Я назавжди порвав з насиллям

Розповів Хосе Антоніо Небрера

ЧОМУ дехто вдається до насилля? Іноді причина криється у вихованні. Саме так було зі мною. Мій батько служив у Національній гвардії Іспанії, в якій панувала сувора дисципліна. Він часто жорстоко шмагав мене ременем, оскільки в дитинстві сам нерідко діставав від батька. Все ж більшого болю завдало те, що він постійно обзивав мене дурнем, а всю свою любов віддавав моїй молодшій сестрі. Мама панічно боялася батька, тому не заступалася за мене і також не виявляла любові, якої я так потребував.

Коли я переступав поріг школи, то уявляв, що потрапляю в інший світ, де життя чудове. Вчителі й однолітки думали, що я щасливий і всім задоволений. Проте це було не так. Мені просто вдавалося приховувати свій страх і злість. На жаль, після уроків треба було повертатися до реального світу. Я йшов додому дуже поволі, боячись чергових образ і бійки.

У 13 років я вступив до єзуїтської школи-інтернату, щоб вирватись з дому, де мене ніхто не любив. Якийсь час я хотів стати священиком, але через суворість інтернатського життя передумав. Нас підіймали о п’ятій ранку і заставляли приймати холодний душ. Потім ми цілий день вчилися, молилися, слухали літургії і майже не відпочивали.

Також нас змушували читати про життя «святих», а от Біблії навіть не давали до рук. Єдина Біблія, яка була в інтернаті, лежала під склом, і її можна було читати, лише отримавши дозвіл.

Під час третього року навчання почалися регулярні «духовні заняття», суть яких полягала в самобичуванні. Щоб уникнути цього, я, не прожовуючи, ковтав великі куски їжі, від чого мені ставало дуже погано. Однак мої зусилля виявились марними. Я не міг більше зносити цих знущань і втік додому. Тоді мені було 16.

Пошуки пригод

Повернувшись додому, я почав займатися боксом і боротьбою. Успіхи в цих брутальних видах спорту зробили мене самовпевненим і спонукали добиватися свого силою. Тепер я нічим не відрізнявся від батька.

Проте коли мені було 19, у моєму житті сталося щось важливе — я зустрів Енкарніту, і через дев’ять місяців ми одружилися. В її присутності я був ввічливий, добрий і щасливий. Вона навіть не могла собі уявити, який біль і гіркота сповнювали моє серце. Цим гнітючим почуттям я дав вихід невдовзі після народження нашої першої дитини, коли мене призвали до війська.

Мені не подобалася стрижка новобранців і одноманітність армійського життя, тому я, не довго думаючи, вступив на службу в Іспанський іноземний легіон. Я вважав, що в марокканській пустелі насолоджуватимусь свободою і братиму участь у небезпечних спецопераціях. Крім того, мені хотілося уникнути сімейних обов’язків. На жаль, через це рішення я став ще жорстокішим.

Уже з самого початку служби я зіткнувся з серйозними проблемами. Наш сержант — брутальний здоровань — любив знущатися з новобранців. Я ненавидів несправедливість і був готовий відстоювати правду кулаками. Одного ранку під час переклички сержант не зрозумів мого жарту і замахнувся на мене. Я перехопив руку нападника і повалив його на землю. Боячись, що сержант пристрелить мене, я притиснув його до землі і не відпускав.

Все закінчилось тим, що мене перевели на три місяці у штрафний батальйон, в якому налічувалось коло тридцяти солдатів. Ми жили в маленькому вбогому бараці, і весь той час я не мав можливості навіть змінити одяг. Командиром нашого батальйону був сержант, якому дуже подобалось знущатися над солдатами, особливо шмагати їх батогом. Якось, коли він хотів мене відшмагати, я сказав, що вб’ю його. Злякавшись, сержант зменшив покарання з 30 до 3 ударів. Я став таким черствим, як мої кати.

Секретні місії

Під час служби в іноземному легіоні я, не подумавши, погодився на ще більші «пригоди». Мене почали готувати для служби в диверсійно-десантному загоні і навчили користуватися найрізноманітнішою зброєю та вибухівкою. На завершення мене відправили в Ленґлі (штат Віргінія, США), де готують агентів ЦРУ.

Невдовзі я став членом таємного диверсійно-десантного загону. Протягом 1960-х років я брав участь у десятках секретних місій. У Центральній і Південній Америці я допомагав в операціях проти наркоділків та торговців зброєю. Наш загін мав знайти цих людей і «ліквідувати» їх. Сьогодні мені соромно зізнатися, що я особисто брав участь у цих операціях. Ми позбувались усіх, окрім тих, хто володів цінною інформацією.

Згодом я отримав завдання стежити за іспанськими військовими командувачами, щоб викрити ворогів генерала Фра́нко. Ми також шпигували за опозиціонерами іспанського режиму, які жили у Франції. Нашим завданням було викрадати головних дисидентів і повертати до Іспанії, де їх, мабуть, усували.

Під час останньої операції я мав організувати загін найманців і разом з ними зробити державний переворот у невеликій африканській країні. Згідно з інструкціями, спочатку слід було напасти на військові бараки у столиці, а тоді захопити палац президента. Нас закинули в країну серед ночі, і за чотири години завдання було виконано. У цій операції загинуло троє наших і десятки «ворожих» солдатів. Я особисто брав участь у різанині.

Після цих жахливих подій мене почало страшенно мучити сумління. Я втратив сон через нічні кошмари, в яких я вбивав ворогів у рукопашному бою. Мене постійно переслідували перелякані очі моїх жертв.

Тому я постановив не брати більше участі в таких місіях. Я повернув усю документацію і пішов з війська. Однак не минуло й трьох місяців, як начальство викликало мене для іншого спецзавдання. Тож я втік до швейцарського міста Базель, а через кілька місяців до мене приїхала Енкарніта, яка і не здогадувалася про мою секретну службу.

Нелегка боротьба з самим собою

Я прослужив у війську три роки. В цей час Енкарніта почала в Іспанії вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Вона сказала, що знайшла правду про Бога, і її ентузіазм передався мені. Ми швидко відшукали у Швейцарії Свідків і стали разом вивчати Біблію.

Я був у захопленні, коли дізнався про Божий намір для людей. Мені дуже хотілося жити за біблійними принципами, проте зміни давалися нелегко. Особливо було важко приборкати мій агресивний характер. Все ж я дуже цінував нову віру, тому після кількох місяців біблійного вивчення сказав, що готовий разом зі Свідками Єгови проповідувати добру новину від дому до дому.

З допомогою Єгови я таки навчився самовладання, і згодом ми з Енкарнітою охрестилися. А в 29 років мене призначили служити наглядачем християнського збору.

У 1975 році ми з дружиною вирішили повернутися до Іспанії. Але спецслужби не забули мене і викликали для ще однієї місії. Щоб уникнути проблем, я знову втік до Швейцарії, де наша сім’я жила до 1996 року. Потім ми зрештою повернулись до Іспанії.

У нас чудові син та донька, які вже одружені, і двоє внуків. Я дуже щасливий, що всі вони служать Єгові. Крім того, в мене була нагода познайомити з Єговою 16 осіб, у тому числі юнака, який колись брав участь у збройних вуличних протестах на півночі Іспанії. Важко передати словами, яку радість це мені принесло.

Я неодноразово молився до Єгови, щоб він допоміг мені приборкати запальний характер і позбутися нічних кошмарів. Намагаючись поводитися правильно, я застосовував пораду з Псалма 37:5: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить». Єгова дотримався своєї обіцянки і допоміг мені змінитися. Яке ж це благословення для мене й моєї сім’ї!

[Ілюстрація на сторінці 21]

Коли мені було 13, я вступив до єзуїтської школи-інтернату

[Ілюстрація на сторінці 23]

У 1968 році я залишив іноземний легіон

[Ілюстрація на сторінці 23]

З Енкарнітою сьогодні