Близьке нещастя створило щасливі спогади

Від кореспондента “Пробудись!” в Еквадорі

ЦЕ СТАЛОСЯ в Суенсі, Еквадорі, пополудню 20-го січня 1969 р. Навантажений ваговоз в’їжджав задом у вузький в’їзд біля початкової школи. Одна маленька дівчинка, десять років віку, думаючи, що вагон мине її, лишилася при в’їзді. Коли задні колеса величезного ваговоза проминали, вони зловили дівчинку за суконку і перестрашені глядачі бачили як її тягло під колеса.

Почувши крик, шофер ваговоза став і вийшов подивитися. Подумайте, який приголомшений він був, коли побачив маленьку дівчину під колесами його ваговоза. Він стояв верх неї. Щоб звільнити з-під колес дівчинку він не міг нічого зробити лише проїхати трохи вперед, і знову переїхати через ушкоджені частини тіла дівчинки. Так сталося, що колеса переїхали їй ліву ногу і живіт. Її зараз відвезли до клініки, дивно, що ще притомною.

Коли зажурена мати прийшла до її ліжка, то які ви думаєте були перші слова цієї маленької дівчинки? “Мамо, я не можу вмерти. Я навіть ще не проводила біблійної студії!” І зі своєї власної волі дитина наказувала медсестрам, щоб вони не вживали крови, коли будуть лікувати її. Що? Маленька дуже покалічена дівчинка не хоче вмирати, тому що вона ще не навчала когось Біблії? Медсестри не могли повірити цьому!

Шанобливий лікар

Коли лікар прийшов, він зараз порадив робити операцію, щоб побачити внутрішнє пошкодження. Батько дитини погодився, але зазначив, що операція мусить провадитись без вживання крові. Лікар був дуже здивований, тому що він ще ніколи не робив такої поважної операції без уживання крові. Але родичі пояснили йому, що вони шанують Божий закон про кров. (3 Мойс. 17:14; Дії 15:20) Вони просили лікаря робити, що є можливо для дитини, але операцію без крови лишити на їхню відповідальність.

Лікар погодився робити, що міг. “Тому що я маю свою релігію і хочу, щоб інші шанували її”, він сказав, “то я й вашу буду шанувати”.

Перед тим як дівчинку відвезли до операційної кімнати вона сказала батькові: “Не журися, татко”. Години тягнулися, минуло п’ять годин напруги, і на протязі цього часу, що зібраний гурток родичів та співчутливих зауважили? Батьки потихо пояснювали їм, що якщо б сталося так, що дитина померла б, то вони мали надію знову побачити її коли вона воскресне. Справді незабутня сцена!

Сильна віра родичів зробила велике враження не лише на лікаря, але також на багатьох, які зібралися, щоб довідатися про наслідки операції. “Я також є батьком”, сказав один із них, “але ти є спокійніший ніж я міг би бути”.

Інший сказав: “Якщо б я мав віру цих людей, то я був би найщасливіший чоловік у світі”.

Сусідка, яка недавно втратила свого чоловіка, прийшла потішити родичів, але коли відходила сказала: “На протязі двох років після смерті мого чоловіка я була дуже пригнічена; але побачивши вашу віру в Бога і надію, яку ви маєте, помогло мені знайти щастя перший раз”.

Після операції . . .

Тепер прийшов час на звіт лікаря. Ані одна кістка не була поламана, але внутрішні органи були дуже серйозно поранені. Головна артерія, що йде до діафрагми була розірвана і дитина загубила більше як половину крови. Але ще перед операцією кров загусла й перестала текти. Артерія (головна жила) розірвалася лише чотири дюйма від серця, але однак дівчина не загубила всієї крови! Хірург не міг зрозуміти як це було можливо.

Печінка також була пошкоджена, а через величезний натиск, шлунок зсунувся аж через діафрагму, і був розірваний в двох місцях. А це подерло й дуже пошкодило ліву легеню, а в той самий час роздерло перікардіюм (охоронна плівка) навколо серця. Іншими словами, ваговіз мало що не покрушив серце — випадок через який дівчинка була б негайно померла.

Лікар був дуже задоволений операцією. Він також оціняв спокійне поводження родичів — вони не кричали і не плакали і це не нервувало його. Йому було легше робити операцію.

Але тут ще була небезпека. Що сказати про втрату крови? І що сказати про небезпеку зараження? Яке-небудь із цих двох могло бути смертельне. Під час довгої операції кожний дюйм кишок треба було переглянути чи вони не були де розірвані. Також треба було переглянути всі органи, щоб побачити чи не пошкоджені вони. Ще можна було бачити наслідки великого тиску від колес ваговоза — маленькі жилки потріскали на шиї і в оці.

На другий ранок Мімі (таке було її ім’я) пробудилася при повній пам’яті й не нарікала на біль від операції. Небезпечний період сорок вісім годин довгий минув і не було жодної ознаки зараження. Усі робітники в клініці дуже дивувалися як ця маленька дівчинка могла перенести операцію без переливання крові й тепер так добре видужувала лише п’ять днів після того страшного випадку.

За тиждень, Мімі виписали з лікарні і вона робила дуже гарний поступ. Тоді появилося дуже поважне ускладнення. Якийсь плин почав формуватися навколо серця, правдоподібно тому, що його охоронна перетинка була пошкоджена. А що тепер може статися? Певно, що це був час тривоги. Якщо плин не розійдеться сам по собі, то треба буде робити ще одну дуже поважну операцію, а цей раз на серце.

На другий день спеціяліст серця оглянув Мімі. Ні він, ні її лікар не могли заховати свого здивовання. Вночі плин розійшовся і все було нормально.

П’ять тижнів з половиною після випадку, Мімі пішла назад до школи бавитися з її маленькими приятелями, поранені органи загоїлися й не було жодних очевидних наслідків від цього великого нещастя.

Приємні спогади

А як така близька трагедія може витворити приємні спогади? Послухайте! “Моя власна реакція дивувала мене”, сказав батько. “Я не знав, що я міг почути таку страшну відомість без нервового потрясення. Але я зараз пізнав, що Єгова добре знає наші потреби. Отже без різниці чи Мімі жила чи вона померла б, я знав, що Бог ласкаво наглядав над усім, і це дало мені такий спокій, якого я ніколи раніше не мав. Ми раніше читали як Єгова підкріпляє своїх слуг у часі проби. Але тепер я знаю, що це є правда”.

А ось що мати сказала: “Коли я перший раз побачила мою дівчинку, мене кинуло в дрож. Але другого ранку я потішала себе свідомістю, що ми повинні цілком покладати свої надії на Єгову. Дух Єгови дійсно дає нам силу й витривалість”.

А що сказати про хірурга? Це була найкритичніша операція в цій клініці, яка була успішна без крови. Лікар сказав: “З цього досвіду я навчився щось”. А що він навчився?

Скоро по цьому випадку одному студенту треба було робити операцію на сліпу кишку (апендицит). Коли радили давати йому переливання крові, цей самий лікар відмовився, кажучи: “У січні я навчився, що це багато краще не вживати крові”. Операція була успішна, незабаром студент видужав і вернувся назад до кляси.

Надзиратель місцевого собору Свідків Єгови, який походив із Північної Америки також був дуже вражений. “Я дуже дивувався”, він сказав, “я бачив різницю лікування критичних випадків від способів, яких можна було б сподіватися в Сполучених Штатах або в інших подібних країнах. По газетах не було таких заголовків, як наприклад: ‘ВІРА СЕКТИ МОЖЕ КОШТУВАТИ ЖИТТЯ ДИТИНИ’. Навпаки, звіти по радіо розказували про надзвичайну віру родичів і їхній спокій в часі проби. Замість відбирати від родичів їхнє право рішати як лікувати покалічену дитину, як це роблять в інших країнах гордовиті судові прикази, хірург шанував позицію родичів і їхню сумлінну віру”.

Один славний лікар сказав: “Ви повинні знати, що цю операцію лікарі вважають дійсним чудом”. Багато книжечок, які пояснюють Божий закон про кров були розповсюджені, а в тому часі і лікарям, які хотіли мати більше інформації про цю важну справу.

Вкінці, Мімі сама сказала: “Я дякую Єгові за те, що Він поміг мені, бо якщо б я померла тоді, то багато людей казали б що це тому, що я не хотіла брати переливання крові. Але тепер багато будуть знати, що це краще слухати Божий закон, навіть під час критичних обставинах”.