Тут верблюди і брамбі живуть на привіллі
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ
НЕОБЖИТІ райони Австралії... Як ви уявляєте собі цей регіон? Місцевість, де скачуть кенгуру, походжають ему, простягаються курні червоні пустелі й нестерпно пече сонце? Взагалі так воно і є, але тут крім того багато несподіванок.
Чи вам відомо, що в Австралії живуть останні на землі дикі верблюди, найбільший у світі табун диких коней і величезна кількість ослів, чого не побачиш більше ніде у світі? Мало хто знає, як ці витривалі тварини потрапили до Австралії і досі живуть тут, а тим часом історія їхнього пристосування і боротьби за існування нагадує нам про минуле.
Взяли верблюжим горбом
Останні чотири десятиріччя деякі скотарі з необжитих районів скаржаться так само, як і ковбой у книжці «Верблюд в Австралії» (англ.): «Я на власні очі бачив, як 5 верблюдів майже повністю знесли 10 кілометрів огорожі... В одному місці вони не тільки порозривали дротяні сітки, але й повалили стовпи і все, що їм трапилось на шляху».
Справді, дорогі огорожі ніяк не витримують натиску довгоногого масивного верблюда. Але саме завдяки цим тваринам у посушливих районах Австралії пролягли життєво важливі шляхи.
Завезли верблюдів у 1860 році з Індії, і вони супроводжували дослідників Бьорка і Вілза під час їхнього епохального переходу з півдня на північ Австралії. Ці екзотичні тварини виявились такими сильними й витривалими, що перші мандрівники майже не розлучалися з ними. Верблюди мають на диво «високий ККД»: 300 кілограмів вантажу несуть на відстань 800 кілометрів і при цьому їм потрібно всього лише 15 літрів води.
Навдивовижу могутні верблюди перевозили їжу та інструменти до містечок золотошукачів. Крім того, вони допомагали під час прокладання телеграфних ліній між містами Аделаїда і Дарвін та під час обстеження місцевості під трансавстралійську залізницю між Сіднеєм і Пертом. Верблюди торували шлях на ділянці площею 4 мільйони квадратних кілометрів, де навіть сучасні машини ледве проходять.
Найбільшу кількість робочих верблюдів використовували 1922 року — їх було тоді 22 000. Але відколи поширились автомобілі, багатьох тварин відпустили. Вони розмножувались на волі, і ось уже австралійські пустині стали домівкою для приблизно 200 000 верблюдів. За деякими підрахунками, протягом шести років ця кількість подвоїться.
Однак не всі верблюди залишаються на волі. Представник Центрального австралійського товариства вивчення верблюдів сказав кореспонденту «Пробудись!»: «Тільки в Австралії і більше ніде в світі стада верблюдів не уражені хворобами, тому щороку декотрих з них відправляють у зоопарки і парки США та Азії». Місцеві гіди пропонують відвідувачам сісти на верблюда й особисто дослідити дикі австралійські райони, де живуть на привіллі ще й інші в’ючні тварини.
Хто такі брамбі?
У 1788 році перша партія англійських кораблів привезла до берегів Австралії в’язнів, солдатів і коней. Історія коней у цій країні, так само як і людей, є водночас романтичною і трагічною.
Саме завдяки коням перші переселенці підкоряли нові території континенту. Деякі тварини губились чи втікали, тому невдовзі з’явилися табуни здичавілих коней, яких і стали називати брамбі. Це слово походить, либонь, від «барумбі», що поширене в мові аборигенів штату Квінсленд і означає «дикий».
Вільний дух брамбі надихав таких поетів, як, наприклад А. Б. (Банджо) Патерсона, автора баллади «Людина із Снігової річки». Оспівані у цьому творі брамбі завоювали серця багатьох австралійців. Диких коней в Австралії побільшало після Першої світової війни, адже коли впав попит на волера — породу коней, яку використовували в австралійській легкій кавалерійській бригаді та індійській армії,— тварин розпустили. Тепер на континенті живе приблизно 300 000 здичавілих коней.
Скачучи, вони тяжко гупають копитами, ніби молотом, по крихкому ґрунті й руйнують береги водойм. Коли ж приходить посуха, коні голодують і вмирають від спраги. Там, де худоби і так забагато, брамбі стають нестерпним тягарем. Тому щороку відстрілюють тисячі диких коней. Частина їхнього м’яса потрапляє на столи австралійців, а частина перепадає домашнім тваринам.
Однак кількісно переважають тут родичі брамбі — осли, що справді живуть самі по собі на привіллі. Вони розмножуються швидше, ніж дикі коні й поширюються більше, ніж верблюди, але стають жертвою власних досягнень.
«Юдина програма»
Як і коней, ослів завезли в кінці XVIII сторіччя, щоб вони перевозили вантажі й орали поля. Ці тварини швидко прижилися. Після того як у 1920-х роках усіх ослів випустили, їх стало в 30 разів більше, ніж звичайних диких ослів.
Добре пристосовані до життя в пустелі, осли, як і верблюди, майже не пітніють, коли їхній організм сильно обезводнюється, тому витримують втрату вологи, що дорівнює 30 відсоткам ваги їхнього тіла. (Втрата вологи на 12—15 відсотків смертельна для багатьох інших ссавців). Осли полюбляють соковиті пасовища, але задовольняються і такими рослинами, до яких худоба навіть підходити не буде. До 1970 року понад 750 000 ослів заселяли більше ніж половину континенту. Збільшення їхньої кількості стало загрожувати екології і тваринництву. Потрібно було діяти.
У 1978—1993 роках в результаті систематичного відстрілу в самій лише північнозахідній Австралії позбулись понад 500 000 ослів. У так званій «Юдиній програмі» залучено 300 ослів з прилаштованими радіопередавачами. Цих тварин випускають і стежать за ними з вертольота, а потім відстрілюють інших ослів. Коли «осел-зрадник» переходить до наступної групи тварин, її також знищують.
Як сказав кореспонденту «Пробудись!» працівник охорони рільництва Західної Австралії, «цю проблему швидко не вирішиш». Він також застеріг: «Якщо залишити невеличку групу ослів, вони за короткий час розмножаться до тієї кількості, що була в 1970-х роках. Люди часто не розуміють, чому цих тварин відстрілюють і не вивозять. Але не всі уявляють собі, наскільки важкодоступний цей регіон. Там немає доріг, і зазвичай туди можна дістатися тільки на вертольоті. Ця проблема виникла з вини людини, отже ми мусимо постаратись якнайліпше її вирішити».
Витривалі й плодючі
Ви, певно, думаєте тепер, що центр Австралії запруджений стадами непотрібних в’ючних тварин. Однак австралійські необжиті райони надзвичайно просторі. Ці тварини пасуться на території завбільшки з Європу, але відлюдній, як місяць. Краєвиди ж там схожі і на місячні, і на європейські. Оскільки навіть відшукування стад справляє неабиякі труднощі, то що вже казати про контроль за кількістю тварин.
На відміну від багатьох місцевих видів, яким загрожує вимирання, ці міцні і плодючі тварини відвойовують собі постійне місце і живуть на привіллі в австралійських пустелях, де їм не загрожують ані хижаки, ані хвороби.
[Ілюстрація на сторінці 16]
В Австралійських пустелях живе приблизно 200 000 верблюдів.
[Відомості про джерело]
Agriculture Western Australia
[Ілюстрації на сторінках 16, 17]
Брамбі на кордоні пустелі Сімпсон.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Караван верблюдів везе вовну, 1929 рік.
[Відомості про джерело]
Image Library, State Library of New South Wales
[Ілюстрація на сторінці 18]
Так у необжитих районах зганяють брамбі.
[Відомості про джерело]
© Esther Beaton
[Ілюстрація на сторінці 18]
Прилаштовування радіопередавача «ослу-зраднику».
[Відомості про джерело]
Agriculture Western Australia