Біблійна книга 56. Тита
Письменник: Павло
Місце написання: Македонія (?)
Написання закінчено: бл. 61—64 року н. е.
«ПАВЛО, Божий раб, який став апостолом Ісуса Христа... Пишу цього листа Титові — щирій дитині, з котрим маємо спільну віру» (Тита 1:1, 4). Так починається лист Павла до його співпрацівника і давнього друга Тита, якого він залишив на острові Крит, щоб ліпше організувати там діяльність зборів. На плечах Тита лежало нелегке завдання. Про цей острів говорили, що він є вікодавньою оселею «батька богів і людей», а приказка «повестися з критянином по-критськи» означає те саме, що «перехитрити шахрая»a. Неправдивість мешканців цього острова була загальновідомою. Павло навіть процитував їхнього пророка, який сказав: «Критяни — закоренілі брехуни, небезпечні звірі, ледачі ненажери» (1:12). Ось як ще описано критян часів Павла: «Це були люди від природи непостійні, лицемірні та сварливі; вони були надзвичайно пожадливі, розбещені, брехливі та схильні до пияцтва; а євреям, які оселились серед них, здається, вдавалось навіть перевершити місцевих жителів у неморальності»b. Власне в такому середовищі повстали збори на Криті; отож для тих, хто повірив у Бога, було вкрай необхідно «цуратись безбожності та світських прагнень і бути розважними... жити в праведності та побожній відданості», до чого й заохочував Павло (2:12).
2 У самій цій біблійній книзі дуже мало говориться про стосунки Павла і Тита. Однак про це можна багато дізнатися з інших листів Павла, в яких він згадує Тита. Тит, який був греком, часто супроводжував Павла і принаймні раз ходив з ним в Єрусалим (Гал. 2:1—5). Павло називає його «мій співслужитель і співпрацівник». Саме Тита Павло послав до Коринфа, після того як написав в Ефесі свій перший лист до коринфян. У Коринфі Тит займався збиранням допомоги для братів в Єрусалимі, а потім за порадою Павла знову повернувся туди, щоб завершити цю справу. Саме тоді, коли Тит повертався до Коринфа після зустрічі з Павлом у Македонії, він взяв з собою другий лист Павла до коринфян (2 Кор. 8:16—24; 2:13; 7:5—7).
3 Після звільнення з першого ув’язнення в Римі Павло протягом останніх років свого служіння знову співпрацював з Тимофієм і Титом. Очевидно, вони діяли в таких місцях, як Крит, Греція та Македонія. Повідомляється, що зрештою Павло вирушив до Нікополя, що на північному заході Греції. Там його, ймовірно, заарештували й забрали до Рима, де він і відбував своє останнє ув’язнення і був страчений. Під час візиту на Крит Павло залишив там Тита, щоб той у зборах «виправив недоліки і, подорожуючи з міста до міста, призначав старійшин» відповідно до настанов, які отримав від Павла. Мабуть, невдовзі після того Павло написав до Тита лист; найімовірніше, він писав його з Македонії (Тита 1:5; 3:12; 1 Тим. 1:3; 2 Тим. 4:13, 20). Цей лист, схоже, служив тій самій цілі, що й Перший лист до Тимофія, а саме: підбадьорити свого співпрацівника і надати йому вагому підтримку у виконанні обов’язків.
4 Павло, мабуть, написав цей лист в період між своїм першим та другим ув’язненням у Римі, а це близько 61—64 року н. е. Докази достовірності листа до Тита такі ж переконливі, як і листів до Тимофія, написаних в той самий час,— ці три біблійні книги часто називають «пастирськими листами» Павла. Вони подібні за стилем. Лист до Тита цитують Іриней та Оріген, і канонічність цієї книги засвідчують також багато інших стародавніх авторитетних джерел. Вона міститься в Сінайському та Александрійському кодексах. У бібліотеці ім. Джона Райленда є папірусний фрагмент (Р32), який являє собою аркуш кодексу, датований приблизно третім століттям н. е.; у ньому міститься Тита 1:11—15 і 2:3—8c. Немає жодних сумнівів, що ця книга є достовірною частиною натхнених Писань.
ЧОМУ КОРИСНА
5 Християни на Криті жили серед обману, морального занепаду і пожадливості. Чи вони мали просто плисти за течією? Чи мусили зробити конкретні кроки, щоб повністю відокремитися і служити як народ, присвячений Богу Єгові? Павло пояснив через Тита, що критяни повинні ‘зосереджувати свої думки на виконанні добрих справ’, і сказав, що це «добре і корисне для людей». Так само і сьогодні — у світі, який погруз у неправдивості та нечесноті,— справжні християни роблять «добре і корисне», коли «вчаться виконувати добрі справи», приносячи плоди у служінні Богові (3:8, 14). Павлове осудження неморальності та зла, які загрожували зборам на Криті, служить пересторогою для нас сьогодні, коли ‘Божа незаслужена доброта вчить нас цуратись безбожності та світських прагнень і бути розважними в теперішній системі, жити в праведності та побожній відданості’. Християни повинні також бути «готовими до кожного доброго діла», виявляючи слухняність урядам і зберігаючи добре сумління (2:11, 12; 3:1).
6 Тита 1:5—9 доповнює 1 Тимофія 3:2—7, показуючи, чого святий дух вимагає від наглядачів. Тут наголошується на тому, що наглядач має «міцно триматися вірного слова» і були вчителем у зборі. Як же це необхідно, щоб допомагати всім досягати зрілості! Фактично в листі до Тита декілька разів наголошено на тому, що потрібно правильно навчати. Павло наставляє Тита ‘і далі говорити те, що узгоджується зі здоровою наукою’. Жінки похилого віку мають ‘навчати добра’, а раби мають ‘у всьому прикрашати науку свого Спасителя, Бога’ (Тита 1:9; 2:1, 3, 10). Підкреслюючи, що Титу як наглядачу потрібно навчати з рішучістю і без страху, Павло каже: «Продовжуй говорити про це та настійно заохочувати і докоряти, маючи повне право наказувати». А якщо хтось виявлятиме непослух, Павло радить: «Й далі докоряй їм суворо, щоб вони були здорові у вірі». Таким чином, лист Павла до Тита є особливо «корисним для навчання, для напучення, для виправлення, для напоумлення в праведності» (Тита 2:15; 1:13; 2 Тим. 3:16).
7 Лист до Тита спонукує нас ще більше цінувати незаслужену доброту Бога і заохочує відвертатися від безбожності цього світу, «чекаючи сповнення щасливої надії і славетного з’явлення великого Бога, а також нашого Спасителя, Христа Ісуса». Роблячи так, ті, кого через Христа Ісуса визнано праведними, можуть стати «спадкоємцями відповідно до надії на вічне життя» у Божому Царстві (Тита 2:13; 3:7).
[Примітки]
a Мак-Клінток і Стронґ, «Енциклопедія», передрук 1981 року, т. II, с. 564; Шафф-Герцог, «Нова енциклопедія релігієзнавства», 1958, т. III, с. 306 (англ.).
b Мак-Клінток і Стронґ, «Енциклопедія», передрук 1981 року, т. X, с. 442.
c Курт і Барбара Аланд, «Текст Нового Завіту», 1982, с. 108.