2 Коринфян
1 Павло, який з Божої волі став апостолом Христа Ісуса, і наш брат Тимофій до Божого збору, що в Коринфі, а також до всіх святих по цілій Аха́ї.
2 Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир від Бога, нашого Батька, і від Господа Ісуса Христа.
3 Благословенний хай буде Бог і Батько нашого Господа Ісуса Христа — Батько глибокого співчуття та Бог усілякої потіхи. 4 Він потішає нас у всіх лихах, щоб ми у свою чергу потішали тих, хто теж страждає, ділячись з ними тією потіхою, яку самі отримуємо від Бога. 5 Бо так само як ми багато страждаємо задля Христа, через Христа ми також отримуємо багато потіхи. 6 Тож якщо ми зносимо лихо, то робимо це заради вашої потіхи й спасіння. А якщо ми отримуємо потіху, то для того, аби ви були потішені, і це допомагає вам вистояти в таких же стражданнях, які зносимо ми. 7 Тому надії, які ми пов’язуємо з вами, не будуть марними, адже ми знаємо: так само як ви зазнаєте́ страждань, то отримаєте й потіху.
8 Оскільки вже мова зайшла про страждання, хочемо розказати вам, брати, про лихо, яке трапилося з нами в провінції Азія. Там ми зазнали величезних утисків; більш того, це було вже понад наші сили, і ми навіть сумнівались, чи взагалі залишимося живими. 9 Правду кажучи, у серці ми відчували, що отримали смертний вирок. А все це сталося для того, аби ми покладались не на себе, а на Бога, який може воскрешати з мертвих. 10 Тож у тій небезпечній ситуації він буквально врятував нам життя, і ми впевнені, що він нас рятуватиме і далі. 11 Ви також можете допомогти, палко молячись за нас. Тоді багато хто дякуватиме за нас — за все, що Бог подарував нам завдяки молитвам багатьох людей.
12 Адже ми маємо чим похвалитись і говоримо це з чистим сумлінням: живучи в цьому світі, ми поводились — особливо з вами — зі святістю й щирістю, яку маємо від Бога, і керувались не людською мудрістю, а Божою незаслуженою добротою. 13 По суті, ми не пишемо нічого нового, а лише те, що ви й так добре знаєте та з чим погоджуєтесь і, сподіваюсь, будете погоджуватися до кінця. 14 До певної міри ви вже згідні з тим, що можете нами хвалитися,— так само як ми будемо хвалитись вами в день нашого Господа Ісуса.
15 Тож, будучи в цьому впевнений, я вже давно хотів до вас прийти, аби ви знову відчули радість. 16 Я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію, а повертаючись звідти, зупинитись у вас ще раз. Потім, можливо, ви б мене трохи провели до Юдеї. 17 Хіба такий намір можна назвати легковажністю? Хіба я намагаюсь здійснити свої плани, керуючись бажаннями грішної плоті, коли говорю «так, звичайно», а потім «ні, ніколи»? 18 Бо так само як можна покладатися на Бога, можете довіряти в цьому і нам, адже ми не кажемо вам «так», маючи на увазі «ні». 19 А Син Божий, Христос Ісус, про якого ми, тобто я, Силуа́н і Тимофій, проповідували вам, не був «так» і при цьому «ні». В його випадку «так» було «так». 20 І хоч би скільки було Божих обітниць, саме завдяки йому вони стали «так». Тому й «амінь» ми говоримо на славу Богові власне через нього. 21 Той же, хто нас помазав і запевняє, що як ви, так і ми належимо Христу,— це сам Бог. 22 Власне він поставив на нас печатку і як завдаток того, що має настати, дав у наші серця дух.
23 Тож нехай Бог буде свідком проти моєї душі, коли кажу неправду,— якщо я досі ще не прийшов у Коринф, то тільки тому, що не хотів зробити вам гірше. 24 Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою. Швидше ми ваші співпрацівники і сприяємо вашій радості, а стоїте ви лише завдяки своїй вірі.