Відколи Ісус та його учні прийшли з Єрихона, вони вже третю ніч ночують у Віфанії. Рано-вранці у понеділок 10 нісана вони вирушають до Єрусалима. Ісус зголоднів. Побачивши фігове дерево, він підходить, щоб подивитись, чи є на ньому плоди.

Зазвичай фіги збирають не раніше червня, а тепер лише кінець березня. Проте на дереві вже розпустилося листя, тому Ісус сподівається знайти на ньому і фіги. Але плодів немає. Вкрите листям дерево справляє оманливе враження. Тож Ісус каже: «Нехай ніхто ніколи більше не їсть твоїх плодів!» (Марка 11:14). Дерево відразу починає засихати. Про значення цього учні дізнаються наступного ранку.

Невдовзі Ісус з учнями прибуває в Єрусалим. Він приходить у храм, який оглядав попереднього дня після обіду. Тепер Ісус не просто оглядає храм, а робить те, що зробив три роки тому під час Пасхи 30 року н. е. (Івана 2:14—16). Він виганяє з храму «продавців і покупців», а також перекидає «столи міняльників та лавки тих, хто прода[є] голубів» (Марка 11:15). Крім того, Ісус не дозволяє людям скорочувати собі шлях через подвір’я храму, коли вони переносять якісь речі в іншу частину міста.

Чому Ісус так рішуче виступає проти міняльників і тих, хто продає тварин у храмі? Він каже: «Хіба не написано: “Мій дім називатиметься домом молитви для всіх народів”? Ви ж зробили з нього печеру розбійників» (Марка 11:17). Ісус називає цих чоловіків розбійниками тому, що вони встановлюють непомірно високі ціни на тварин, призначених для жертвоприношень. Ісус вважає таку торгівлю здирництвом і розбоєм.

Коли старші священики, книжники і впливові люди з народу чують, що зробив Ісус, то ще завзятіше шукають можливості вбити його. Однак вони не знають, як здійснити свій намір, бо люди постійно сходяться до Ісуса, щоб послухати його.

На Пасху прибувають не лише юдеї, але й прозеліти — ті, хто навернувся на юдейську віру. Серед них є греки, які приходять для поклоніння на свято. Вони підходять до Пилипа, можливо через те, що він має грецьке ім’я, і кажуть, що хочуть побачитися з Ісусом. Пилип, мабуть, не впевнений, чи це буде доречно, тому радиться з Андрієм. Обидва апостоли передають прохання греків Ісусу, який, імовірно, все ще перебуває в храмі.

Ісус знає, що через кілька днів помре, тому тепер не час задовольняти цікавість людей чи шукати визнання. Відповідаючи апостолам, він наводить приклад: «Надійшла година прославитися Сину людському. Щиру правду кажу вам: якщо пшеничне зерно не впаде в землю й не помре, воно так і залишиться тільки одним зерном. Якщо ж воно помре, то принесе багато плодів» (Івана 12:23, 24).

Одне пшеничне зерно не має великої цінності. Коли ж воно потрапляє в землю і «помирає», то пускає паросток, що перетворюється на стебло з колоском, в якому дозріває багато зернин. Подібно й Ісус — це одна досконала людина. Але якщо він залишиться вірним Богові до смерті, то багато людей, які виявляють такий же саможертовний дух, зможуть отримати вічне життя. Тому Ісус говорить: «Хто дорожить своїм життям, той знищить його, а хто своє життя в цьому світі ненавидить, той збереже його для вічного життя» (Івана 12:25).

Ісус має на увазі не тільки себе, бо далі він каже: «Якщо хтось хоче служити мені, нехай іде слідом за мною, і, де буду я, там буде і мій слуга. Якщо хтось буде служити мені, Батько вшанує його» (Івана 12:26). Яка ж чудова нагорода! Ті, кого вшанує Батько, будуть співцарями з Христом у Царстві.

Пам’ятаючи, що попереду його чекають великі страждання і мученицька смерть, Ісус говорить: «Я стривожений. Що мені сказати? Батьку, врятуй мене від цієї години!» Все ж Ісус прагне виконати Божу волю, а не уникнути її. Тому він додає: «Однак заради цієї години я і прийшов» (Івана 12:27). Ісус готовий у всьому слухатися Бога, навіть принести в жертву власне життя.

Перебуваючи в храмі у понеділок 10 нісана, Ісус говорить, що незабаром має померти. Він непокоїться тим, як його смерть позначиться на доброму імені Бога, тому каже: «Батьку, прослав своє ім’я». Тоді з неба лунає могутній голос: «Я прославив і знову прославлю» (Івана 12:27, 28).

Люди, які там стоять, збентежені. Одні думають, що це був грім. Інші кажуть: «З ним розмовляв ангел» (Івана 12:29). Але насправді це був голос Єгови! Під час Ісусового служіння люди чують голос Бога не вперше.

Три з половиною роки тому, коли Ісус хрестився, Іван Хреститель чув, як Бог сказав про Ісуса: «Це Син мій улюблений. Я ним задоволений». Пізніше, після Пасхи 32 року н. е., Яків, Іван і Петро, які стали свідками преображення Ісуса, чули, як Бог проголосив: «Це Син мій улюблений. Я ним задоволений. Слухайте його» (Матвія 3:17; 17:5). Але тепер, коли голос Єгови лунає втретє, його чує багато людей.

Ісус каже: «Цей голос пролунав не для мене, а для вас» (Івана 12:30). Слова Бога підтверджують, що Ісус — дійсно Божий Син, передречений Месія.

Залишаючись вірним Богові протягом усього життя, Ісус подає людям приклад для наслідування і доводить, що Сатана Диявол, правитель цього світу, заслуговує знищення. Ісус говорить: «Тепер настав суд над цим світом, і тепер правитель цього світу буде вигнаний геть». Смерть Ісуса буде не поразкою, а перемогою. Чому так можна сказати? Він пояснює: «Я ж, коли буду піднесений над землею, приверну до себе всіляких людей» (Івана 12:31, 32). Завдяки смерті на стовпі Ісус приверне до себе людей, відкривши їм шлях до вічного життя.

Коли народ чує слова Ісуса про те, що він буде «піднесений», то каже: «Ми знаємо з Закону, що Христос перебуватиме вічно. Чому ж ти кажеш, що Син людський мусить бути піднесений над землею? Хто є тим Сином людським?» (Івана 12:34). Незважаючи на всі докази, в тому числі голос самого Бога, більшість людей не вірить, що Ісус справді Син людський, обіцяний Месія.

Тоді Ісус знову говорить про себе як про «світло» (Івана 8:12; 9:5). Він заохочує слухачів: «Ще недовго світло буде серед вас. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас не охопила темрява... Тож, поки ще маєте світло, вірте в нього, аби стати синами світла» (Івана 12:35, 36). Після цього Ісус йде звідти, оскільки він має померти не 10 нісана. Ісус буде «піднесений», тобто прибитий до стовпа, 14 нісана, в день Пасхи (Галатів 3:13).

У кінці Ісусового служіння стає очевидним, що євреї не вірять в нього, і так сповняється пророцтво. Ісая передрік, що очі цих людей будуть засліплені і серця черстві, тому вони не навернуться, аби зцілитись (Ісаї 6:10; Івана 12:40). Дійсно, більшість юдеїв вперто відкидають докази, що Ісус — їхній обіцяний Визволитель, дорога до життя.

Никодим, Йосип з Ариматеї та багато інших начальників повірили в Ісуса. Але чи вони виявлять свою віру? Чи, навпаки, не наважаться це зробити через страх, що їх виженуть з синагоги, або через те, що люблять «славу від людей»? (Івана 12:42, 43).

Ісус пояснює, що означає вірити в нього: «Хто вірить у мене, той вірить не тільки в мене, але й у того, хто мене послав. І той, хто бачить мене, бачить і того, хто мене послав». Істини, яких навчає Ісус,— це ті істини, які йому звелів проголошувати Бог. Вони настільки цінні, що Ісус може сказати: «Хто відкидає мене та не приймає моїх слів, той має для себе суддю: в останній день його судитимуть слова, котрі я говорив» (Івана 12:44, 45, 48).

На закінчення Ісус каже: «Я промовляв не від себе. Батько, який послав мене, дав мені заповідь, що саме я маю казати. І я знаю, що його заповідь означає вічне життя» (Івана 12:49, 50). Ісус знає, що невдовзі проллє свою кров за людей, які вірять у нього (Римлян 5:8, 9).