхуються на нові труднощі в житті? Як жорстоко й невдячно було б приписувати люблячим батькам погані мотиви! (Ефесян 6:1—3).
Наше ставлення до співхристиян
Багато людей схильні поспішно засуджувати інших і упереджено складати про них стереотипи. Що, коли ми самі маємо такі схильності і з підозрою ставимося до деяких людей? Чи це наслідок впливу світу на нас?
Уявіть, що один з наших духовних братів має гарний будинок і дорогу машину. Чи слід нам відразу ж думати, що він матеріаліст, який не ставить справ Царства на перше місце? Деякі християни в стані дозволити собі вишукані речі, але це не значить, що вони керуються поганими мотивами чи не ‘шукають найперш Царства’. Вони, можливо, дуже зайняті духовними справами, щедро використовують свої матеріальні засоби для інтересів Царства, але роблять це, не привертаючи уваги інших (Матвія 6:1—4, 33).
Першостолітній християнський збір складався з різних людей, серед них були і багаті, і бідні (Дії 17:34; 1 Тимофія 2:3, 4; 6:17; Якова 2:5). Бог не оцінює людей на основі їхньої фінансової ситуації, і нам теж не слід цього робити. Ми повинні любити наших випробуваних і вірних співхристиян, «нічого не роблячи з упередженням» (1 Тимофія 5:21).
У цьому світі, що лежить у владі Сатани, стереотипи й підозри набирають різних форм. Наприклад, людину можна вважати схильною до насилля чи матеріалізму лише через її походження. Але ми, християни, не повинні піддаватися такому способу мислення. В організації Єгови немає місця для впертої упередженості та підозріливості. Усім правдивим християнам потрібно наслідувати Бога Єгову, в якого нема «кривди, ані огляду на особу» (2 Хронік 19:7; Дії 10:34, 35).
Нехай вами керує любов
Святе Письмо ясно говорить, що «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23). Отже нам потрібно ставитися до своїх співпоклонників як до братів, з якими нас об’єднує намагання служити Єгові прийнятним чином. Якщо ми дозволили підозрам чи іншим негативним почуттям вплинути на наші взаємини з духовним братом чи сестрою, нам слід молитися, щоб Бог допоміг нам побороти цей умонастрій і щоб нам не стати жертвою Сатани (Матвія 6:13). Він переконав Єву, що Єгова має погані мотиви, що він не піклується про її благополуччя і не дає їй свободи, яка зробила б її справді щасливою (Буття 3:1—5). Приписування братам поганих мотивів служить його цілям (2 Коринтян 2:11; 1 Петра 5:8).
Якщо ми помітили в собі тенденцію приписувати іншим погані мотиви, розгляньмо приклад Ісуса Христа. Хоча він був досконалим Божим Сином, Ісус не шукав у своїх учнях поганих мотивів. Навпаки, він шукав у них добрі риси. Коли його учні змагалися за видатне становище, він не робив висновку, що в них погані мотиви і їх слід замінити іншими 12 апостолами (Марка 9:34, 35). Апостоли були недосконалі, до того ж на них впливала культура відступницького юдаїзму, в якому ставився наголос на гордощах і соціальних відмінностях. Ісус знав, що у мотивації апостолів чільне місце займає любов до Єгови. Вони отримали велику нагороду за цю свою любов і за те, що трималися Ісуса (Луки 22:28—30).
Підозріло ставитися до своїх співвіруючих — це те саме, що дивитися через викривлену лінзу. Вигляд предметів не буде реалістичним. Тому дивімося на братів через лінзу любові. Є достатньо доказів, що вірні співхристияни люблять нас і заслуговують нашої сердечної уваги (1 Коринтян 13:4—8). Виявляймо ж їм любов і будьмо обережними, щоб не приписувати поганих мотивів.
[Ілюстрація на сторінці 26]
Як ви ставитеся до інших вірних поклонників Бога?
[Ілюстрація на сторінці 27]
Довір’я та повага об’єднують Свідків Єгови в одну щасливу сім’ю.