Північно-Західний прохід. Чи сповниться заповітна мрія?
ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У ФІНЛЯНДІЇ
ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ загалом вважають негативним явищем. Проте саме завдяки йому може сповнитись одна із заповітних мрій моряків — освоєння Північно-Західного проходу. Цей морський шлях тягнеться вздовж північного берега північноамериканського континенту, з’єднуючи Атлантичний і Тихий океани. Як повідомляє журнал «Наука» (англ.), вже у цьому столітті Північно-Західним проходом, імовірно, здійснюватимуться регулярні морські подорожі. В журналі говориться: «Цей шлях на 11 000 кілометрів коротший, ніж морський шлях від Європи до Азії через Панамський канал і на 19 000 кілометрів коротший від маршруту супертанкерів, для яких канал надто тісний і які змушені пливти довкола мису Горн».
Мрія про Північно-Західний прохід народилася понад 500 років тому. Перші спроби знайти його було зроблено невдовзі після відкриття Америки Колумбом. У 1497 році англійський король Генріх VII доручив Джону Каботу знайти морський шлях на Схід. Як і Колумб, Кабот вирушив з Європи у західному напрямку, але взяв курс трохи далі на північ. Причаливши до берега, він був переконаний, що дістався до Азії, хоча, найімовірніше, потрапив до Ньюфаундленду у Північній Америці. Згодом стало відомо, що між Європою та Азією лежить цілий Новий Світ, а втім, це не зупинило відчайдушних мореплавців. Чи можна було обпливти новий континент з півночі?
Крижаний бар’єр
Завдання відшукати Північно-Західний прохід і пропливти ним видавалось дуже простим. Але воно виявилось складнішим, ніж будь-хто міг собі уявити, оскільки умови Арктичного поясу надзвичайно суворі. Найбільшою перепоною для мандрівників була крига. «Перебуваючи у постійному русі, крига хаотично пливла за течією. Вона спочатку відкривала кораблям шлях, а тоді з’єднувалась, розчавлюючи їх, або захоплюючи в пастку, з якої ті не могли вибратися»,— пише у своїй книжці Джеймс Делґадо («Across the Top of the World»).
З цією проблемою зіткнувся Мартін Фробішер, який очолив першу експедицію, що вирушила на пошуки Північно-Західного проходу. Його флотилія з двох кораблів та одного човна відпливла з Лондона у 1576 році. На своєму шляху Фробішер зустрів ескімосів, корінних мешканців Арктики. Спочатку він подумав, що це тюлені або риби, та, «підпливши ближче, побачив, що це чоловіки в маленьких, зроблених зі шкіри човнах», розповідається у книжці про мандрівку Фробішера. Цей мореплавець здійснив три подорожі до Арктики, проте Північно-Західного проходу так і не відкрив. Фробішеру все ж пощастило, що він повернувся живим з полярних експедицій і не загинув у пошуках легендарного проходу, як інші мореплавці. Багато з них не витримали арктичних умов — жахливого холоду і браку свіжих продуктів — або не змогли вибратись з крижаних пасток. А втім, після мандрівок Фробішера десятки кораблів і тисячі чоловіків і далі подавалися на північ, намагаючись прокласти шлях крізь кригу.
Куди зник Франклін?
У XIX столітті військово-морський флот Великобританії організував декілька великих експедицій для пошуків Північно-Західного проходу. Одна із них закінчилась найбільшою трагедією в історії полярних подорожей. Цю експедицію очолив Джон Франклін, досвідчений полярний дослідник. Два величезних судна було обладнано паровими двигунами. Команди кораблів складалися з найдосвідченіших моряків флоту. На борту містилося стільки запасів продуктів та різноманітних речей, що їх вистачило б на три роки. Крім того, було створено всі умови для задоволення емоційних потреб кожного члена експедиції. Наприклад, на кораблях були великі бібліотеки і навіть шарманки. Офіцер, який приєднався до експедиції, написав: «У нас було все необхідне. Якби ми й причалили на годину-дві до Лондона, не думаю, що я хотів би щось там придбати!» Експедиція вирушила з Англії у травні 1845 року і в липні ввійшла у море Баффіна.
Минув один рік, другий, а від Франкліна не надходило жодної звістки. Зрештою, пройшло три роки — найдовший термін, до якого підготувалися на крайній випадок. Таємниче зникнення двох кораблів з екіпажами викликало велику хвилю подорожей до Арктики. Ці десятки експедицій не лише пролили світло на те, що спіткало команду Франкліна, а й на таємницю Північно-Західного проходу.
Капітан Роберт Мак-Клур був командувачем одного з двох кораблів, які вирушили на пошуки Франкліна. Відпливши з Лондона 1850 року, кораблі підійшли до північного берега Американського континенту з боку Тихого океану, через Берингову протоку. Там цілеспрямований Мак-Клур лишив один корабель, а на другому продовжив свій шлях до Північного Льодовитого океану. Вже невдовзі він опинився у водах, де ще не побував жоден європеєць. Неодноразово стикаючись з небезпекою, він урешті-решт приплив до берега острова Банкс, де зробив цікаве спостереження: саме цей острів бачив раніше Едуард Паррі, який вирушив на пошуки Північно-Західного проходу з протилежного боку. Якби Мак-Клур дістався до другого берега острова, це означало б, що він відкрив Північно-Західний прохід!
Але його корабель зі всіх боків був оточений льодом. Минуло два роки, а Мак-Клур з його командою так і не зміг вибратися з крижаної пастки. Коли вони втратили будь-яку надію на порятунок, на горизонті несподівано з’явились люди. Це здавалося чудом! Чоловіки, які наближалися до корабля, були членами експедиції, очолюваної Генрі Келлеттом. Він знайшов повідомлення, залишене Мак-Клуром на острові Мелвілл, і відразу вислав своїх людей на допомогу. Напівживих членів експедиції Мак-Клура доставили додому на кораблі Келлетта, який поплив східним шляхом. Варто зазначити, що Келлетт прибув до північного берега Америки з боку Атлантичного океану. Отож, як сказано в «Новій британській енциклопедії», Мак-Клур «став першим, хто подолав Північно-Західний прохід, хоча для цього йому довелося пливти не одним кораблем і частину шляху пройти пішки».
Що ж сталося з експедицією Франкліна? Зібрані факти допомагають дізнатись про те, як розвивалися події після 1845 року. Обидва кораблі експедиції потрапили у крижаний полон у протоці Вікторія. За півтора року, які вони простояли, померло кілька членів експедиції, у тому числі Франклін. Решта вирішила залишити кораблі і пішки рухатись на південь. Проте в дорозі ці ослаблені чоловіки загинули. Жоден член експедиції не врятувався. Загибель команди Франкліна досі є предметом для різних припущень. Дехто вважає, що причиною несподіваної смерті чоловіків стало отруєння продуктами, які зберігалися в жерстяних банках.
Перші успіхи
Хоча існування Північно-Західного проходу було доведено, пропливти ним зважилися лише у XX сторіччі. Молодий Руаль Амундсен очолив групу з семи норвежців, які вирушили в це плавання. Їхній рибальський човен «Йоа» з невеликою осадкою дуже відрізнявся від велетенських британських військових кораблів, але був ідеальним транспортом для Північного Льодовитого океану, в якому стільки вузьких проходів, скель і мілин. У 1903 році, 16 червня, Амундсен та його команда розпочали довгу подорож з Осло до північноамериканського арктичного поясу через східний шлях. Після двох років плавання, 27 серпня 1905 року, екіпаж «Йоа» побачив китобійне судно, яке дісталося до Північного Льодовитого океану західним шляхом, через Берингову протоку. Ось що написав про цю зустріч Руаль Амундсен: «Північно-Західний прохід остаточно відкрито. Цієї хвилини здійснилася мрія мого дитинства... На моїх очах виступили сльози».
З часів Амундсена і до наших днів налагодження регулярних рейсів через цей прохід залишалось складним завданням. З тих пір чимало суден долали шлях уздовж північного берега Північної Америки, але плавання завжди було нелегким. Все ж невдовзі ситуація може докорінно змінитися.
Несподіване вирішення
Сьогодні арктична крига тане з неймовірною швидкістю. Завдяки цьому в 2000 році канадський поліцейський корабель зміг подолати Північно-Західний прохід всього за один місяць. Капітан корабля сержант Кен Бертон у своєму інтерв’ю газеті «Нью-Йорк таймс» сказав, що проблем з кригою майже не було. Бертон пояснив: «На шляху траплялися айсберги, але підстав для тривоги не було: іноді ми бачили скупчення багаторічних крижин, та всі вони були невеликими і їх легко можна було обминути». Згідно з журналом «Наука», «за останні 20 років площа льодяних масивів Арктики скоротилася на 5 відсотків, також зменшилася товщина льоду, і, за кліматичними прогнозами, потепління відбуватиметься й далі, а разом з тим продовжуватиметься танення льоду». У статті згадується повідомлення Комісії з полярних досліджень США, в якому сказано, що у найближчі десять років Північно-Західним проходом «зможуть користуватися, принаймні протягом одного літнього місяця, навіть судна, які не обладнані для плавання в арктичних водах».
Хоч як це парадоксально, заповітна мрія, для здійснення якої колись докладалось неймовірних зусиль, сьогодні стає реальністю «завдяки людям, які просто сидять вдома і спалюють мільйони тонн палива», говориться в журналі «Наука». Звичайно, дослідники стурбовані тим, як впливатимуть регулярні морські рейси і танення льоду на білих ведмедів, моржів та корінне населення Арктики. До того ж Північно-Західний прохід може стати причиною політичних конфліктів. Що ще принесе відкриття Північно-Західного проходу? Час покаже.
[Карта на сторінці 23]
(Повністю форматований текст дивіться в публікації)
Шлях, пройдений Мартіном Фробішером у 1578 році.
Шлях, пройдений Джоном Франкліном у 1845—1848 роках.
Шлях, пройдений Робертом Мак-Клуром у 1850—1854 роках.
Шлях, пройдений Руалем Амундсеном у 1903—1905 роках.
(Пунктирною лінією позначено подорож суходолом).
Північний полюс
РОСІЯ
АЛЯСКА (США)
КАНАДА
ГРЕНЛАНДІЯ
[Ілюстрація на сторінці 23]
Джон Кабот.
[Відомості про джерело]
Culver Pictures
[Ілюстрація на сторінці 23]
Мартін Фробішер.
[Відомості про джерело]
Painting by Cornelis Ketel/ Dictionary of American Portraits/ Dover Publications, Inc., in 1967
[Ілюстрація на сторінці 23]
Джон Франклін.
[Відомості про джерело]
National Archives of Canada/C-001352
[Ілюстрації на сторінці 23]
Роберт Мак-Клур та його корабель «Інвестіґейтор» (зображено нижче).
[Відомості про джерела]
National Archives of Canada/C-087256
National Archives of Canada/C-016105
[Ілюстрація на сторінці 23]
Руаль Амундсен.
[Відомості про джерело]
Brown Brothers
[Ілюстрація на сторінці 24]
Унаслідок глобального потепління стають доступними морські шляхи, які раніше були вкриті кригою.
[Відомості про джерело]
Kværner Masa-Yards
[Відомості про ілюстрацію, сторінка 21]
З книжки «The Story of Liberty», 1878.