Ніч уже закінчується, коли Петро втретє зрікається Ісуса. Члени Синедріону завершують свою пародію на суд і розходяться. Але в п’ятницю на світанку вони збираються знову, очевидно, для того, щоб надати нічному суду законного вигляду. До них приводять Ісуса.

— Якщо ти Христос, скажи це,— знову вимагають судді.

— Навіть якби я вам сказав, ви ніколи б не повірили, а якби запитав вас, не відповіли б,— говорить Ісус. Однак він сміливо виявляє, що є тим, про кого передрікалося в Даниїла 7:13. Ісус каже: «Відтепер Син людський сидітиме біля могутньої Божої правиці» (Луки 22:67—69; Матвія 26:63).

— Значить, ти Божий Син? — допитуються вони.

— Ви самі кажете, що це я,— відповідає Ісус.

Здається, для суддів цих слів достатньо, щоб засудити Ісуса до страти за богозневагу. Вони кажуть: «Хіба треба нам ще якогось свідчення?» (Луки 22:70, 71; Марка 14:64). Тож вони зв’язують Ісуса і відводять до римського намісника Понтія Пилата.

Можливо, Юда Іскаріот бачить, що Ісуса ведуть до Пилата. Коли Юда усвідомлює, що Ісуса засудили, його починає мучити сумління. Він у відчаї. Але замість того, щоб звернутись до Бога і щиро розкаятись, він іде до старших священиків, щоб віддати 30 срібняків. Юда каже їм:

— Згрішив я, бо зрадив невинну людину!

— А нам що до того? Дивись сам,— безсердечно відповідають вони (Матвія 27:4).

Юда кидає 30 срібняків у храмі, а тоді коїть ще один гріх — намагається вчинити самогубство. Коли він хоче повіситись, гілка, до якої він прив’язує мотузку, очевидно, ламається, і його тіло падає та розбивається об каміння (Дії 1:17, 18).

Рано-вранці Ісуса приводять до палацу Понтія Пилата. Однак юдеї, які ведуть Ісуса, не входять у палац. Вони думають, що, наблизившись до язичників, опоганяться і не зможуть спожити пасхальну їжу 15 нісана — у перший день Свята прісного хліба, яке вважається частиною Пасхи.

Пилат виходить до них і питає:

— У чому ви звинувачуєте цього чоловіка?

— Якби він не був злочинцем, ми б не видали його тобі,— відповідають вони.

Можливо, Пилат відчуває, що вони тиснуть на нього, тому каже:

— Забирайте його і самі судіть за вашим законом.

— За законом ми нікого не можемо вбити,— говорять юдеї, виявляючи свій лиховісний задум (Івана 18:29—31).

Якщо під час Пасхи Ісус загине від їхніх рук, то серед народу може здійнятися заворушення. Якщо ж Ісуса стратять за політичним звинуваченням римляни (на що вони мають право), то юдеям вдасться уникнути відповідальності перед народом.

Релігійні провідники не кажуть Пилату, що визнали Ісуса винним у богозневазі. Вони вигадують інші звинувачення: «Ми виявили, що цей чоловік [1] баламутить наш народ, [2] забороняє платити податки цезарю і [3] говорить, що є Христом, царем» (Луки 23:2).

Звинувачення в тому, що Ісус називає себе царем, непокоїть Пилата, який є представником Риму. Тож він знову заходить у палац, кличе до себе Ісуса і запитує: «Ти Цар юдейський?» — іншими словами: «Ти проголосив себе царем, порушивши закон імперії і виступивши проти цезаря?» Можливо, Ісус хоче дізнатися, що́ Пилату вже відомо про нього, тому він питає: «У тебе самого виникло таке запитання? Чи, може, ти почув про мене від інших?» (Івана 18:33, 34).

Даючи зрозуміти, що йому нічого не відомо про Ісуса і він хоче знати факти, Пилат відповідає: «Хіба я юдей? Мені тебе видав твій же народ і старші священики. Що ж ти зробив?» (Івана 18:35).

Ісус не намагається ухилитись від обговорення найважливішого питання — питання про Царство. Його відповідь, без сумніву, дуже дивує намісника Пилата.

Ісус не приховує від Пилата, що він справді цар. Проте його Царство не становить загрози для Риму. «Моє Царство не належить до цього світу,— каже Ісус.— Якби моє Царство належало до світу, мої слуги боролися б, щоб я не був виданий юдеям. Але моє Царство не звідси» (Івана 18:36). Дійсно, Ісус має Царство, але воно не є частиною цього світу.

Пилат продовжує розпитувати: «Так ти цар?» Відповідаючи йому, Ісус показує, що він зробив правильний висновок: «Ти сам кажеш, що я цар. Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду. І кожен, хто стоїть на боці правди, слухається мого голосу» (Івана 18:37).

Раніше Ісус сказав Хомі: «Я — дорога, і правда, і життя». Тепер навіть Пилат чує, що Ісус був посланий на землю, щоб свідчити про правду, особливо про правду стосовно його Царства. Ісус готовий зберігати вірність цій правді навіть ціною власного життя. Хоча Пилат запитує: «Що таке правда?» — він не чекає подальших пояснень. Він вважає, що почув достатньо, аби винести вирок (Івана 14:6; 18:38).

Пилат повертається до натовпу, який чекає біля палацу. Очевидно, Ісус стоїть поряд з Пилатом, коли той говорить старшим священикам і народу: «Бачу, що він не вчинив жодного злочину». Проте натовп, розлючений цим рішенням, наполягає: «Своїм навчанням він по всій Юдеї підбурює народ до бунту. Він почав у Галілеї і дійшов аж сюди» (Луки 23:4, 5).

Пилата, мабуть, вражає сліпий фанатизм юдеїв. Тимчасом як старші священики і старійшини продовжують кричати, він запитує Ісуса: «Хіба ти не чуєш, скільки обвинувачень вони висувають проти тебе?» (Матвія 27:13). Ісус не відповідає ані слова. Те, що він так спокійно реагує на люті звинувачення, дивує Пилата.

Юдеї згадали, що Ісус «почав у Галілеї». Вхопившись за ці слова, Пилат з’ясовує, що Ісус дійсно галілеянин. Тепер він бачить, як можна уникнути відповідальності і не виносити Ісусу вироку. Правителем Галілеї є Ірод Антипа (син Ірода Великого), і зараз, під час Пасхи, він перебуває в Єрусалимі. Тож Пилат відсилає Ісуса до нього. Саме Ірод Антипа стяв голову Івану Хрестителю, а згодом, коли почув про чудеса Ісуса, занепокоївся, бо подумав, що Ісус — це воскреслий Іван (Луки 9:7—9).

Ірод радіє, що побачить Ісуса. Але він прагне побачити його не тому, що турбується про нього чи хоче перевірити правдивість висунутих проти нього звинувачень. Ірод робить це просто з цікавості. Він «сподіва[єть]ся, що той виконає в нього на очах якесь чудо» (Луки 23:8). Однак Ісус не задовольняє його цікавості. Коли Ірод розпитує Ісуса, той нічого не відповідає. Це розчаровує Ірода, і він зі своїми воїнами починає «зневажати Ісуса» (Луки 23:11). Вони одягають його в розкішне вбрання і глузують з нього. Після того Ірод відсилає Ісуса назад до Пилата. Раніше Ірод і Пилат ворогували, а тепер вони стають добрими друзями.

Коли Ісуса знову приводять до Пилата, той скликає старших священиків, юдейських начальників та народ і каже: «Я допитав його перед вами, але не побачив того, в чому ви його звинувачуєте. Не побачив цього також Ірод, бо відіслав його назад до нас; тож чоловік цей не скоїв нічого, за що заслуговував би смерті. Тому я покараю його і відпущу» (Луки 23:14—16).

Пилат прагне звільнити Ісуса, адже розуміє, що священики видали його із заздрості. Пізніше, коли він сидить на судовому місці, його бажання зробити це ще більше зростає. Дружина посилає йому таку звістку: «Нічого не роби тому праведному чоловікові, бо сьогодні я дуже настраждалась через нього уві сні [який, очевидно, походить від Бога]» (Матвія 27:19).

Пилат розуміє, що потрібно звільнити цього невинного чоловіка. Але як це зробити?

Пилат сказав натовпу, який вимагає Ісусової смерті: «Я... не побачив того, в чому ви його звинувачуєте. Не побачив цього також Ірод» (Луки 23:14, 15). Тепер, намагаючись врятувати Ісуса, Пилат пробує використати ще одну можливість. Він каже натовпу: «За вашим звичаєм я маю на Пасху звільнити для вас якусь людину. Хочете, звільню для вас юдейського Царя?» (Івана 18:39).

Пилат знає, що в цей час у в’язниці тримають чоловіка, на ім’я Варавва,— відомого грабіжника, заколотника і вбивцю. Тож він запитує: «Кого хочете, щоб я звільнив для вас: Варавву чи Ісуса, званого Христом?» Натовп, підбурений старшими священиками, вимагає відпустити Варавву, а не Ісуса. Пилат знову запитує:

— Кого з цих двох відпустити вам?

— Варавву,— вигукує юрба (Матвія 27:17, 21).

— А що мені робити з Ісусом, так званим Христом? — збентежено питає Пилат.

— На стовп його! — реве натовп (Матвія 27:22). Вони вимагають смерті невинної людини. Яка ж ганьба!

— За що? — запитує Пилат.— Що поганого зробив цей чоловік? Я не побачив нічого, за що він заслуговував би смерті. Тому я покараю його і відпущу (Луки 23:22).

Незважаючи на всі зусилля Пилата, розлючений натовп кричить в один голос: «На стовп його!» (Матвія 27:23). Релігійні провідники довели людей до такого безумства, що вони хочуть крові! І то крові не якогось злочинця чи вбивці, а невинного чоловіка, котрого лише п’ять днів тому вітали в Єрусалимі як Царя! Якщо в натовпі є учні Ісуса, то вони весь час мовчать і намагаються не привертати до себе уваги.

Пилат, побачивши, що йому нічого не вдається зробити і що здіймається неабияке замішання, бере воду і миє руки перед натовпом. Він каже: «Я не винний у крові цього чоловіка. Дивіться самі». Але навіть це не стримує людей. Вони кричать: «Нехай його кров буде на нас і на наших дітях» (Матвія 27:24, 25).

Намісник більше прагне задовольнити натовп, ніж повестися правильно. Виконуючи вимогу людей, він відпускає Варавву, а Ісуса наказує роздягти і висікти бичем.

Після нещадного бичування воїни ведуть Ісуса у палац намісника. Там збирається весь загін, і знущання продовжуються. Воїни сплітають терновий вінок і натягують Ісусу на голову. Вони дають йому в праву руку очеретину і одягають на нього багряну накидку, яку носять царі. Глузуючи, вони кажуть: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» (Матвія 27:28, 29). Воїни також плюють на Ісуса і б’ють його по щоках. Потім вони забирають очеретину і б’ють нею Ісуса по голові. Від ударів міцною очеретиною гострі колючки принизливого вінка ще глибше впиваються йому в шкіру.

Ісус поводиться з надзвичайною гідністю і мужністю. Це справляє на Пилата таке сильне враження, що він знову пробує зняти з себе тягар відповідальності, кажучи: «Послухайте! Я виводжу його до вас, аби ви знали, що я не бачу за ним жодної вини». Можливо, він сподівається, що вигляд побитого і закривавленого Ісуса зм’якшить серця людей. Коли Ісус стає перед безжалісною юрбою, Пилат проголошує: «Подивіться, оце чоловік!» (Івана 19:4, 5).

Хоча Ісуса жорстоко побили і він весь у ранах, в його поведінці стільки гідності і незворушного спокою! Це вражає навіть Пилата, тому в його словах відчувається не лише жаль, але й глибока повага до Ісуса.

Усі зусилля Пилата звільнити Ісуса ні до чого не приводять. Попри жорстоке знущання і глузування, яке зніс Ісус, старші священики та їхні спільники залишаються незворушними. Вони й далі кричать: «На стовп його! На стовп!» Тоді Пилат каже: «То заберіть його і самі стратьте, бо я не бачу за ним жодної вини» (Івана 19:6).

Юдеям не вдається переконати Пилата в тому, що Ісус винний у скоєнні політичного злочину, тож вони вирішують звинуватити його у релігійному злочині. Як і під час засідання Синедріону, вони звинувачують його в богозневазі. «Ми маємо закон,— говорять вони,— згідно з яким він повинен померти, бо видавав себе за Божого сина» (Івана 19:7). Таке звинувачення намісник чує вперше.

Пилат повертається в палац і намагається знайти новий спосіб звільнити чоловіка, якого не зламало жорстоке знущання і про якого мала сон його дружина (Матвія 27:19). Як зрозуміти це нове звинувачення? Чому юдеї кажуть, що цей в’язень видає себе за «Божого сина»? Пилат знає, що Ісус походить з Галілеї (Луки 23:5—7). Все ж він запитує Ісуса: «Звідки ти?» (Івана 19:9). Можливо, Пилат хоче дізнатися, чи Ісус жив раніше і має божественне походження.

Пилат чув від самого Ісуса, що він є царем, але його Царство не належить до цього світу. Ісус не бачить потреби додавати щось до сказаного раніше, тому мовчить. Це зачіпає гордість Пилата, і він роздратовано каже: «Не хочеш зі мною говорити? Невже ти не знаєш, що я маю владу тебе відпустити і маю владу тебе стратити?» (Івана 19:10).

На це Ісус відповідає: «Ти не мав би наді мною жодної влади, якби не отримав згори. Тому той, хто мене тобі видав, має більший гріх» (Івана 19:11). Ісус, мабуть, не говорить про якусь конкретну людину. Натомість він показує, що Кайяфа, його спільники, а також Юда Іскаріот несуть більшу відповідальність, ніж Пилат.

Через поведінку та слова Ісуса і дедалі більший страх, що він може мати божественне походження, Пилат знову намагається звільнити його. Тоді юдеї починають говорити Пилату про те, чого він, без сумніву, дуже боїться. Вони погрожують: «Якщо відпустиш його, ти не друг цезарю. Адже кожен, хто видає себе за царя, говорить проти цезаря» (Івана 19:12).

Намісник знову виводить Ісуса надвір і, сівши на судове місце, каже юрбі: «Подивіться! Ось ваш цар!» Однак юдеї не здаються. Вони кричать:

— Геть його! Геть! На стовп його!

— Хочете, щоб я стратив вашого царя? — запитує Пилат.

— Ми не маємо іншого царя, крім цезаря! — зухвало заявляють старші священики, хоча юдеї вже довго знемагають під пануванням римлян (Івана 19:14, 15).

Піддавшись страху, Пилат поступається настійним вимогам юдеїв і віддає Ісуса на страту. Воїни здирають з нього багряну накидку та надягають на нього його вбрання. Коли вони ведуть Ісуса на страту, то змушують його нести свій стовп мук.

Тепер п’ятниця 14 нісана і наближається полудень. Ісус не спав з раннього ранку четверга і за цей час зніс дуже багато страждань. Під вагою стовпа він втрачає останні сили. Тож воїни змушують одного перехожого, Симона з Кірени, що в Африці, нести стовп на місце страти. За Ісусом іде багато людей, і дехто з горя б’є себе в груди та оплакує його.

Ісус каже згорьованим жінкам: «Дочки єрусалимські, перестаньте плакати за мною. Плачте за собою та своїми дітьми, бо ось приходять дні, коли люди говоритимуть: “Щасливі неплідні й ті, які не народжували і не годували грудьми!” Тоді вони звернуться до гір: “Упадіть на нас!” — і до пагорбів: “Накрийте нас!” Якщо вони так роблять, коли дерево зелене, то що станеться, коли воно засохне?» (Луки 23:28—31).

Дерево, про яке говорить Ісус,— це єврейський народ. Воно поки що зелене, оскільки серед народу все ще перебуває Ісус та євреї, які в нього повірили. Але коли цих людей не стане, залишиться тільки духовно мертве ізраїльське суспільство, подібне до засохлого дерева. Який же буде плач, коли римські війська виступлять проти цього народу і виконають Божий вирок!

Ісуса ведуть до місця, що неподалік Єрусалима. Там мають стратити його та двох розбійників. Це місце, яке називається Голгофа, або Місце Черепа, видно здалека (Марка 15:40).

З трьох засуджених чоловіків знімають одяг. Потім їм дають вина, змішаного з дурманною миррою та гіркою жовчю. Очевидно, цей напій, який притупляє біль, готують єрусалимські жінки, і римляни не забороняють давати його приреченим на страту. Однак Ісус, скуштувавши вино, відмовляється його пити. Чому? Він хоче зберігати тверезе мислення під час цього вирішального випробування — хоче бути при свідомості і залишатись вірним до смерті.

Ісуса розтягують на стовпі (Марка 15:25). Воїни забивають в його руки і ноги цвяхи, які пробивають м’язи і зв’язки, завдаючи неймовірного болю. Коли стовп піднімають, біль стає ще нестерпнішим, бо під вагою тіла рани від цвяхів розриваються. Але Ісус не злословить воїнів. Він молиться: «Батьку, прости їх, бо не знають, що роблять» (Луки 23:34).

Римляни мають звичай виставляти на місці страти табличку, на якій вказано злочин засудженого. Цього разу Пилат вішає табличку з написом: «Ісус назарянин, Цар юдейський». Напис зроблено єврейською, латинською і грецькою мовами, тож майже всі можуть прочитати його. Цим вчинком Пилат, мабуть, показує свою відразу до юдеїв, які змусили його стратити Ісуса. Напис не подобається старшим священикам, і вони протестують: «Напиши не “Цар юдейський”, а що це він сказав: “Я Цар юдейський”». Але Пилат не хоче знову стати маріонеткою в їхніх руках, тому відповідає: «Що написав, те написав» (Івана 19:19—22).

Розлючені священики повторюють неправдиві свідчення, які звучали під час засідань Синедріону. Не дивно, що ті, хто проходить повз Ісуса, глузливо хитають головою і зневажливо говорять: «Гей ти! Ти ж збирався зруйнувати храм і за три дні відбудувати його! То врятуй себе — зійди зі стовпа мук!» Так само старші священики і книжники говорять між собою: «Нехай Христос, Цар Ізраїля, тепер зійде зі стовпа мук. Якщо ми побачимо це, то повіримо» (Марка 15:29—32). Навіть засуджені розбійники, що висять праворуч і ліворуч від Ісуса, ганьблять його, хоча серед них тільки він невинний.

Четверо римських воїнів також насміхаються з Ісуса. Мабуть, вони щойно пили кисле вино і тепер, глузуючи, подають його Ісусу, який аж ніяк не може дотягнутися до нього. Натякаючи на табличку над головою Ісуса, римляни кажуть: «Якщо ти Цар юдейський, врятуй себе» (Луки 23:36, 37). Тільки подумайте! Чоловік, який є дорогою, правдою і життям, зазнає незаслужених знущань і насмішок. Проте він непохитно зносить усе і не докоряє ні юдеям, які спостерігають за ним, ні римським воїнам, які глузують з нього, ні двом злочинцям, що висять поряд з ним на стовпах.

Ці четверо воїнів беруть вбрання Ісуса і ділять його на чотири частини. Вони кидають жеребок, щоб вирішити, хто що візьме. Однак спідній одяг Ісуса дуже високої якості — «без шва, витканий згори донизу». Тому воїни кажуть один одному: «Не роздираймо його. Ліпше киньмо жеребок, і побачимо, кому він припаде». Так вони виконують біблійне пророцтво: «Вони поділили між собою моє вбрання й кинули жеребок, щоб вирішити, кому припаде мій одяг» (Івана 19:23, 24; Псалом 22:18).

Через якийсь час один з розбійників починає розуміти, що Ісус — дійсно цар. Тож він докоряє своєму товаришеві: «Ти що, зовсім не боїшся Бога? Ти й сам отримав такий же вирок. Ми заслужили це і розплачуємося за все, що наробили. Наш вирок справедливий. А він не зробив нічого поганого». Потім цей чоловік просить Ісуса: «Згадай про мене, коли прийдеш у своє Царство» (Луки 23:40—42).

Ісус відповідає: «Правду говорю тобі сьогодні: ти будеш зі мною в Раю». Він не обіцяє злочинцю, що той буде з ним у Царстві (Луки 23:43). Ісусова обіцянка відрізняється від тієї, яку він дав апостолам, сказавши, що вони сядуть з ним на престолах у Царстві (Матвія 19:28; Луки 22:29, 30). Однак злочинець, мабуть, знає про земний Рай, в якому за початковим наміром Єгови мали жити Адам і Єва та їхні нащадки. Тож перед смертю чоловік отримує надію жити в цьому Раю.

Вже полудень, «шоста година». Цілий край огортає незвичайна «темрява, яка трива[є] аж до дев’ятої», тобто третьої години пополудні (Марка 15:33). Причиною цієї моторошної темряви не є сонячне затемнення, бо воно відбувається тільки в час нового місяця, а зараз Пасха і місяць повний. Крім того, ця темрява продовжується значно довше, ніж сонячне затемнення, яке триває всього кілька хвилин. Отже, темряву спричинив Бог!

Лише уявіть, як це впливає на тих, хто глузує з Ісуса. У цей час до стовпа мук підходить чотири жінки: мати Ісуса, Саломія, Марія Магдалина і Марія, мати апостола Якова Меншого.

Разом зі згорьованою матір’ю Ісуса «біля... стовпа мук» стоїть апостол Іван. Марія бачить, як її син, котрого вона народила і виростила, терпить муки на стовпі. Вона почувається так, ніби її прошиває «довгий меч» (Івана 19:25; Луки 2:35). Попри жахливий біль Ісус думає про благополуччя матері. З останніх сил він киває на Івана і говорить до матері: «Жінко, ось твій син!» Потім, кивнувши на Марію, Ісус говорить Іванові: «Ось твоя мати!» (Івана 19:26, 27).

Ісус доручає улюбленому апостолові дбати про свою матір, яка, очевидно, вже овдовіла. Він знає, що його брати по матері, інші сини Марії, ще не вірять у нього. Тож Ісус турбується не лише про фізичні, але й про духовні потреби своєї матері, і цим подає нам чудовий приклад.

Приблизно тоді, коли темрява минає, Ісус каже: «Пити», виконуючи цим пророцтво (Івана 19:28; Псалом 22:15). Він відчуває, що його Батько, так би мовити, забрав від нього свій захист, щоб його непорочність була випробувана до кінця. Христос вигукує: «Елı́, Елı́, лама́ сабахтанı́?» — що в перекладі означає: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (можливо, Ісус промовляє ці слова галілейським діалектом арамейської мови). Деякі люди, що там стоять, неправильно його розуміють, тому кажуть: «Погляньте, він кличе Іллю». Один з них біжить, настромлює на очеретину губку, вмочену в кисле вино, і дає Ісусові пити. Але інші говорять: «Облиште його! Подивимося, чи прийде Ілля, щоб його зняти» (Марка 15:34—36).

Після цього Ісус вигукує: «Здійснилось!» (Івана 19:30). Справді, він здійснив усе, для чого Батько послав його на землю. Насамкінець Ісус говорить: «Батьку, у твої руки ввіряю свій дух» (Луки 23:46). Таким чином Ісус ввіряє свою життєву силу Єгові, будучи впевненим, що він поверне йому цю силу. З непохитною довірою до Бога Христос схиляє голову і помирає.

В цю ж мить відбувається сильний землетрус, від якого розколюються скелі. Він настільки потужний, що в околицях Єрусалима розкриваються гробниці і з них викидає тіла людей, що там поховані. Ці тіла бачать перехожі, які потім входять «у святе місто» і розповідають про це іншим (Матвія 12:11; 27:51—53).

Коли Ісус помирає, у Божому храмі стається щось дивовижне: завіса, яка відділяє Святе від Найсвятішого, роздирається надвоє — згори донизу. Це вказує на те, що Бог відчуває сильний гнів до вбивць свого Сина і що вхід у Найсвятіше, тобто в саме небо, тепер відкритий (Євреїв 9:2, 3; 10:19, 20).

Зрозуміло, що людей охоплює великий страх. Сотник, відповідальний за виконання страти, каже: «Цей чоловік справді був Сином Божим» (Марка 15:39). Можливо, він був на судовому розгляді у Пилата, коли обговорювалось питання про те, чи Ісус є Божим Сином. Тепер сотник переконаний, що Ісус праведна людина, що він дійсно Божий Син.

Ці незвичайні події сильно вражають також інших людей. Вони повертаються додому, б’ючи себе в груди на знак глибокого смутку й сорому (Луки 23:48). Серед тих, хто стоїть на відстані і спостерігає за всім, є багато учениць Ісуса, котрі не раз супроводжували його. Вони теж дуже схвильовані цими знаменними подіями.

П’ятниця 14 нісана. День хилиться до вечора. Коли зайде сонце, настане субота 15 нісана. Ісус уже помер, а два розбійники поряд з ним ще живі. За Законом, мертві тіла не мають «залишатися на стовпі цілу ніч», їх слід поховати «в той же день» (Повторення Закону 21:22, 23).

П’ятниця називається днем Приготування, бо люди готують їжу і закінчують всю іншу роботу, з якою не можна чекати до кінця суботи. Після заходу сонця почнеться подвійний, тобто «великий», суботній день (Івана 19:31). Він називається так тому, що 15 нісана, перший день семиденного Свята прісного хліба, завжди оголошується суботою (Левіт 23:5, 6). А цього разу перший день свята збігається зі звичайною суботою, сьомим днем тижня.

Отже юдеї просять Пилата прискорити смерть Ісуса і двох розбійників, поламавши їм ноги. Тоді засуджені не зможуть спиратися на ноги і піднімати своє тіло, щоб дихати. Воїни підходять і ламають ноги обом розбійникам. Але вони бачать, що Ісус мертвий, тож йому не ламають ніг. Так виконується пророцтво з Псалма 34:20: «Він береже всі кості праведного, жодна з них не буде зламана».

Один воїн, бажаючи остаточно переконатись, що Ісус дійсно мертвий, проколює йому списом бік і потрапляє в ділянку серця. «З рани відразу ж [витікає] кров з водою» (Івана 19:34). Таким чином сповнюється ще одне пророцтво: «Вони будуть дивитися на того, кого прокололи» (Захарія 12:10).

За стратою спостерігає Йосип з міста Ариматеї — «багатий чоловік» і шанований член Синедріону (Матвія 27:57). Він «добрий і праведний чоловік», який «чека[є] Божого Царства». Йосип не підтримав вироку, винесеного Ісусу, бо є «Ісусовим учнем», хоч «через страх перед юдеями» тримає це в таємниці (Луки 23:50; Марка 15:43; Івана 19:38). Тепер Йосип відважується попросити Пилата дозволу забрати Ісусове тіло. Пилат кличе сотника, і той підтверджує, що Ісус уже помер. Після цього Пилат задовольняє прохання Йосипа.

Йосип купує чисте тонке полотно з льону і знімає тіло Ісуса зі стовпа. Готуючи тіло до поховання, він загортає його в лляне полотно. Йосипу допомагає Никодим, який «уперше відвідав Ісуса вночі» (Івана 19:39). Він приносить дорогу суміш мирри та алое вагою приблизно 100 римських фунтів (33 кілограми). І тіло Ісуса обмотують пов’язками з цими прянощами за поховальним звичаєм юдеїв.

Недалеко звідси Йосип має висічену в скелі гробницю, де ще нікого не ховали. Туди кладуть Ісусове тіло, і привалюють до входу великий камінь. Все це роблять дуже швидко, щоб встигнути до початку суботи. Можливо, Марія Магдалина та Марія, мати Якова Меншого, допомагають приготувати тіло до поховання. Тепер вони поспішають додому, «щоб приготувати прянощі та пахучу олію» і після закінчення суботи знову намастити тіло Ісуса (Луки 23:56).

Наступного дня, у суботу, старші священики та фарисеї йдуть до Пилата і кажуть: «Пане, ми пригадали, що той самозванець, коли ще був живий, говорив: “Через три дні я воскресну”. Тож накажи стерегти його могилу аж до третього дня, щоб часом його учні не прийшли і не викрали тіло, а потім не сказали: “Він воскрес з мертвих!” І цей останній обман буде гірший від першого». Пилат відповідає: «Можете взяти варту. Ідіть стережіть, як знаєте» (Матвія 27:63—65).

Рано-вранці у неділю Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та інші жінки приносять до гробниці прянощі, щоб намастити Ісусове тіло. Вони говорять між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу?» (Марка 16:3). Але відбувся землетрус і Божий ангел відкотив камінь. Крім того, варта зникла і гробниця порожня!