Біблійна книга 54. 1 Тимофія

Письменник: Павло

Місце написання: Македонія

Написання закінчено: бл. 61—64 року н. е.

РОЗПОВІДЬ Луки про Павлове життя, яка міститься у книзі Дії, закінчується тим, що Павло чекає в Римі на результати своєї апеляції до кесаря. З оповіді довідуємось, що Павло живе у будинку, який винаймає, та «з величезною свободою мови і без перешкод» проповідує про Боже Царство усім, хто приходить до нього (Дії 28:30, 31). Але у своєму другому листі до Тимофія Павло пише: «Я зношу лихо, і мене, як злочинця, навіть закували в тюремні кайдани» — і каже, що його смерть неминуче наближається (2 Тим. 2:9; 4:6—8). Яка велика зміна! У першому випадку до нього ставились як до поважаного в’язня, а в другому — як до небезпечного злочинця. Що ж сталося в період між 61 роком н. е., коли Лука описував ситуацію Павла під кінець його дворічного перебування в Римі, і часом, коли Павло сам повідомив Тимофієві про свої обставини, написавши йому, мабуть, незадовго до своєї смерті?

² Оскільки видається неможливим, що листи Павла до Тимофія і Тита могли бути написані в період, охоплений у книзі Дії, деякі тлумачі Біблії прийшли до висновку, що Павлова апеляція до кесаря принесла позитивні результати і близько 61 року н. е. Павла звільнили. У «Новому вестмінстерському словнику Біблії» говориться: «Кінцевий вірш книги Дії швидше погоджується з цією думкою [що Павла звільнили після дворічного ув’язнення], ніж з припущенням, що описане ув’язнення закінчилося засудженням апостола і смертю. Лука наголошує на тому, що ніхто не перешкоджав праці Павла, а це, безсумнівно, наводить на думку, що його діяльність не наближалась до кінця»a. Отож написання Першого листа до Тимофія припадає на період між звільненням Павла з його першого ув’язнення в Римі та його останнім ув’язненням у тому ж місті, тобто приблизно на 61—64 роки н. е.

³ Після звільнення з в’язниці Павло, очевидно, знову зайнявся місіонерською діяльністю разом з Тимофієм і Титом. Чи побував Павло в Іспанії, як дехто вважає,— невідомо. Климент Римський написав (бл. 95 року н. е.), що Павло дійшов аж «до з[ахідних] кордонів землі», тож він міг бути і в Іспаніїb.

⁴ Звідки Павло написав свій перший лист до Тимофія? Як видно з 1 Тимофія 1:3, Павло заохочував Тимофія зайнятися певними справами збору в Ефесі, тимчасом як він сам вирушав у Македонію. Мабуть, саме звідти Павло написав листа Тимофієві в Ефес.

⁵ Ще з найдавніших часів вважалося, що письменником двох листів до Тимофія був Павло, а самі листи визнавались частиною натхнених Писань. З цим погоджуються ранні християнські письменники, у тому числі Полікарп, Ігнатій та Климент Римський; також ці листи включені як писання Павла у списки Християнських Грецьких Писань перших кількох століть. Один авторитетний фахівець пише: «Достовірність лише небагатьох книг Н[ового] З[авіту] підтверджено так само переконливо... Тому заперечення щодо достовірності мусять бути сучасними нововведеннями, які суперечать вагомим доказам з часів ранньої церкви»c.

⁶ Павло написав свій перший лист до Тимофія, щоб чітко описати певні організаційні процедури у зборі. Йому необхідно було також застерегти Тимофія проти фальшивих вчень та зміцнити братів, аби вони протистояли такому «так званому „знанню“» (1 Тим. 6:20). Крім того, в Ефесі, який був комерційним центром, існували такі спокуси, як матеріалізм і «любов до грошей», тож було б своєчасно дати деякі поради й стосовно цього (6:10). Тимофій, безперечно, був добре підготовлений до такої діяльності, оскільки отримав належне навчання і мав певний досвід. Батько Тимофія був греком, а мати — богобоязливою єврейкою. Точно не відомо, коли Тимофій познайомився з християнством. Коли Павло відвідував Лістру під час своєї другої місіонерської подорожі, а це було, очевидно, в кінці 49 року н. е. або на початку 50-го, про Тимофія (який тоді мав, мабуть, близько 20 років або трохи більше) вже «добре відгукувались брати в Лı́стрі та Іконı́ї». Отож Павло запросив Тимофія подорожувати разом з ним та Силою (Дії 16:1—3). Тимофія згадано на ім’я в 11 з 14 листів Павла, а також у книзі Дії. Павло завжди виявляв до нього батьківську турботу і декілька разів доручав йому відвідувати різні збори й виконувати в них певні завдання, а це доводить, що Тимофій був умілим місіонером і йому можна було довірити важливі обов’язки (1 Тим. 1:2; 5:23; 1 Фес. 3:2; Фил. 2:19).

ЧОМУ КОРИСНА

⁷ Цей лист містить суворе застереження для тих, хто втягується в даремні теоретизування та філософські дискусії. «Суперечки про слова́» тісно пов’язані з гордістю, і їх слід уникати, бо Павло говорить, що вони перешкоджають росту християнина і що все це «не походить від Бога і не пов’язане з вірою, а лише породжує питання, які потребують досліджень» (6:3—6; 1:4). Такі спори разом з учинками плоті ‘суперечать здоровій науці, яка пов’язана зі славною доброю новиною щасливого Бога’ (1:10, 11).

⁸ Християни, які жили в жадібному до грошей Ефесі, очевидно, потребували порад щодо того, як боротися з матеріалізмом і не піддатись його принадам. І Павло дав такі поради. Люди у світі часто цитують його слова: ‘Любов до грошей — це корінь усього зла’, але як же мало таких, хто зважає на ці слова! Натомість правдиві християни повинні повсякчас зважати на пораду Павла. Від цього залежить їхнє життя. Їм треба утікати від небезпечної пастки матеріалізму, покладаючи надію «не на багатство непевне, а на Бога, який рясно дає нам усе для задоволення» (6:6—12, 17—19).

⁹ Лист Павла показує, що Тимофій є добрим прикладом того, яким повинен бути молодий християнин. Незважаючи на свій відносно молодий вік, він був духовно зрілою людиною. Він прагнув відповідати необхідним вимогам, щоб стати наглядачем, і, виконуючи доручені йому обов’язки, отримав рясні благословення. Але, як і всі ревні молоді служителі сьогодні, Тимофій мав постійно розмірковувати над цим і бути цим поглинутим, щоб і далі робити поступ. Для всіх, хто хоче робити поступ як християнин і завжди отримувати від цього радість, своєчасною буде порада Павла: «Постійно вважай на себе і на те, як навчаєш. Тримайся цього, бо, роблячи так, врятуєш і себе, і тих, хто тебе слухає» (4:15, 16).

¹⁰ Цей натхнений лист спонукує цінувати встановлені Богом розпорядки. У ньому показано, як і чоловіки, і жінки можуть підтримувати теократичний порядок у зборі (2:8—15). Потім у листі обговорюються вимоги до наглядачів і служителів збору. Таким чином святий дух показує, яким вимогам мають відповідати особи, котрі служать на цих особливих становищах. Лист також заохочує всіх присвячених служителів триматися цих норм: «Якщо чоловік прагне отримати обов’язки наглядача, то бажає він доброї справи» (3:1—13). В листі пояснюється, як наглядачу слід ставитись до членів збору в залежності від їхнього віку й статі, а також як йому розглядати звинувачення, котрі ґрунтуються на словах свідків. Наголошуючи на тому, що старійшини, які наполегливо працюють у слові й навчанні, гідні подвійної шани, Павло двічі посилається на Єврейські Писання як на авторитетне джерело: «Бо в Писанні сказано: „Не надягай намордника бику, який молотить зерно“, а також „Кожен робітник гідний своєї платні“» (1 Тим. 5:1—3, 9, 10, 19—21, 17, 18; Повт. 25:4; Лев. 19:13).

¹¹ Давши такі чудові поради, Павло також каже, що ці заповіді слід виконувати, залишаючись незаплямованим і бездоганним, ‘аж до виявлення Господа Ісуса Христа як Царя над царями та Пана над панами’. З огляду на реальність цієї надії на Царство лист закінчується настійним заохоченням для християн, «аби вони робили добро, збагачувались добрими ділами, були щедрі й готові ділитися, зберігаючи собі, немов скарб, добру основу на майбутнє, щоб завдяки цьому міцно вхопитися за справжнє життя» (1 Тим. 6:14, 15, 18, 19). Які ж корисні всі ці чудові настанови в Першому листі до Тимофія!

[Примітки]

Біблійна книга 55. 2 Тимофія

Письменник: Павло

Місце написання: Рим

Написання закінчено: бл. 65 року н. е.

ПАВЛА знову ув’язнили в Римі. Однак обставини в час його другого ув’язнення були набагато суворіші, ніж першого разу. Це був приблизно 65 рік н. е. У липні 64 року н. е. в Римі спалахнула велика пожежа, яка завдала величезних збитків у 10 з 14 районів міста. Згідно з римським істориком Тацитом, імператор Нерон не зміг «покінчити зі злим поговором про те, що пожежа була влаштована за його наказом. І ось Нерон, щоб припинити чутки, знайшов винних і піддав найжорстокішим тортурам тих, хто своїми гидотами стягнув на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами... Величезну кількість людей засудили не так за злочинне підпалення міста, як за ненависть до роду людського. Їхня смерть супроводжувалася всякими знущаннями. Їх одягали в шкури диких звірів і кидали на розтерзання собакам, або ж їх розпинали на хрестах чи прирікали на смерть в огні і, коли наставала темрява, підпалювали для нічного освітлення. Для цього видовища Нерон надав свої сади... Такі знущання викликали до них співчуття, адже виглядало так, що їх винищували не заради блага суспільства, а через жорстокість однієї людини»a.

² Можливо, саме в час цих жорстоких переслідувань Павло знову став в’язнем у Римі. Тепер він був закований в кайдани. Він не сподівався звільнення, а чекав лише на остаточний вирок і страту. Мало хто відвідував його. Адже кожен, хто відкрито називався християнином, наражав себе на арешт і мученицьку смерть. Ось чому Павло з такою вдячністю написав про відвідувача з Ефеса: «Хай Господь обдарує милосердям домашніх Онисифо́ра, бо він не раз приносив мені відсвіження і не соромився моїх ланцюгів. Навпаки, коли він був у Римі, то зробив усе можливе, щоб знайти мене, і таки знайшов» (2 Тим. 1:16, 17). Будучи на крок від смерті, Павло називає себе в листі тим, хто «з Божої волі став апостолом Христа Ісуса згідно з обітницею життя, що пов’язане з Христом Ісусом» (1:1). Павло знав, що на нього чекає життя, пов’язане з Христом. Він проповідував у багатьох головних містах знаного тоді світу — від Єрусалима до Рима, а можливо, навіть до Іспанії (Рим. 15:24, 28). Він пробіг шлях до кінця, залишаючись вірним (2 Тим. 4:6—8).

³ Ймовірно, Павло написав цей лист до Тимофія близько 65 року н. е., незадовго до своєї мученицької смерті. Тимофій, мабуть, далі перебував в Ефесі, бо Павло заохотив його там залишитися (1 Тим. 1:3). Тепер Павло двічі настійно просить Тимофія якнайшвидше прийти до нього і привести з собою Марка, а також принести накидку і сувої, які Павло залишив у Троаді (2 Тим. 4:9, 11, 13, 21). Написаний у такий критичний час, цей лист містив цінні слова підбадьорення для Тимофія, і відтоді уже впродовж століть правдиві християни знаходять в ньому для себе багато підбадьорливих думок.

⁴ Другий лист до Тимофія вважається достовірною і канонічною книгою на підставі тих же доказів, які вже обговорювались у зв’язку з Першим листом до Тимофія. Другий лист визнавали і використовували ранні письменники та тлумачі, в тому числі Полікарп, який жив у другому столітті н. е.

ЧОМУ КОРИСНА

⁵ «Усе Писання натхнене Богом і корисне». Корисне для чого? У своєму другому листі до Тимофія Павло пояснює: «Для навчання, для напучення, для виправлення, для напоумлення в праведності, щоб Божа людина була в усьому вправна й цілковито споряджена до всякого доброго діла» (3:16, 17). Отож у цьому листі наголошено на користі «навчання». Сьогодні всі, хто любить праведність, мають прислухатися до даних в листі мудрих порад, стараючись бути вчителями Слова і роблячи все можливе, щоб стати гідними Божого схвалення працівниками, ‘які правильно послуговуються словом правди’. Так само як в Ефесі за часів Тимофія, у наші дні теж деякі особи втягуються в «безглузді й беззмістовні дискусії», «постійно вчаться, але так до кінця і не можуть набути точне знання правди», а також відкидають «здорову науку» і йдуть за вчителями, які влещують їм вуха, задовольняючи таким чином їхні егоїстичні прагнення (2:15, 23; 3:7; 4:3, 4). Щоб уникнути цього забруднювального світського впливу, необхідно з вірою і любов’ю ‘продовжувати триматися взірця здорових слів’. Крім того, існує нагальна потреба в чимраз більшій кількості таких осіб, які будуть — подібно до Тимофія, «Божої людини»,— «відповідно підготовлені, щоб навчати інших» і в зборі, і за його межами. Щасливі всі ті, хто бере на себе цю відповідальність, здобуваючи вміння ‘навчати інших з лагідністю’, а також проповідує слово ‘і при цьому повною мірою виявляє довготерпіння та послуговується мистецтвом навчати’! (1:13; 2:2, 24, 25; 4:2).

⁶ Як зазначив Павло, Тимофій завдяки сердечним настановам Лоіди та Євникії був обізнаний зі святими писаннями «із самого народження». Вислів «із самого народження» вказує також на те, з якого віку сьогодні слід починати навчати дітей Біблії. А що робити, якщо з плином часу вогонь ревності починає згасати? Павло радить знову розпалити той вогонь у дусі «сили, любові й розважності», зберігаючи нелицемірну віру. «В останні дні», сказав він, будуть скрутні часи, коли ширитиметься злочинність та фальшиві вчення. Саме тому всім, а особливо молодим особам, необхідно ‘зберігати тверезість у всьому і старанно виконувати своє служіння’ (3:15; 1:5—7; 3:1—5; 4:5).

⁷ Нагорода варта того, аби за неї боротися (2:3—7). У зв’язку з цим Павло звертає увагу на Царського Нащадка, кажучи: «Пам’ятай: згідно з доброю новиною... Ісус Христос воскрес із мертвих і був нащадком Давида». Павло мав надію залишитися в єдності з цим Нащадком. І далі про свою майбутню страту він говорить з тріумфом: «Відтепер на мене чекає вінок праведності, яким Господь, праведний суддя, винагородить мене того дня, і не лише мене, але й усіх, хто полюбив його виявлення» (2:8; 4:8). Які ж щасливі всі ті, хто, озираючись на роки свого вірного служіння, може сказати такі ж слова! Але для цього необхідно вже тепер служити в непорочності, з любов’ю до виявлення Ісуса Христа, і мати таку ж впевненість, яку мав Павло, коли писав: «Господь мене визволить з усякого зла і спасе, щоб я успадкував його небесне царство. Йому належить слава на віки вічні. Амінь» (4:18).

[Примітка]