Чи відвідувати доми без запрошення повинно бути заборонено?

Від “Пробудись!” кореспондента в Данії

ЯКЕ почуття ви маєте до когось, що відвідує ваш дім без запрошення? Чи ви відчуваєте, що це є свобода, яку повинні зберігати, хоч вона деколи завдає вам трохи невигідностей?

Або, чи ви хотіли б законів, які заборонили б комусь відвідувати ваш дім без запрошення? Правда, впровадженням таких законів ви позбулися б небажаних відвідувачів. Але наслідки від такої змушеної заборони показують, що вона не буде бажана.

Наприклад, сусід може відвідати вас без запрошення, щоб позичити цукру або кави; а часами ви самі будете мати потребу позичити цих речей. Шофер, який має клопіт із автом, або мав якийсь випадок можливо схоче вжити ваш телефон; або вам самим треба буде такої допомоги. Може бути, що через хворобу хтось у сусідстві хоче допомогти, або вагітна мати родить дитину передчасно; або може бути, що такий випадок станеться з вами, ваша дитина може родитися раніше ніж ви сподівалися і вам треба буде шукати допомоги без запрошення.

А що сказати про такі несподівані гості, як родичі або знайомі, яких ви не запрошували, але, які хотіли відвідати вас на кілька хвилин? Чи ви самі ніколи не робили цього? Маємо продавців, які приносять товар, який ви можливо хочете купити, і вам не треба ходити до крамниці. Інші жертвують служби в цей спосіб, збирають колекції, можливо вживаний одяг, газети або гроші для добродійних організацій. Незапрошений гість може дати вам пересторогу, що ваш дім горить!

Отже бачите, що коли хтось відвідує когось, без запрошення то є користі, як і невигідності. І хоч ви можливо думаєте лише про невигідності, коли хтось відвідує ваш дім, то поставте себе на їхнє місце і пам’ятайте, що колись ви самі можете мати подібну потребу. Чи це тепер кладе справу в інше світло, чи ні?

Стародавній спосіб

Відвідувати доми без запрошення є вікодавній звичай. Майже кожна цивілізована громада в історії людства дозволяла його. На протязі тисячі років люди відвідували одні одних просячі допомоги, щоб продати якийсь товар, або приносили вістку — політичну, релігійну чи іншу.

Ісус Христос уживав цей спосіб також, більше як 1.900 років тому назад. Він відвідував людей без запрошення, заохочував їх слухати найкращу вістку для страждаючого людства. Це також був спосіб, якого Він наказував Своїм послідовникам уживати. Він навчав їх, щоб вони за порядком проповідували по селах і містах, ходили від дому до дому, відвідували всіх мешканців околиці і це без запрошенння.— Мат. 10:11-14.

У цей спосіб, від дому до дому, поширювалося знання Християнства по більшости околиць Середземного моря і це в одному поколінні. Ті, що гостинно приймали цих вісників свободи і життя дістали велику нагороду.

Отже коли Свідки Єгови відвідують ваш дім, то вони вживають спосіб, якого Ісус наказав своїм послідовникам уживати.

Данський ‘рух від дому до дому’

Справа про відвідування осіб в їхніх домах недавно висунулася вперед ще в інший спосіб. У Данії спочатком 1971 р. почали кампанію, яка називається ‘рух від дому до дому’.

Часопис Політікен приділив багато місця для цього руху у своїх шпальтах вживаючи такі заголовки: “ЯК МИ БУДЕМО ДЗВОНИТИ КОЛО ДВЕРЯХ НАШОГО СУСІДА”, і “50.000 ЄДНАЮТЬСЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ВІД ДОМУ ДО ДОМУ”. Намір цієї кампанії є постачити велику потребу багатьом людям, а головно тим по великих містах, потребу, якої громада взагалі не постачає. А що це є за потреба?

Вона має до діла з багатьма самітними особами по великих містах. По переповнених містах багато людей стають відокремлені через старший вік, хвороби, соромливість або з інших причин. Вони стають чужинцями навіть їхнім близьким сусідам. Це стається багато частіше по містах ніж по сільських околицях або маленьких містечках. Таким способом, такі особи в дійсності не користають багато з життя. Вони не мають нагоди мати зв’язки і втішатися товаришуванням з іншими людьми.

Часопис Політікен оповідає про один випадок показуючи, яким відокремленим хтось може стати. Він писав про “старшого мужчину 80 років віку, який не міг змусити себе натиснуту ґудзик дзвінка при дверях свого сусіда коли не міг дістатися до свого замкненого дому в погану погоду з температурою 10 градусів холоду. Він блукав півтора години вулицями аж поки поліцай не поміг йому і закликав слюсара, щоб відкрити двері. Чи це не є сумно?

Діяльні члени цього руху від дому до дому заохочують людей більше відвідувати своїх сусідів і тримати зв’язки з ними. Так як сказав один член цього руху: “Я знаю, що ті, які живуть самі, на кожному поверсі є дуже щасливі коли з ними тримають зв’язки. Певно, що це є правда про багатьох самітних осіб, а головно старших та хворих.

“Зачинені двері роблять людей хворими” писала ще одна стаття в часописі Політікен у 1971 р. Лікар Ван Кристенсен сказав: В наслідок зачинених дверей маємо хронічно втомлених дітей, які так не цікавляться своїм оточенням, що це аж шкодить їхньому розвитку. . . . А дорослі більше хворіють через зачинення дверей. В ту хвилю коли від них відбирається діяльність, наміри та стичність з людьми вони стають непрацездатними”.

Так то, до кількох місяців приблизно 50.000 осіб у Данії стали членами цього руху від дому до дому, щоб помагати самітним особам. Деякі заявляють, що це членство вже зросло майже до 75.000 осіб. Заборона незапрошеним відвідувати доми буде прямо проти наміру цієї від-дому-до-дому кампанії. Така заборона буде діяти наперекір створення здоровіших громад.

Дехто хоче такої заборони

В часописі Bronshoj-Husum Новини 23-го жовтня 1969 р., були видані інструкції як мешканці Копенгагену можуть вживати поліцейські закони, щоб відганяти незапрошених відвідувачів. Там було сказано, що можна поставити таблицю на дверях з написом: “Незапрошені Відвідини ЗАБОРОНЕНО!”

Проте, дехто іде далеко дальше вимагаючи, щоб уряд ухвалив закон, який би забороняв відвідини по домах. Вони твердять, що такі відвідини нарушують їхній спокій та приватність. Але в цьому змісті, параграф 263 данського кримінального закону каже: “Особа карається наложенням грошової кари або ув’язненням, якщо вона нарушить чийсь спокій 1) розпечатанням листа або якимось іншим способом дістаючи закрите повідомлення, яке було для когось іншого або перешкодою його донесенню, 2) коли безпідставно набувається доступу до чийогось особистого майна, 3) коли розголошується чиєсь приватне або домашнє життя, 4) коли розголошується інші частини чийогось приватного життя”, і подібні наміри.

Цілеспрямованість того закону, між іншими речами, є охороняти людей від шпигунства і щоб не опубліковувати їхнє приватне життя. В дійсності, це не має нічого спільного і ніякого відношення до незапрошених відвідин.

Ще інший пункт того кримінального закону в 264 параграфі ось що каже про чийсь домашній спокій: “Того, що нарушить домашній спокій, намагаючись силою увійти у чийсь дім, кімнату або корабель або в яке-небудь місце до якого немає публічного доступу, буде каратися грошовою карою або ув’язненням. Подібна кара буде відноситися до тих, що не хочуть вийти з будинка, коли їх просять”.

Але це не робить незаконним для когось відвідувати чийсь дім без попереднього запрошення. Лише коли хтось не хоче вийти, то тоді він нарушує закон.

Думка комітета

Те, що висуває цю справу наперед є рекомендація комітета призначена Данською Радою Правосуддя в 1968 р. Згідно їхніх поглядів опублікованих в 1970 р., члени цього комітету радять, щоб законом заборонялося особам “незапрошені особисто відвідувати приватні доми”.

Спочатку ці погляди були спрямовані, щоб заборонити відвідин комерційного роду і охоронити покупців від нечесних продавців. Але коли цей закон буде уложений в такий спосіб, щоб наприклад, забороняти рухові від дому до дому помагати самітним, тоді закон охоплюватиме багато більше від його призначеного наміру.

Крім цього, пропонований закон виявляє напрям, який повинен турбувати всіх інтелігентних осіб. В дійсності, він каже, що уряд буде рішати хто повинен, а хто не повинен відвідувати ваш дім. Але, чи це дійсно правда, що так багато осіб не є здібні зробити таке рішення самі? Бувши дорослими чи вони не можуть, сказати “Ні” небажаним відвідувачам? І чи такий закон не кидає підозріння на кожного, хто відвідує дім без запрошення?

Норвезька рада споживачів похвалює “продаж від дому до дому” тому, що доми є дуже порозкидані в більшости околиць тієї країни. Чи ж те саме не буде відноситися до деяких околиць у Данії? І що сказати про продавців журналів або книжок? Багатьом людям легше взяти передплату на журнал, або купувати книжки, як то енциклопедії, в дома замість ходити до крамниць, або писати листи до редакції.

Важні свободи в небезпеці

Якщо законом заборониться особисті відвідування людей в їхніх домах, то це може пристосовуватися до багатьох інших речей, які положуть свободу в небезпеку. Наприклад, такий закон можливо буде застосований проти способу проповідування, якого вживав Ісус Христос і християни за першого століття.

Таким способом, цей закон можна буде вживати проти Свідків Єгови сьогодні. Але не лише проти них. Його можна буде пристосувати до всіх релігійних та добродійних рухів, що вживають цей спосіб. Він ударить тих священиків Народної Лутеранської Церкви в Данії, які відвідують людей по домах. Так, такий закон ударить релігійну свободу. Це буде наслідувати деякі найгірші риси комунізму, націзму і фашизму.

Запропонований закон також ударить свободу експресії. Наприклад, данська конституція каже: “Кожний має право висловлювати свої думки друком або письменно, як і усним словом, хоч будуть законно відповідальні. Застосовувати цензуру або якісь інші запобіжні заборони неможливо жодним способом”.

Але саме право бути вислуханим є пусте, якщо відбираються способи, якими можна вживати його. І один із цих способів є відвідувати людей по їхніх домах без запрошення. Таким чином, свобода експресії включає права всіх осіб, яких неможливо вислухати по радіо, телевізії або через журнали й які мусять розголошувати свою вістку іншими способами, від дому до дому. Цю свободу експресії не повинні забороняти тим, які не мають багато грошей, щоб вживати інші способи комунікації.

З правом свободи висловлювати свою думку приходить і право розповсюджувати надрукований матеріал. Коли хтось хоче розповсюдити такий матеріал багатьом людям, то він не може обмежувати це розповсюдження лише до книгарень. Крім цього, власник книгарні може бути упереджений і не буде виставляти деякі видавництва. І не всі люди ходять до книгарні.

Також, тому що друкувати такий матеріал коштує гроші, то право свободи експресії також повинно включати право видавців покривати свій кошт. Якщо цього не дозволиться, тоді свобода друку буде обмежена лише для заможних. Тому то в Швеції подали думку, що заборона особистих відвідин “очевидно буде противитися свободі преси, що є конституційна”.

Проти всього цього деякі люди сперечаються, що коли особа хоче більше довідатися про щось, то вона може приступати до видавців. Але такий аргумент не є розсудливий. Як люди можуть познайомитися з деякими справами, якщо на них не звернеться їхньої уваги? Як вони будуть знати де вони можуть більше навчитися про якусь справу, коли не звернеться їм уваги на неї?

Окрім цього, такий пропонований закон буде обмежувати політичну свободу. Усі, що мали досвід із такою політикою, як дістати підписи для петиції, знають, що в цих справах треба особистого дотику. В такий спосіб можна дати пояснення, і вживати деяке переконування.

Що індівідуальна особа може зробити?

Свобода має свою ціну. І може створити деякі невигідности. Вона також може мати риск обмани від безчесних продавців. Закони заборонити такі обмани є потрібні, але вони, не можуть забороняти всю працю лише тому, що вона провадиться при чийомусь порозі.

Чи ви б забороняли всю торгівлю по крамницях та на ринках лише тому, що деякі власники є нечесні? Чому ж тоді забороняти одну форму продажі, а іншу дозволяти. Ясно є, що закон проти одної, а не проти іншої показує неоднакове ставлення і вдаряє самі основи свободи.

Правда, свобода відвідувати без запрошення значить, що деякі відвідини можуть бути в невигідному часі і будуть перешкоджати людині. Але, чи ця ціна не є варта, щоб зберегти основу свободи? Чи це є так дуже тяжко відчинити двері і сказати відвідувачеві: “Тепер не вигідно”, або “я не цікавлюся говорити з вами”? Чи так зробити є така велика ціна, щоб зберегти дорогоцінну свободу рішати самому кого ми будемо приймати до нашого дому, а кого ні?

Подумайте про цю справу коли хтось приступить до вашого дому без запрошення. Запитайте себе, чи не краще перенести трошки невигідностей з добрим гумором ніж жити в диктаторському краю? Ви повинні тішитися якщо ви живете в країні, що дає вам право рішати чиї відвідини ви будете приймати, та теж дає вам право робити такі відвідини.