Поборники правдивого поклоніння в минулому і сьогодні

ЧИ ПАМ’ЯТАЄТЕ ім’я чоловіка, котрий оплакував стародавнє місто Єрусалим? Скажете, Ісус? Дійсно, він робив це (Луки 19:28, 41). Однак за кілька століть перед тим, як Ісус ходив по землі, інший вірний Божий слуга також оплакував Єрусалим. Його звали Неемія (Неемії 1:3, 4).

Чим так засмутився Неемія, що він оплакував Єрусалим? Що цей чоловік зробив для міста і його мешканців? І чого можна навчитися з прикладу Неемії? Аби відповісти, перегляньмо деякі події з його життя.

Співчутливий і діяльний чоловік

Неемія був призначений намісником Єрусалима, але перед цим він займав високе становище вельможі перського двору в місті Шушан (Сузи). Однак комфортне життя не заглушило в ньому турботи про своїх юдейських братів у далекому Єрусалимі. Коли в Шушан прибула делегація з Єрусалима, він перш за все «запитався... їх про юдеїв, що врятувалися, що позостали від полону, та про Єрусалим» (Неемії 1:2). Коли відвідувачі відповіли, що мешканці Єрусалима «живуть у великій біді» і що міський мур поруйнований, Неемія «сів... та й плакав, і був у жалобі кілька днів». Після цього він виразив свій смуток у сердечній молитві до Єгови (Неемії 1:3—11). Чому Неемія сумував? Тому що Єрусалим, центр поклоніння Єгові на землі, був занедбаний (1 Царів 11:36). Крім того, руїна міста свідчила про поганий духовний стан його мешканців (Неемії 1:6, 7).

Турбота Неемії про Єрусалим і співчуття до юдеїв, які в ньому жили, спонукали його до саможертовності. Як тільки перський цар дозволив йому відлучитися від своїх обов’язків, Неемія почав планувати далеку подорож до Єрусалима (Неемії 2:5, 6). Він хотів присвятити свої сили, час і здібності для відбудови міста. Через кілька днів після прибуття він уже склав план відбудови цілого муру Єрусалима (Неемії 2:11—18).

Неемія розділив величезну роботу відбудови муру між багатьма родинами, які працювали пліч-о-плічa. Понад 40 різних груп отримали призначення відремонтувати по одній «мірі» — ділянці муру. Яким був результат? Завдяки тому що стільки працівників присвятили свій час та сили,— а деякі працювали разом зі своїми дітьми,— непосильне на перший погляд завдання стало здійснимим (Неемії 3:11, 12, 19, 20). Після двох місяців напруженої роботи весь мур був закінчений! Неемія написав, що навіть ті, хто противилися відбудові, були змушені визнати: «Ця праця була зроблена від нашого Бога!» (Неемії 6:15, 16).

Приклад, який варто запам’ятати

Неемія присвятив справі не лише час та організаторські здібності. Він також використовував свої матеріальні засоби для підтримки правдивого поклоніння. За власні гроші він викупляв своїх юдейських братів з неволі. Позичав гроші без процентів. Також ніколи не ‘чинив тяжке над’ юдеями — не вимагав платні намісника, хоча мав на це право. Навпаки, в його домі харчувалося «сто й п’ятдесят чоловіка, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас». На кожний день у нього для гостей готувалося: «Віл один, худоби дрібної — шестеро вибраних, і птиця». Крім того, раз на десять днів він давав їм «багато всякого вина» — і все за власний рахунок (Неемії 5:8, 10, 14—18).

Який чудовий приклад щедрості Неемія подав усім Божим слугам — як тодішнім, так і теперішнім! Цей мужній Божий слуга вільно й охоче використовував свої матеріальні засоби на працівників, щоб сприяти правдивому поклонінню. Тож він міг сказати Єгові: «Запам’ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу!» (Неемії 5:19). Єгова обов’язково пам’ятатиме це! (Євреїв 6:10).

Приклад Неемії наслідують сьогодні

Приємно бачити, як народ Єгови сьогодні подібно виявляє у правдивому поклонінні теплоту, охочість до дій і саможертовність. Коли чуємо, що співвіруючі зносять труднощі, то глибоко турбуємося про них (Римлян 12:15). Подібно до Неемії, ми звертаємося до Єгови в молитві, щоб підтримати своїх братів по вірі, і просимо його: «Нехай же буде вухо Твоє чутке до молитви Твойого раба та до молитви Твоїх рабів, що прагнуть боятися Ймення Твого!» (Неемії 1:11; Колосян 4:2).

Але турбота про духовне і фізичне благополуччя християнських братів, а також про поступ правдивого поклоніння впливає не лише на наші почуття. Вона також спонукує нас до дії. Ті, кому дозволяють обставини, виявляючи любов, залишають відносний комфорт своїх домівок і, так само як Неемія, переїжджають в інші місця, щоб надати допомогу тим, хто в потребі. Незважаючи на менш комфортні умови у деяких частинах світу, такі добровольці підтримують поступ правдивого поклоніння у цих місцевостях, служачи пліч-о-пліч зі своїми християнськими братами. Дух самопожертви, який вони виявляють, справді заслуговує похвали.

Виконувати свою частку роботи близько дому

Зрозуміло, що більшість з нас не може переїхати в іншу місцевість. Ми підтримуємо правдиве поклоніння близько дому. Взірець цього також знаходимо в книзі Неемії. Зверніть увагу на подробицю, яку згадує Неемія, пишучи про декотрі вірні сім’ї, що брали участь у відбудові: «Направляв Єдая, син Харумафів, а то навпроти дому свого... Направляв Веніямин, син Хашшувів, навпроти свого дому; за ним направляв Азарія, син Маасеї, сина Ананіїного, при своєму домі» (Неемії 3:10, 23, 28—30). Ці чоловіки і їхні сім’ї сильно посприяли правдивому поклонінню, виконуючи свою частку роботи близько дому.

Сьогодні багато з нас різними способами підтримує правдиве поклоніння у своїй місцевості. Ми беремо участь у будівництві Залів Царства, надаємо допомогу постраждалим від стихійних лих і, найважливіше, проповідуємо про Царство. Крім того, без різниці, чи ми в стані особисто брати участь у будовах і допомагати постраждалим, чи ні, всі ми щиро бажаєм підтримувати правдиве поклоніння своїми матеріальними засобами, подібно як це щедро робив свого часу Неемія. (Дивіться рамку «Особливості добровільного давання»).

Деколи здається, що надто важко знайти необхідні кошти для фінансування видавничої діяльності, допомоги потерпілим та багатьох інших видів діяльності, які проводяться по цілому світі. Та згадаймо, що завдання відбудувати величезний мур Єрусалима також видавалося непосильним (Неемії 4:4). Однак завдяки тому, що завдання було розділене між багатьома охочими сім’ями, справу було довершено. Подібно й сьогодні ми зможемо знайти все потрібне для проведення нашої всесвітньої діяльності, якщо кожен виконуватиме свою частку роботи.

Рамка «Способи, в які дехто вирішує давати» показує, як можна підтримувати справи Царства у фінансовому плані. Минулого року багато Божих слуг надали таку підтримку, і Керівний орган Свідків Єгови хоче використати нагоду виразити глибоку подяку всім, кого серце спонукало до такого добровільного давання. Понад усе ми дякуємо Єгові за його щедре благословення сердечних зусиль, які його народ докладає для підтримки правдивого поклоніння по цілому світі. Так, коли ми роздумуємо про те, як рука Єгови скеровує нас протягом років, то відчуваємо спонуку повторити вдячні слова Неемії: «Розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене» (Неемії 2:18).

Запитання читачів

Перед тим, як я почав вивчати Біблію, ми з дружиною розлучилися, але не через неморальність, а тому, що не могли ужитися. Тепер я став християнином. Чи з біблійного погляду я вільний вступити в новий шлюб.

Чи особа у такій ситуації буде вільна вступити в новий шлюб, залежить від того, чи її шлюб був розірваний в очах Бога.

Юридично ваш шлюб було розірвано перед тим, як ти став християнином, можливо, на такій основі, як несумісність. Це розірвало шлюб з погляду уряду. Але ти слушно турбуєшся, чи Всесвітній Законодавець усе ще вважає тебе і твою колишню дружину «одним тілом» (Буття 2:22—24).

Тут нам допоможуть Ісусові слова. Визнавши, що люди розлучаються з різних причин, він додав: «Кожен, хто розлучиться зі своєю дружиною за винятком причини розпусти [грецьке порне́іа], і одружується з іншою, чинить перелюб» (Матвія 19:9; 5:32, Турконяк). Тому єдиною біблійною основою на розлучення, яка звільнює людину для нового шлюбу, є «розпуста», або порне́іа, що включає в себе перелюб та інші види грубої статевої неморальності.

Отже, якби твоя дружина була винна в перелюбі, ти мав би біблійну підставу для розлучення. І якщо б після того ти отримав розлучення з причини перелюбу чи іншої правдивої юридичної причини, то ви вже не були б «одним тілом». Також, якби ти вчинив перелюб, а дружина вирішила не прощати тобі й отримала розлучення, ви обидвоє з біблійного погляду були б вільні.

Однак ти кажеш, що перед розлученням не було неморальності. Тож з огляду на сказане Ісусом, хіба є підстави вважати, що розлучення автоматично розірвало ваш шлюб в очах Бога? Хоча, ставши християнином, людина може просити Бога прощення за колишні гріхи, це не означає, що всі її попередні обов’язки і зобов’язання тепер скасовані (1 Івана 1:7; 1 Коринтян 6:9—11). Наведемо приклад. Скажімо, ти позичив у друга гроші, домовившись регулярно виплачувати борг. Потім ти стаєш християнином. Чи це скасовує твій борг? Аж ніяк. Дізнавшись про Божий погляд на повернення боргу, ти, мабуть, ще гостріше відчуєш свій обов’язок (Псалом 37:21; 15:4; 112:5). Подібно і з шлюбом. Коли ви одружилися, Бог почав вважати вас «одним тілом». Тож запитай себе: чи існує підстава, щоб Бог перестав так вважати?

Підстава може існувати. Після розлучення могла статися подія, яка розірвала б той шлюб у Божих очах. Це можна зрозуміти, розглянувши справу у світлі Ісусових слів, записаних в Матвія 19:9. Хоча ти не вчинив неморальності, та дружина розлучилася з тобою і ти вчинив «розпусту» пізніше, то шлюб можна вважати розірваним. Дружина відкинула тебе і після розлучення з’явилася біблійна причина для того, щоб ви вже не були «одним тілом». З іншого боку, можливо, це дружина вчинила «розпусту» після розлучення. Згідно з тим, що дозволив Ісус, за таких обставин шлюб можна вважати розірваним в очах Бога, бо тепер ти, невинний партнер, будучи розлученим, з’ясував, що вона вчинила неморальність.

Отже, у випадку, який ти представив, те, що сталося або не сталося після розлучення, може бути вирішальним фактором, щоб встановити, чи в очах Бога ви все ще є «одним тілом».

Якщо з’ясуєш, що з Божого погляду ти не є вільним вступити в новий шлюб, то що тобі робити? Одна з можливостей — це спробувати поділитися зі своєю колишньою дружиною біблійною правдою. Можливо, ти допоможеш їй зрозуміти, що Біблія змінює особистості й приносить щастя людям, які мали складне життя. Але якщо ви вирішите зійтися знову, то було б слушно ще раз одружитися законним чином, так щоб ваш союз був чесним перед усіма (Євреїв 13:4).

Якщо ж вона в даний час не готова до примирення, продовжуй вести морально чисте життя, як ти вже, очевидно, робиш (Якова 3:17; 1 Солунян 4:3—5). Апостол Павло пояснив, що люди, які живуть без подружнього партнера, можуть мудро використовувати свій час і свободу, підтримуючи чисте поклонінняa (1 Коринтян 7:29—35). Постійне спілкування з християнським збором і зайнятість у проповідуванні та навчанні Божого Слова принесе багато задоволення і благословень.

[Примітка]

Запитання читачів

Чи є щось поганого в іграх на гроші, навіть якщо йдеться про малі суми?

Боже Слово не обговорює цього питання докладно, але в достатній мірі показує, що будь-які ігри на гроші несумісні з біблійними принципамиa. Наприклад, визнано, що ігри на гроші розвивають пожадливість. Цей факт вже сам по собі є важливим для християн, оскільки Біблія каже, що «користолюбці» не вспадкують Божого Царства, і прирівнює зажерливість до ідолопоклонства (1 Коринтян 6:9, 10; Колосян 3:5).

Азартні ігри розвивають в людини також егоїзм і нездоровий дух конкуренції, сильне бажання виграти. Апостол Павло попереджував: «Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного [«не підбурюймо одне одного до суперництва», НС], не завидуймо один одному!» (Галатів 5:26). Крім того, азартні ігри розвивають у деяких людей забобонну віру в удачу. Гравці дотримуються всіляких забобонів, надіючись змусити долю бути прихильною до них. Вони нагадують нам невірних ізраїльтян, які ‘ставили божку щастя трапезу, а для богині долі виповнювали жертву литу’ (Ісаї 65:11, примітка).

Дехто може думати, що дружня гра на малі суми грошей в карти чи в настільні ігри з родичами та близькими друзями є всього лиш невинною розвагою. Звичайно, не кожен, хто грає на малі суми грошей, вважає себе пожадливим, егоїстичним, забобонним чи відданим суперництву. Проте як його участь у грі впливає на інших гравців? Чимало запеклих гравців почали з маленьких ставок «задля розваги» (Луки 16:10). Невинна на перший погляд розвага обернулася для них чимось значно страшнішим.

Це особливо стосується дітей. Немало з них відчували піднесення, вигравши невелику суму, і були спокушені ставити на більші суми (1 Тимофія 6:10). Результати багаторічного дослідження, опубліковані в США Арізонською радою у справах азартних ігор, підтверджують, що чимало пристрасних гравців почали в ранньому віці «з невеликих ставок на спортивних змаганнях чи із гри в карти з друзями або родичами». Інше повідомлення каже, що «діти починають грати на гроші вдома, як правило, граючи в карти з родичами і друзями». У повідомленні додається, що «30 процентів дітей, які грали в азартні ігри, почали займатися цим, не досягнувши й 11 років». Згідно дослідження «Чому люди так багато грають в азартні ігри. Залежність і патологічна пристрасть», чимало гравців-підлітків здобувають кошти для азартних ігор злочинним шляхом або неморальними діями. Які ж трагічні наслідки заняття, що спершу видається невинною забавою!

Оскільки ми живемо у світі, який уже переповнений пастками і спокусами, навіщо зайвий раз наражатися на ще одну? (Приповістей 27:12). Ігри на гроші — з дітьми чи без них, на малі суми чи на великі — небезпечні для духовності, і їх слід уникати. Християнам, яким настільні ігри чи гра в карти подобаються як розвага, радиться просто записувати рахунок або грати лише для задоволення, без рахунку. Мудрі християни, які турбуються власною духовністю, а також духовністю друзів і родичів, уникають азартних ігор навіть на невеликі суми грошей.