ВІДНОВЛЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ З «МАМОЮ»

«Залізна завіса» була міцною і щільною, але вона не могла перешкодити світлу біблійних істин потрапити в Естонію. Протягом багатьох років брати мали тільки старі публікації. Варто зауважити, що під час заслання в Сибіру естонські брати і сестри зустрілися зі Свідками з усього Радянського Союзу. Повернувшись додому, вони не боялися спілкуватись з цими одновірцями і час від часу одержували свіжу духовну поживу. Наприклад, з 1956 року вони підтримували зв’язок з Іваном Дзябко та іншими братами з України, які передавали їм літературу. Але зустрічалися вони рідко, а кількість літератури була обмеженою. Брати потребували допомоги, і невдовзі Єгова благословив їхні наполегливі зусилля.

За вказівкою Керівного органу, брати у фінському філіалі продумали, як надавати Свідкам в Естонії регулярну допомогу. Налагодити зв’язок з ними доручили Вільго Елоранті, який у 1930-х роках служив піонером в Естонії. Під час першої кур’єрської поїздки туди, на початку 1960-х років, він розшукав сестру Фанні Хіеталу. Потім з Фінляндії чимало братів-кур’єрів приїжджали в Естонію як туристи. Нарешті естонські брати відновили зв’язок з «Мамою» (так вони називали організацію Єгови). Тепер вони відсилали звіти про служіння, листи і отримували публікації на мікрофільмах. Однак, з огляду на те, що зустрічатись треба було таємно і вкрай обережно, брати приїжджали з Фінляндії двічі або тричі на рік.

Двоюрідний брат Адольфа Косе, Х’юго Косе молодший, що живе в США, 15 разів приїжджав в Естонію як кур’єр. Одного разу прикордонники ретельно обшукали його, але нічого не знайшли. Напруження зросло, коли вони прямо запитали брата, до якої релігії він належить. Помітивши, що прикордонники погано знають англійську, Х’юго почав говорити дуже швидко. Щоб не здаватися неосвіченими, вони не просили його говорити повільніше. Тому, коли почувся телефонний дзвінок, Х’юго наказали поквапитись на корабель, який ось-ось мав відплисти. Цей наказ Х’юго виконав без зволікань.

Кур’єри розуміли, що їм доручили важливе завдання, тому виконували його сумлінно. Вони завжди були обачними і пам’ятали про небезпеку самовпевненості. Звіти про служіння передавалися у зашифрованому вигляді, щоб у випадку перехоплення їх ніхто не міг зрозуміти. Кур’єри знали, що, припустившись недбалості, вони наразили б на небезпеку і своє життя, і життя інших братів. Іноді вони помічали, як за ними стежать кадебісти. Наприклад, одного разу Вільярд Каарна чекав двох братів, які мали передати йому пакунок. І тут він помітив, як кадебіст, сфотографувавши цих братів, став іти за ними. Звичайно, він збирав докази проти Свідків. Незважаючи на старання переслідувачів, протягом усіх тих років брати жодного разу не втратили пакунка з публікаціями, листами чи звітами.

ПІДБАДЬОРЛИВА ЗУСТРІЧ

Керівний орган доручив одному зі своїх членів, Ллойду Беррі, разом з Вівом Моріцом з фінляндського філіалу зустрітися з Адольфом Косе, який налагоджував діяльність Свідків в Естонії. Брати зустрілися в парку в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург).

«Спочатку брат Косе боявся розмовляти з нами і ховався за газетою,— каже брат Моріц про їхню таємну зустріч.— Але потім, у ході розмови, він опустив газету і почав говорити».

«Брат Косе відмовився поїсти разом з нами,— згадував брат Беррі.— Він сказав, що ліпше вирішити справи і розійтися».

Коли брат Косе поділився своїми тривогами за братів і сестер у Радянському Союзі, яких постійно переслідують та утискають, брати Моріц і Беррі підбадьорили його. Вони сказали: «В інших країнах Свідки теж мають випробування, які, хоча й здаються легшими, насправді більш небезпечні. У нас брати стикаються з багатьма спокусами, яких немає у вас, і на Заході з організації йде більше людей, ніж у вашій країні».

Ця зустріч була для брата Косе дуже вчасною і духовно зміцнила його. Лише згодом він дізнався, що розмовляв з членом Керівного органу. Він з радістю розповів братам і сестрам, що організація Єгови пам’ятає і дбає про всіх, хто зберігає вірність в умовах диктатури.

«Ми всім серцем співчуваємо нашим братам з Радянського Союзу,— писав згодом брат Беррі.— Нам було надзвичайно приємно зустрітися з братом Косе. На прощання він міцно потиснув нам руки і від душі обійняв нас. Це було прекрасним завершенням нашої незабутньої зустрічі».