У понеділок пополудні Ісус залишає Єрусалим і повертається у Віфанію, розташовану на східному схилі Оливкової гори. Він, мабуть, ночує в домі своїх друзів — Лазаря, Марії та Марти.

Вранці 11 нісана Ісус з учнями знову вирушає в дорогу до Єрусалима, щоб востаннє відвідати храм. Це буде також останній день його проповідницького служіння. Потім він відзначить Пасху і започаткує Спомин своєї смерті, а тоді його засудять і стратять.

Ісус та його учні йдуть з Віфанії в Єрусалим дорогою, що веде через Оливкову гору. Петро бачить фігове дерево, яке Ісус прокляв попереднього ранку, і вигукує: «Учителю, поглянь! Фігове дерево, яке ти прокляв, засохло» (Марка 11:21).

Чому Ісус зробив так, що дерево засохло? Він пояснює: «Правду кажу вам: якщо матимете віру й не будете сумніватись, то зробите не лише те, що я зробив з фіговим деревом. Навіть якщо ви скажете цій горі: “Піднімись і кинься в море”, то так і станеться. І все, про що попросите в молитві з вірою, отримаєте» (Матвія 21:21, 22). Ісус вже говорив, що віра може пересувати гори, і тепер він повторює цю думку (Матвія 17:20).

На прикладі засохлого фігового дерева Ісус наочно показує, наскільки важливо мати віру в Бога. Він каже: «Про що молитесь і просите, вірте, що вже отримали, і обов’язково отримаєте» (Марка 11:24). Який же цінний урок для всіх Ісусових послідовників! Він особливо важливий для апостолів, оскільки невдовзі їх чекають важкі випробування. Далі Ісус навчає на прикладі цього дерева ще одного уроку.

Ізраїльський народ, подібно до цього фігового дерева, має оманливий вигляд. Ізраїльтяни перебувають в угоді з Богом, і на перший погляд здається, що вони дотримуються його Закону. Але насправді більшість з них не виявляє віри і не приносить добрих плодів. Вони навіть відкидають Божого Сина! Отже, зробивши так, що неплідне фігове дерево засохло, Ісус показує, що́ чекає ізраїльський народ, який не приносить плодів і не виявляє віри.

Незабаром Ісус з учнями входить у Єрусалим. За своїм звичаєм він іде у храм і починає навчати. Старші священики і старійшини народу, очевидно маючи на увазі те, як Ісус напередодні повівся з міняльниками, запитують: «Якою владою ти чиниш все це? І хто дав тобі таку владу?» (Марка 11:28).

Ісус відповідає: «І я вас про щось запитаю. Якщо відповісте, то я вам скажу, якою владою чиню все це. Звідки Іван отримав владу хрестити: з неба чи від людей? Скажіть». Їхнє запитання обертається проти них самих. Тому священики і старійшини радяться між собою, як відповісти: «Якщо скажемо: “З неба”, він запитає: “Чому ж ви йому не повірили?” Але як ми скажемо: “Від людей”?» Вони міркують так зі страху перед натовпом, «бо всі вважа[ють], що Іван дійсно був пророком» (Марка 11:29—32).

Не знайшовши належної відповіді, противники кажуть: «Не знаємо». Тоді Ісус говорить: «І я вам не скажу, якою владою чиню все це» (Марка 11:33).

Ісус перебуває у храмі. Щойно старші священики і старійшини народу вимагали від нього пояснення, якою владою він усе чинить. Проте своєю відповіддю Ісус поставив їх у безвихідне становище, і вони замовкли. Тепер Ісус за допомогою прикладу показує, якими людьми вони є насправді.

Ісус розповідає: «Один чоловік мав двох синів. Підійшовши до першого, він попросив: “Сину, піди попрацюй сьогодні у винограднику”. У відповідь той сказав: “Не піду”, проте згодом пошкодував про це і пішов. Підійшовши до другого, батько попросив те саме. Той відповів: “Добре, пане”, але не пішов. Який з двох синів виконав волю свого батька?» (Матвія 21:28—31). Відповідь очевидна — волю батька виконав перший син.

Тож Ісус говорить противникам: «Правду кажу вам: збирачі податків і повії йдуть у Боже Царство попереду вас». Збирачі податків і повії спочатку не служили Богу. Але, подібно до першого сина, вони розкаялися і тепер служать йому. А релігійні провідники, подібно до другого сина, заявляють, що служать Богові, та в дійсності не роблять цього. Ісус пояснює: «Іван [Хреститель] прийшов до вас, вказуючи шлях праведності, але ви не повірили йому, однак збирачі податків і повії повірили. Ви ж, навіть коли побачили це, все одно не покаялися і не повірили йому» (Матвія 21:31, 32).

Після того Ісус розповідає інший приклад. Він показує, що проблема релігійних провідників полягає не тільки в тому, що вони нехтують служінням Богу. Насправді вони лихі, зіпсовані люди. «Один чоловік посадив виноградник,— розповідає Ісус,— обніс його огорожею, видовбав заглибину для давильні і поставив вежу. Тоді він здав його виноградарям, а сам вирушив в іншу країну. У відповідну пору він послав до виноградарів свого раба, щоб забрати частину врожаю. Проте виноградарі схопили його, побили й відіслали ні з чим. Потім господар послав іншого раба. Але вони розбили йому голову і зганьбили його. Він послав ще одного раба, але того вони взагалі вбили. Посилав він і багатьох інших, але деяких вони побили, а деяких убили» (Марка 12:1—5).

Чи Ісусові слухачі зрозуміють цей приклад? Вони, можливо, пригадують осудливі слова Ісаї: «Виноградник Єгови, Бога військ,— це народ Ізраїля, мешканці Юди — то насадження, яке він любив. Він сподівався правосуддя, а тут — несправедливість» (Ісаї 5:7). Суть Ісусових слів подібна. Землевласник — це Єгова, а виноградник — ізраїльський народ, для якого Божий Закон наче захисна огорожа. Єгова посилав пророків, щоб навчати свій народ і допомагати йому приносити добрий плід.

Проте «виноградарі» познущалися над «рабами» і повбивали їх. Ісус пояснює: «Був у [власника винограднику] ще улюблений син. Його він послав останнім, кажучи: “До мого сина вони поставляться з повагою”. Але виноградарі почали говорити між собою: “Це спадкоємець. Ходімо вбиймо його, і спадщина буде нашою”. Тож вони схопили його, вбили й викинули з винограднику» (Марка 12:6—8).

Далі Ісус запитує релігійних провідників:

— Що ж тепер зробить власник? (Марка 12:9).

— За все зло, яке вони вчинили, він спровадить на них жахливу смерть, а виноградник здасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди у відповідну пору,— говорять вони (Матвія 21:41).

Отже, релігійні провідники, самі того не усвідомлюючи, виносять собі вирок, оскільки вони теж належать до «виноградарів» Божого «винограднику», ізраїльського народу. Плоди, які Єгова по праву сподівається отримати від «виноградарів», включають у себе віру в його Сина, Месію. Ісус дивиться у вічі релігійним провідникам і питає: «Хіба ви ніколи не читали в Писанні: “Камінь, який відкинули будівельники, став головним наріжним каменем. Це від Єгови, і воно дивовижне в наших очах”?» (Марка 12:10, 11). Тоді Ісус відверто каже: «Ось чому говорю вам: Боже Царство буде забране від вас і дане народу, який приносить плоди Царства» (Матвія 21:43).

Книжники і старші священики починають розуміти, що «цей приклад був саме про них» (Луки 20:19). Тепер вони, як ніколи раніше, хочуть вбити Ісуса — законного «спадкоємця». Але вони не наважуються відразу це зробити, тому що бояться людей, які вважають його пророком.

Служіння Ісуса наближається до завершення. Він і далі наводить приклади, викриваючи книжників і старших священиків. Тому вони хочуть вбити його (Луки 20:19). Але Ісус ще не все їм сказав. Він розповідає такий приклад:

«Царство небесне можна прирівняти до царя, який влаштував весільний бенкет для свого сина. Цар послав рабів, щоб вони покликали запрошених на весільний бенкет, але ті не захотіли прийти» (Матвія 22:2, 3). На початку прикладу Ісус згадує про «Царство небесне», тож логічно, що «цар» — це Бог Єгова. А кого представляють царський син і запрошені на весільний бенкет? Цілком очевидно, що царський син — це Син Єгови, той, хто розповідає приклад, а запрошені — це особи, які будуть з Сином в небесному Царстві.

Кого запрошують першими? Поміркуймо: кому Ісус та апостоли проповідують про Царство? Євреям (Матвія 10:6, 7; 15:24). У 1513 році до н. е. Бог уклав з ними Закон-угоду, завдяки чому вони першими отримали можливість стати «царством священиків» (Вихід 19:5—8). Коли ж їх запросили на «весільний бенкет»? Логічно, що в 29 році н. е., коли Ісус почав проповідувати про небесне Царство.

Як євреї відреагували на це запрошення? Ісус сказав, що вони «не захотіли прийти». Більшість релігійних провідників і народ в цілому не прийняли його як Месію і призначеного Богом Царя.

Проте, за словами Ісуса, євреї мали отримати ще одне запрошення: «Тоді [цар] вислав інших рабів, говорячи: “Скажіть запрошеним: «Я вже приготував обід, зарізав биків та інших відгодованих тварин, тож усе готове. Приходьте на весільний бенкет»”. Але ті байдуже пішли собі: один — на своє поле, інший — до своєї справи, а ті, що залишились, схопили його рабів, почали з них знущатися і зрештою вбили їх» (Матвія 22:4—6). Ісусові слова виконалися, коли був заснований християнський збір. На той час євреї все ще мали нагоду увійти в Боже Царство, однак більшість з них відкинули запрошення і навіть познущалися з «рабів» царя (Дії 4:13—18; 7:54, 58).

Якими були наслідки цього? Ісус каже: «Цар розлютився, послав своє військо й вигубив тих убивць, а їхнє місто спопелив» (Матвія 22:7). Єврейський народ побачив сповнення цих слів у 70 році н. е., коли римляни зруйнували «їхнє місто», Єрусалим.

Чи їхня відмова означає, що більше ніхто не буде запрошений? Зовсім ні. Ісус далі говорить: «Потім [цар] сказав рабам: “Весільний бенкет готовий, але запрошені виявились недостойними. Тому підіть на дороги, що виходять з міста, і запросіть на весільний бенкет кожного, кого тільки зустрінете”. І вийшли раби на дороги та зібрали всіх, кого зустріли: і поганих, і добрих. Тож весільний зал заповнився гістьми, які сіли їсти» (Матвія 22:8—10).

Ці слова виконались, коли апостол Петро почав проповідувати язичникам (тим, хто не був євреєм за походженням і не навернувся на юдаїзм), допомагаючи їм стати правдивими християнами. У 36 році н. е. римський сотник Корнилій та його домашні отримали Божий святий дух, а отже і можливість успадкувати небесне Царство (Дії 10:1, 34—48).

Ісус показує, що не кожен, хто прийшов на бенкет, зрештою отримає схвалення «царя». Він каже: «Коли цар увійшов, щоб оглянути гостей, то побачив чоловіка, який не був одягнений у весільне вбрання. Отож цар сказав йому: “Чоловіче, як ти ввійшов сюди без весільного вбрання?” Але той мовчав. І цар наказав своїм слугам: “Зв’яжіть йому руки і ноги та викиньте в темряву. Там він буде плакати й скреготати зубами”. Бо запрошених багато, але вибраних мало» (Матвія 22:11—14).

Релігійні провідники, які слухають Ісуса, можливо, не до кінця розуміють значення всього, про що він говорить. Однак цей приклад обурює їх, і вони ще рішучіше налаштовані вбити того, хто завдає їм стільки неприємностей.

Вороги Ісуса обурені. Щойно він навів приклади, які викрили їхню зіпсованість. Тож фарисеї змовляються, щоб спіймати його на слові. Вони хочуть змусити Ісуса сказати щось таке, за що зможуть передати його в руки римського намісника. Для цього фарисеї платять своїм учням, аби ті зловили його на слові (Луки 6:7).

«Учителю,— кажуть вони,— ми знаємо, що ти правильно говориш і навчаєш. Також ти безсторонній і завжди навчаєш Божої дороги згідно з правдою. Скажи, чи дозволено платити кесарю подушний податок?» (Луки 20:21, 22). Ісус не вірить їхнім улесливим словам, бо знає, що за ними криється лицемірство і обман. Якщо він скаже: «Ні, не дозволено», то його звинуватять у бунті проти Риму. А коли він скаже: «Так, ви повинні платити», то люди, які й без того озлоблені на римську владу, можуть неправильно його зрозуміти і накинутись на нього. Що ж відповість Ісус?

— Лицеміри, чому ви мене випробовуєте? — говорить він.— Покажіть мені монету, якою сплачують податок.

Йому приносять денарій, і він запитує:

— Чиє це зображення та ім’я?

— Кесареве,— кажуть вони.

— Віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові,— мудро відповідає їм Ісус (Матвія 22:18—21).

Чоловіки дивуються словам Ісуса. Його відповідь змушує їх замовкнути, і вони йдуть геть. Але того дня не лише фарисеї намагаються зловити Ісуса на слові. Коли їхні спроби зазнають невдачі, до нього підходять провідники іншої релігійної групи.

Садукеї, які не вірять у воскресіння, порушують питання про воскресіння і левірат. Вони запитують: «Учителю, Мойсей сказав: “Коли якийсь чоловік помре бездітним, то його брат повинен одружитися з його дружиною і продовжити рід свого брата”. Тож було в нас семеро братів. Перший одружився і помер та, не маючи потомка, залишив дружину для свого брата. Те саме сталося і з другим, і з третім, і так аж до сьомого. Кінець кінцем померла й сама жінка. Отже, коли настане воскресіння, кому із сімох вона буде дружиною? Адже всі вони були одружені з нею» (Матвія 22:24—28).

Садукеї визнають писання Мойсея, тому Ісус каже їм у відповідь: «Хіба не тому ви помиляєтесь, що не знаєте ні Писань, ні того, як діє Божа сила? Бо коли воскресають з мертвих, то ні чоловіки, ні жінки не одружуються, тоді вони подібні до ангелів у небі. Коли ж говорити про воскресіння мертвих, то хіба ви не читали в книзі Мойсея, у розповіді про терновий кущ, що Бог сказав йому: “Я Бог Авраама, Бог Ісака і Бог Якова”? Він Бог не мертвих, а живих. Так що ви дуже помиляєтеся» (Марка 12:24—27; Вихід 3:1—6). Натовп вражений Ісусовою відповіддю.

Після того як Ісус змушує фарисеїв і садукеїв замовкнути, вони приходять разом, щоб випробувати його. Один книжник запитує:

— Учителю, яка заповідь найбільша в Законі? (Матвія 22:36).

— Перша така: «Слухай, Ізраїлю: Єгова, наш Бог,— один Єгова, і люби Єгову, Бога свого, всім своїм серцем, всією своєю душею, всім своїм розумом та всією своєю силою». А друга така: «Люби свого ближнього, як самого себе». Немає заповіді, більшої від цих,— відповідає Ісус (Марка 12:29—31).

Почувши це, книжник говорить: «Учителю, ти сказав добре і правдиво: “Він — один, і немає іншого, крім нього”; і треба любити його всім своїм серцем, всім своїм розумінням і всією своєю силою, а також любити ближнього, як самого себе. Це набагато цінніше від усіх цілопалень та жертв». Побачивши, що книжник говорить розсудливо, Ісус каже йому: «Ти недалеко від Божого Царства» (Марка 12:32—34).

Вже три дні (9, 10 та 11 нісана) Ісус навчає в храмі. Деякі люди, як-от цей книжник, слухають його із задоволенням. Але цього не скажеш про релігійних провідників, які тепер «не наважу[ють]ся ще про щось його розпитувати».

Ісус все ще перебуває в храмі. В цей день, 11 нісана, його противники марно намагалися знеславити його чи зловити на слові, щоб передати в руки римлян (Луки 20:20). Тепер ролі міняються: запитання починає ставити Ісус. Аби пояснити, ким він є насправді, Ісус запитує своїх противників: «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?» (Матвія 22:42). Добре відомо, що Христос, або Месія, має походити з Давидового роду. Власне так і відповідають противники (Матвія 9:27; 12:23; Івана 7:42).

Ісус запитує: «Чому тоді Давид під натхненням називає його Господом, говорячи: “Сказав Єгова моєму Господу: «Сиди праворуч від мене, поки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги»”? Якщо Давид називає його Господом, як же тоді він Давидів син?» (Матвія 22:43—45).

Фарисеї мовчать, бо чекають на потомка Давида, звичайну людину, яка звільнить їх від панування Риму. Однак Ісус, звернувши увагу на Давидові слова з Псалма 110:1, 2, показує, що Месія буде не просто людським правителем. Він — Господь Давида. Месія сяде по праву руку від Бога і через якийсь час почне застосовувати свою силу. Ісусова відповідь змушує противників замовкнути.

Ісуса слухають також його учні і багато інших людей. Тепер він звертається до них і каже остерігатися книжників та фарисеїв. Ці релігійні провідники навчають Божого Закону, зайнявши «Мойсеєве місце». Ісус радить своїм слухачам: «Все, що вони кажуть вам, робіть і дотримуйтесь цього, але не поводьтеся так, як вони, бо вони говорять, та не виконують того, що говорять» (Матвія 23:2, 3).

Тоді Ісус наводить приклади їхнього лицемірства: «Вони розширюють коробочки з уривками Писання, які носять для захисту». Деякі юдеї носять на чолі або руці невеликі коробочки, в яких містяться короткі уривки з Закону. Але фарисеї збільшують ці коробочки, щоб створити враження, ніби вони дуже ревно дотримуються Закону. Також вони «подовжують торочки на своєму вбранні». Ізраїльтяни мають робити торочки на одязі, але у фарисеїв вони довші, ніж в інших людей (Числа 15:38—40). Все це фарисеї роблять для того, «щоб їх бачили люди» (Матвія 23:5).

Бажання здобути собі славу серед людей може зародитися навіть в Ісусових учнів. Тому Ісус радить їм: «Не називайтеся вчителями, бо одного маєте Вчителя, усі ж ви — брати. І нікого на землі не називайте батьком, бо одного маєте Батька — небесного. Також не називайтеся провідниками, бо одного маєте Провідника — Христа». Як же учням слід дивитися на себе і як їм слід поводитися? Ісус каже: «Найбільший серед вас повинен бути вашим слугою. Той, хто звеличується, буде впокорений, а хто впокорюється, буде звеличений» (Матвія 23:8—12).

Далі Ісус кілька разів говорить лицемірним книжникам і фарисеям: «Горе вам». Він каже: «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри! Ви зачиняєте Царство небесне перед людьми; ви самі не входите в нього і тих, хто бажає ввійти, не впускаєте» (Матвія 23:13).

Ісус засуджує фарисеїв за те, що вони не цінують духовного, про що свідчать створені ними правила. Наприклад, вони кажуть: «Якщо хтось клянеться храмом, це нічого, але якщо хтось клянеться золотом храму, то обов’язково має виконати клятву». Так фарисеї виявляють свою духовну сліпоту. Вони надають більшого значення золоту храму, ніж духовній цінності цього храму — можливості поклонятися тут Єгові. Крім того, вони «нехту[ють] тим, що важливіше в Законі,— справедливістю, милосердям і вірністю» (Матвія 23:16, 23; Луки 11:42).

Ісус називає фарисеїв «сліпими провідниками» і говорить: «Ви відціджуєте комара, але ковтаєте верблюда!» (Матвія 23:24). Фарисеї проціджують вино, щоб виловити комара, бо ця комаха церемоніально нечиста. Однак вони нехтують важливішим у Законі, а це все одно, що ковтати верблюда, який також церемоніально нечистий, але значно більший (Левіт 11:4, 21—24).

Ісус далі перебуває в храмі і продовжує викривати книжників та фарисеїв, прямо називаючи їх лицемірами. Він використовує образні вислови, кажучи: «Ви очищаєте келих і миску ззовні, але всередині вони сповнені жадібності й прагнення потурати власним бажанням. Сліпий фарисею, очисть спершу келих і миску зсередини, тоді вони стануть чистими і ззовні» (Матвія 23:25, 26). Хоча фарисеї надають величезного значення церемоніальній чистоті і зовнішньому вигляду, їх зовсім не хвилює внутрішня особистість і вони не очищають своїх символічних сердець.

Їхнє лицемірство також виявляється в тому, що вони будують гробниці пророкам і прикрашають їх. Але, як говорить Ісус, вони «є синами тих, хто вбивав пророків» (Матвія 23:31). Про це свідчать їхні намагання вбити Ісуса (Івана 5:18; 7:1, 25).

Далі Ісус показує, що́ чекає цих релігійних провідників, якщо вони не покаються: «Змії, роде гадючий, як ви утечете від засудження до геєни?!» (Матвія 23:33). Слово «геєна» буквально означає «долина Гіннома». Ця долина — місце, де спалюють сміття,— яскравий образ вічного знищення, яке чекає на лихих книжників і фарисеїв.

Учні Ісуса будуть його представниками — «пророками, мудрецями і наставниками». Якого ставлення вони зазна́ють? Звертаючись до релігійних провідників, Ісус говорить: «Декотрих з [моїх учнів] ви погубите і стратите на стовпі, а декотрих будете бичувати у своїх синагогах та переслідувати від міста до міста. Тож на вас спаде вина за кров усіх праведників, що була пролита на землі,— від крові праведного Авеля до крові Захарія... якого ви вбили». Ісус попереджає: «Правду кажу вам: все це прийде на це покоління» (Матвія 23:34—36). Саме так і стається у 70 році н. е., коли римські війська знищують Єрусалим і вбивають сотні тисяч євреїв.

Роздуми про ці трагічні події завдають Ісусові болю. Він з сумом каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, ти вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає курчат під крила свої! Але ви не захотіли. Ось ваш дім покинутий на вас» (Матвія 23:37, 38). Слухачів Ісуса, мабуть, цікавить, який «дім» він має на увазі. Невже він говорить про величний Єрусалимський храм, який, на їхню думку, перебуває під Божим захистом?

Ісус додає: «Кажу вам, віднині ви вже не побачите мене, аж поки не скажете: “Благословенний той, хто йде в ім’я Єгови!”» (Матвія 23:39). Він цитує пророчі слова з Псалма 118:26: «Благословенний той, хто йде в ім’я Єгови! Благословляємо вас з дому Єгови». Дійсно, коли Єрусалимський храм буде зруйновано, вже ніхто не прийде туди в Боже ім’я.

Після того Ісус іде у скарбницю — частину храму, де стоять скриньки для дарів. Ці скриньки мають невеликі отвори вгорі, в які люди кидають свої пожертви. Ісус спостерігає за різними людьми і бачить, що заможні жертвують «багато монет». Потім він зауважує бідну вдову, яка кидає в скриньку «дві монетки, які... майже нічого не варті» (Марка 12:41, 42). Ісус, без сумніву, знає, наскільки Бог цінує її дар.

Тож він кличе своїх учнів і говорить: «Правду кажу вам: ця бідна вдова вкинула більше, ніж усі люди, які кидали гроші в скриньки». Чому він так каже? Ісус пояснює: «Вони кидали через те, що мають надмір, а вона, хоча й живе в нужді, вкинула все, що мала,— весь свій прожиток» (Марка 12:43, 44). Як же мислення і вчинки цієї вдови відрізняються від мислення і вчинків релігійних провідників!

Одинадцяте нісана добігає кінця. Ісус виходить з храму і більше сюди не вертається. Один з його учнів вигукує: «Учителю, поглянь! Яке чудове каміння і будівлі!» (Марка 13:1). Справді, деякі камені в мурах храму вражають своїми розмірами, тому здається, що вся ця споруда дуже міцна і стоятиме вічно. Тож наступні слова Ісуса, безумовно, звучать дивно: «Бачиш ці великі будівлі? Не залишиться тут каменя на камені, усе буде зруйновано» (Марка 13:2).

Після цього Ісус та його апостоли переходять долину Кедрон і піднімаються на Оливкову гору. Звідси він разом з чотирма апостолами — Петром, Андрієм, Яковом та Іваном — дивиться вниз на цей величний храм.

Вівторок пополудні. Одинадцяте нісана наближається до кінця. Також завершуються дні напруженого служіння Ісуса на землі. Вдень він навчав у храмі, а ввечері виходив і ночував за містом. Ісусове навчання викликало в людей велике зацікавлення, тому рано-вранці вони «приходи[ли] до нього в храм, щоб слухати його» (Луки 21:37, 38). Тепер ці дні позаду, і він сидить на Оливковій горі разом з чотирма апостолами: Петром, Андрієм, Яковом та Іваном.

Ці апостоли прийшли до Ісуса, оскільки їм не дають спокою його слова, що від храму не залишиться каменя на камені. Але вони хочуть розпитати не тільки про це. Раніше Ісус заохочував їх: «Будьте готові, бо Син людський прийде о тій годині, про котру не думаєте» (Луки 12:40). Він також говорив про «день виявлення Сина людського» (Луки 17:30). Чи ці слова пов’язані з тим, що він сказав про храм? Апостолам дуже хочеться про це дізнатись. «Скажи нам,— просять вони,— коли це станеться і яка буде ознака твоєї присутності та закінчення цього віку?» (Матвія 24:3).

Можливо, їхнє запитання стосується знищення храму, який стоїть неподалік. Крім того, апостоли хочуть більше дізнатися про присутність Сина людського. Вони, мабуть, пригадують приклад Ісуса про «чоловіка шляхетного роду», який «вирушив у далекий край, щоб здобути царську владу, а тоді повернутися» (Луки 19:11, 12). І зрештою їх цікавить, що́ відбуватиметься під час «закінчення... віку».

У своїй докладній відповіді Ісус говорить, за якою ознакою можна буде розпізнати наближення кінця юдейської системи, в тому числі поклоніння в храмі. Більше того, ознака, яку дає Ісус, також допоможе християнам у майбутньому зрозуміти, що вони живуть під час його «присутності» і що наближається кінець «віку», тобто усього злого світу.

Протягом наступних років апостоли побачать сповнення Ісусового пророцтва. Багато передречених подій відбудеться вже за їхнього життя. Коли через 37 років, 70 року н. е., буде знищено юдейську систему і храм, це не стане несподіванкою для духовно пильних християн. Проте не всі подробиці Ісусового пророцтва сповняться протягом періоду, що закінчиться у 70 році н. е. Чим ще відзначатиметься присутність Ісуса у царській владі? Він говорить про це, даючи відповідь апостолам.

Ісус передрікає, що будуть «війни у різних місцях» і що «повстане народ на народ і царство на царство» (Матвія 24:6, 7). Він каже, що «відбуватимуться сильні землетруси, і в одному місці за іншим буде голод та епідемії» (Луки 21:11). Ісус попереджає своїх учнів: «Люди будуть хапати вас і переслідувати» (Луки 21:12). З’являться лжепророки і багатьох введуть в оману. Зросте беззаконня, і в більшості людей охолоне любов. Ісус також говорить, що «добру новину про Царство будуть проповідувати по цілій населеній землі на свідчення всім народам, а тоді прийде кінець» (Матвія 24:14).

Ісусове пророцтво частково сповнилось у період до і під час знищення Єрусалима римлянами. Але чи мало воно сповнитися пізніше у більшому масштабі? Чи ви бачите докази, що головне сповнення цього важливого пророцтва відбувається в наші часи?

Розповідаючи про ознаку своєї присутності, Ісус згадує, що має з’явитися «мерзота, яка спричиняє спустошення» (Матвія 24:15). У 66 році н. е. ця мерзота з’являється у вигляді «військових таборів» римлян з їхніми ідольськими штандартами, тобто бойовими прапорами. Римляни оточують Єрусалим і підкопують його мури (Луки 21:20). Тож «мерзота» стоїть там, де не повинна,— у місці, яке євреї вважають «святим місцем».

Ісус продовжує: «Настане велике лихо, якого не було від початку світу аж дотепер і вже ніколи не буде». У 70 році н. е. римляни зруйнували Єрусалим. Знищення «святого міста» і храму, а також загибель сотень тисяч юдеїв справді виявилися великим лихом (Матвія 4:5; 24:21). Це знищення було найбільшим за всю історію цього міста і єврейського народу. Воно поклало край системі поклоніння, яка існувала впродовж століть. Тож зрозуміло, що більше сповнення Ісусового пророцтва в майбутньому буде також жахливим.

НЕ ВТРАЧАЙМО ВПЕВНЕНОСТІ ПІД ЧАС ОСТАННІХ ДНІВ

Ісус продовжує розповідати апостолам про ознаку своєї присутності в царській владі і закінчення віку. Він попереджає, щоб вони не йшли за «лжехристами і лжепророками». Ці люди намагатимуться, «коли можливо, ввести в оману навіть обранців» (Матвія 24:24). Але обранці не піддадуться обману. Лжехристи можуть прийти тільки видимо, у той час як присутність Ісуса буде невидимою.

Говорячи про більше лихо, яке настане під кінець теперішнього віку, Ісус каже: «Сонце потемніє і місяць не дасть свого світла, зірки впадуть з неба і сили небесні затрясуться» (Матвія 24:29). Апостоли, котрі чують ці вражаючі слова, не знають, коли саме вони сповняться, однак немає сумнівів, що ті часи будуть жахливими.

Як передречені події вплинуть на людство? Ісус говорить: «Люди будуть мліти від страху та очікування того, що насувається на населену землю, бо сили небесні затрясуться» (Луки 21:26). Справді, Ісус описує найпохмуріший період в історії людства.

Але він підбадьорює апостолів, кажучи, що не всі люди будуть голосити, коли «Син людський... прийде... із силою та великою славою» (Матвія 24:30). Ісус уже говорив, що Бог втрутиться в ситуацію «задля обранців» (Матвія 24:22). Як вірні учні мають реагувати на жахливі події, про які він розповідає? Ісус заохочує своїх послідовників: «Коли ж це почне відбуватися, випростуйтесь та підніміть голови, бо наближається ваше визволення» (Луки 21:28).

А як Ісусові учні, які житимуть у передречений період, зможуть зрозуміти, що наближається кінець? Ісус наводить приклад про фігове дерево, говорячи: «Як тільки його пагінці набрякають і випускають листя, ви знаєте, що близько літо. Так само, коли ви побачите все це, знайте, що Син людський близько, при дверях. Правду кажу вам: не промине це покоління, як усе це станеться» (Матвія 24:32—34).

Отже, побачивши сповнення багатьох складових ознаки, учні повинні усвідомити, що кінець близько. Ось які настанови Ісус дає учням, котрі житимуть у цей особливий період:

«Про день той чи годину не знає ніхто: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Батько. Як було за днів Ноя, так буде і під час присутності Сина людського. Подібно як у дні до Потопу люди їли, пили, женилися й виходили заміж аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, і не звертали уваги, поки не прийшов Потоп та не змів їх усіх, так буде і під час присутності Сина людського» (Матвія 24:36—39). Проводячи паралель зі всесвітнім Потопом за днів Ноя, Ісус показує, що передречені події відбудуться у всесвітньому масштабі.

Апостоли, які слухають Ісуса на Оливковій горі, безсумнівно, розуміють, що треба пильнувати. Ісус каже: «Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися переїданням, п’янством і життєвими тривогами і щоб той день не захопив вас зненацька, немов пастка, оскільки він прийде на всіх, хто живе по цілій землі. Тож пильнуйте і повсякчас благайте, щоб ви змогли уникнути всього того, що має відбутися, і стати перед Сином людським» (Луки 21:34—36).

Ісус знову показує, що його пророцтво сповниться у більшому масштабі. Воно стосуватиметься не лише кількох наступних десятиліть і не лише Єрусалима та єврейського народу. Ісус говорить про події, які «прийд[уть] на всіх, хто живе по цілій землі».

Він каже, що його учні мають пильнувати і бути готовими. Ісус підсилює свою пересторогу ще одним прикладом: «Знайте одне: якби господарю було відомо, під час якої сторожі прийде злодій, він не спав би і не дозволив би влізти у свій дім. Тому й ви будьте готові, адже Син людський прийде о тій годині, про котру не думаєте» (Матвія 24:43, 44).

Далі Ісус показує, що його учні мають усі підстави для оптимізму. Він запевняє їх, що під час сповнення цього пророцтва буде «раб», який залишатиметься пильним і діяльним. Ісус змальовує ситуацію, яку апостолам легко уявити: «Хто ж вірний і розсудливий раб, якого пан призначив над своїми хатніми слугами, щоб своєчасно давати їм поживу? Щасливий той раб, якщо його пан, прийшовши, побачить, що він так і робить! Правду кажу вам: він призначить його над усім своїм маєтком». Якщо ж у «раба» розвинеться поганий дух і він буде знущатися над іншими, то пан «покарає його з усією суворістю» (Матвія 24:45—51; порівняйте Луки 12:45, 46).

Ісус не має на увазі, що у частини його послідовників розвинеться поганий дух. Чого ж тоді він хоче навчити своїх учнів? Вони мають бути пильними та діяльними, і це видно з його наступного прикладу.

Ісус продовжує відповідати апостолам на їхнє запитання про ознаку його присутності і закінчення віку. Він наводить ще один приклад, який містить мудрі настанови для його учнів. У цьому прикладі зображені події, що відбуватимуться під час його присутності.

Ісус починає свій приклад такими словами: «Царство небесне можна прирівняти до 10 дівчат, які взяли свої світильники й вийшли назустріч нареченому. П’ять з них були безглуздими, а п’ять — розсудливими» (Матвія 25:1, 2).

Ісус не має на увазі, що половина спадкоємців небесного Царства будуть безглуздими, а половина розсудливими. Радше він показує, що кожен сам вирішує: бути пильним, зосереджуючись на справах Царства, чи відволікатися на щось інше. Але Ісус не має сумнівів, що всі його послідовники можуть залишатися вірними і отримати благословення від його Батька.

У прикладі всі 10 дівчат виходять, щоб привітати нареченого і приєднатися до весільної процесії. Коли з’явиться наречений, щоб ввести свою наречену у приготований для неї дім, дівчата мають вшанувати його, освітлюючи дорогу процесії світильниками. Однак що стається?

Ісус пояснює: «Безглузді взяли світильники, але не взяли оливи, а розсудливі взяли не лише світильники, але й пляшечки з оливою. Оскільки ж наречений затримувався, вони задрімали і зрештою всі заснули» (Матвія 25:3—5). Наречений прибуває не відразу. Здається, він дуже затримується, тому дівчата засинають. Слухаючи Ісуса, апостоли, мабуть, пригадують приклад про чоловіка шляхетного роду, який вирушив у далекий край і зрештою повернувся, коли отримав царську владу (Луки 19:11—15).

У прикладі про 10 дівчат Ісус описує, що стається, коли наречений прибуває: «Раптом посеред ночі пролунав крик: “Дивіться, наречений! Виходьте зустрічати його!”» (Матвія 25:6). Чи дівчата пильнують і готові його зустріти?

Ісус продовжує: «Тоді всі дівчата повставали й підготували свої світильники. І безглузді сказали до розсудливих: “Дайте нам оливи для світильників, бо вони ось-ось загаснуть”. Та розсудливі відповіли: “Тоді може забракнути і вам, і нам. Підіть ліпше до тих, хто її продає, та й купіть собі”» (Матвія 25:7—9).

Отож п’ятеро безглуздих дівчат не пильнують і не готові до приходу нареченого. Їм бракує оливи для світильників, і вони мають роздобути її. Ісус розповідає: «Поки ті ходили купувати, прийшов наречений. Дівчата, які були готові, ввійшли з ним на весільний бенкет, і двері зачинилися. Потім прийшли й інші дівчата, кажучи: “Пане, пане, відчини нам!” Він же відповів: “Говорю вам правду: не знаю я вас”» (Матвія 25:10—12). Який сумний кінець чекає тих, хто не готовий і не пильнує!

Апостоли розуміють, що наречений — це Ісус. Раніше він навіть порівнював себе з нареченим (Луки 5:34, 35). А кого представляють розсудливі дівчата? Коли Ісус говорив про «малу отару», якій буде дано Царство, він сказав: «Одягніться і приготуйтесь, і хай ваші світильники палають» (Луки 12:32, 35). Тому апостоли розуміють, що дівчата в цьому прикладі представляють їх та інших учнів Ісуса. У чому ж суть Ісусового прикладу?

Ісус не залишає жодних сумнівів щодо цього. Він закінчує приклад такими словами: «Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години» (Матвія 25:13).

Чітко видно, що Ісус радить своїм вірним послідовникам пильнувати в час його присутності. Він обов’язково прийде, тож учні, подібно до п’ятьох розсудливих дівчат, мають бути готовими і пильнувати. Лише тоді вони зможуть зосереджуватись на своїй дорогоцінній надії і не втратять нагороди, яка їх чекає.

Далі перебуваючи з чотирма апостолами на Оливковій горі, Ісус розказує ще один приклад. Кілька днів тому в Єрихоні він наводив приклад про міни, яким показав, що Царство прийде в далекому майбутньому. Приклад, який Ісус розповідає тепер, багато в чому подібний на приклад про міни. Крім того, він є продовженням відповіді на запитання про Ісусову присутність і закінчення віку. За допомогою цього прикладу Ісус наголошує, що учні повинні бути старанними, розпоряджаючись тим, що їм довірено.

Він починає такими словами: «Небесне Царство подібне до одного чоловіка, який, вирушаючи в іншу країну, скли́кав рабів і довірив їм своє майно» (Матвія 25:14). Ісус вже порівнював себе до чоловіка, який вирушив у далекий край, «щоб здобути царську владу», тож учні розуміють, що «чоловік», про якого зараз іде мова,— це Ісус (Луки 19:12).

Перед тим як вирушити в іншу країну, чоловік доручає рабам своє майно. Ісус протягом трьох з половиною років свого служіння зосереджувався на проповідуванні доброї новини про Боже Царство і навчав учнів виконувати цю працю. Тепер, залишаючи їх, він впевнений, що вони старанно виконуватимуть доручене їм завдання (Матвія 10:7; Луки 10:1, 8, 9; порівняйте Івана 4:38; 14:12).

Як чоловік з Ісусового прикладу розподіляє між рабами своє майно? Ісус говорить: «Одному він дав 5 талантів, іншому — 2, а ще іншому — 1, кожному за його спроможністю, і поїхав в іншу країну» (Матвія 25:15). Що зроблять раби з довіреними їм талантами? Чи будуть вони старанними, використовуючи їх в інтересах свого пана? Ісус продовжує:

«Раб, який отримав 5 талантів, зараз же пішов, пустив їх в обіг і набув ще 5. Так само і той, який отримав 2, набув ще 2. Проте раб, який отримав лише 1, вийшов і сховав гроші свого пана, закопавши їх у землю» (Матвія 25:16—18). Що стається після повернення пана?

«Коли минуло багато часу,— розповідає Ісус,— пан тих рабів, прийшовши, зажадав від них звіту» (Матвія 25:19). Перші два раби зробили все, що могли, «кожен за [своєю] спроможністю». Обидва були старанними, працьовитими і примножили доручене їм майно. Раб, який отримав 5 талантів, подвоїв їх. Те саме зробив і той, хто отримав 2 таланти. (У ті часи звичайний робітник мусив працювати близько 19 років, щоб заробити суму, яка дорівнювала одному таланту.) Пан хвалить кожного з них, кажучи: «Молодець, добрий і вірний рабе! Ти був вірний у малому, тому я призначу тебе над чимось більшим. Тішся разом зі своїм паном» (Матвія 25:21).

Але раб, який отримав 1 талант, повівся зовсім по-іншому. Він говорить: «Пане, я знав, що ти дуже вимоглива людина. Ти жнеш там, де не сіяв, і збираєш там, де не віяв. Тому я злякався, пішов та й сховав талант у землю. Ось твої гроші» (Матвія 25:24, 25). Цей раб навіть не віддав їх лихварям, щоб пан міг отримати хоча б якийсь прибуток. Можна сказати, що він діяв усупереч інтересам свого пана.

Тож не дивно, що пан називає його «лихим і ледачим рабом». Від цього раба забирають його талант і віддають тому, хто готовий старанно працювати. Пан пояснює, яким принципом керується: «Кожен, хто має, отримає ще більше і матиме вдосталь. А в того, хто не має, заберуть навіть те, що він має» (Матвія 25:26, 29).

Ісусові учні, які чують цей приклад, знову мають над чим подумати. Вони розуміють, що Ісус довіряє їм щось надзвичайно цінне — незрівнянну честь допомагати іншим людям ставати його учнями. Він сподівається, що вони будуть старанно виконувати доручене їм завдання. Ісус не вважає, що всі повинні брати однакову участь у праці проповідування. Як видно з прикладу, кожен має робити все, що в його силах, «за його спроможністю». Але це не означає, що Ісус буде схвалювати тих, хто «ледачий» і не докладає зусиль, щоб примножувати майно Пана.

Без сумніву, апостолів дуже підбадьорює запевнення Ісуса: «Кожен, хто має, отримає ще більше».

Розмова Ісуса і його апостолів на Оливковій горі триває. Відповідаючи на їхнє запитання про ознаку його присутності і закінчення віку, Ісус щойно навів приклади про 10 дівчат і про таланти. А тепер, на завершення, він розповідає приклад про овець і козлів.

Ісус починає його такими словами: «Коли прийде Син людський у славі і з ним усі ангели, він сяде на свій величний престол» (Матвія 25:31). Головний персонаж цього прикладу — це, безсумнівно, Ісус, адже він часто називав себе «Сином людським» (Матвія 8:20; 9:6; 20:18, 28).

Коли ж відбуватимуться події, описані в прикладі? Тоді, коли Ісус «прийде... у славі» з ангелами і сяде на «свій величний престол». Він вже говорив, що Син людський «прийде на небесних хмарах із силою та великою славою» разом з ангелами, і це станеться «відразу після лиха» (Матвія 24:29—31; Марка 13:26, 27; Луки 21:27). Отже, описані в прикладі події сповняться в майбутньому, під час Ісусового приходу в славі. Що він тоді зробить?

Ісус пояснює, що «коли прийде Син людський», то «перед ним зберуться всі народи, і він відділить одних людей від інших, як пастух відділяє овець від козлів. І поставить він овець праворуч від себе, а козлів ліворуч» (Матвія 25:31—33).

Про овець Ісус говорить: «Потім Цар скаже тим, хто праворуч: “Прийдіть, усі, кого поблагословив мій Батько, успадкуйте Царство, приготоване вам від заснування світу”» (Матвія 25:34). Чому вівці отримують схвалення Царя?

Цар пояснює: «Коли я був голодний, ви дали мені їсти, коли був спраглий, ви дали мені пити. Я був чужинцем — і ви гостинно прийняли мене, я був нагий — і ви мене одягли. Я захворів — і ви попіклувалися про мене, я був у в’язниці — і ви мене провідали». Вівці, тобто «праведні», запитують, коли вони все це робили, і у відповідь Цар говорить: «Усе, що ви зробили одному з найменших моїх братів, зробили й мені» (Матвія 25:35, 36, 40, 46). Вівці не могли робити цих добрих вчинків у небі, тому що там немає хворих і голодних. Тож очевидно, що вони робили добро Христовим братам на землі.

А що сказати про козлів, яких Ісус ставить ліворуч? Він говорить: «Потім [Цар] скаже тим, хто ліворуч: “Ідіть від мене, про́кляті, у вічний вогонь, приготований Дияволу та його ангелам. Бо я був голодний — і ви не дали мені їсти, я був спраглий — і ви не дали мені пити. Я був чужинцем — і ви не прийняли мене гостинно, я був нагий — і ви не одягли мене, я був хворий та у в’язниці — і ви не попіклувалися про мене”» (Матвія 25:41—43). Козли отримують такий вирок заслужено, адже вони не виявляли доброти Христовим братам на землі.

Далі апостоли дізнаються, що вироки, винесені під час цього майбутнього суду, будуть остаточні. Ісус продовжує: «Тоді [Цар промовить]: “Правду кажу вам: усе, чого ви не зробили одному з цих найменших, не зробили й мені”. Вони будуть назавжди знищені, а праведні отримають вічне життя» (Матвія 25:45, 46).

Відповідь, яку Ісус дає своїм апостолам, містить багато цінних думок для всіх його послідовників і спонукує їх проаналізувати своє мислення і поведінку.