‘Не будеш з більшістю, щоб чинити зло’
ПУБЛІЧНІ демонстрації і масове опротестування сталися порядком сьогоднішнього дня, а особливо по країнах так званого “Християнства”. Багато людей, які звичайно є тихі, неагресивні горожани беруть участь у них, а навіть священики є дієвими, беручи участь поширювати опротестування — натиском великого числа.
Нема сумніву, що багато несправедливостей існує і що дуже багато з цих масових протестів є проти дійсних образ. Часто учасники вірять, що лише цим способом їх вислухають.
Але, чи це розумно комусь брати участь у таких публічних демонстраціях? Багато демонстрацій починаються досить спокійно. Але багато кінчалися буйністю або безладдям. Чому?
Маємо “психологію товпи”, що дає особам почуття анонімности. Тому що їх трудно пізнати у товпі, то деякі особи будуть чинити те, що під звичайними обставинами навіть не подумали б чинити. Але, коли хтось бере участь у вчинках разом із товпою, то він буде відповідальний за те, що товпа, або особи в ній, можуть вчинити.
Страх товпи також тисне начальників і суддів відкидати закон і їхнє власне сумління. Щоб такого не було в стародавньому Ізраїлі, то Божий закон, який тепер є записаний в Біблії, казав: “Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшости, щоб перегнути правду”.— 2 Мойс. 23:2.
Цей закон був особливо для суддів і свідків у законних справах, на яких товпа могла впливати робити перекручені вироки або давати фальшиве свідоцтво. Подібно, він стосувався до тих, що будуть змовлятися разом, щоб натискати на суддів або урядових начальників.
Наслідки наслідування товпою
Найбільш очевидний приклад наслідування більшости, ‘щоб чинити зло’ маємо в тім, що сталося на суді Ісуса Христа. Первосвященики підбурили товпу і підвівали дух ненавости проти Ісуса між людьми. Отже, перед жидівським Високим Судом, багато осіб були готові свідчити фальшиво і перекручувати правосуддя. Кінець кінцем, Христа привели перед Пилатом, який був суддя з силою над життям і смертю.— Мат. 26:47, 59—61.
Пилат хотів відпустити Ісуса, але товпа вимагала, щоб він умер. (Ів. 18:29—32, 38—40) Хоч жиди ненавиділи римське володіння, але “психологія” товпи привітала Кесаря, як царя і вимагала Христової крови. (Ів. 19:12—16) Пилат повинен був стояти за правосуддям, але через страх він наслідував товпу. Але такої справи було неможливо відкинути і забути. Усі втягнені мусіли відповідати за пролиття крови. Лише п’ятдесят днів пізніше, через народну провину, багато “серцем розжалобилися” коли апостол Петро сказав до них: “Ото ж нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви”. (Дії 2:36, 37) Тягар душогубства тепер спочивав на товпі, колективно і особисто!
А боягузливого Пилата пізніше усунули з посади римського губернатора і він помер як вигнанець. Єрусалим заплатив за те душогубство, коли його “дружба” з Кесарем доказалася фальшивою, закінчуючись боротьбою і нарешті знищенням римськими військами в 70 р. З.Д.
Чи є якась інша корисна відповідь?
Однак, часами є цілком інші ситуації, такі як коли група страждає від неправосуддя. Як, крім гуртового натиску, можна постаратися, щоб хтось вислухав його членів? Чи є якась інша відповідь?
Щодо утруднення особи чи гуртка, то по багатьох частинах світу можна шукати помочі від законних засобів. Але, що робити коли звичайні законні процедури нічого не помагають? Можливо політикани не схочуть завести бажаних змін, а судді через зажерливість або боягузтво не судять справедливо. Тоді менша група не дістане того, що є справедливо і безсторонно.
Згідно людським розсудком може виглядати, що найкраще треба звертатися до масового натиску. Через такий натиск суддя може відчувати, що йому буде на користь і доцільно покоритися товпі. Але такі вчинки лише дальше ламають закон і переважно шкодять комусь іншому у суспільстві.
В дійсності, під цим ладом неможливо дістати повної і цілковитої справедливости, так як ціла історія вже показує. Коли менші гуртки вже були цілком щасливі? Незважаючи на масове опротестування і повстання, ці самі старі лади далі існують з їхнім пригніченням і несправедливостями. Основно це тому, що світ є злий, зіпсутий, і не є від Бога. (1 Ів. 5:19; Гал. 1:4) Сьогодні, коли так багато нарікають, ведуть демонстрації, протестують, страйкують, бунтуються і коли буйність досягає свій вершок, то вже прийшов час для Бога виступити і залагодити справи. Він обіцяв зробити це, і незабаром заведе правосуддя. Тимчасом, що люди, які є зацікавлені правдивим правосуддям і праведністю можуть робити?
Бог каже чесним, щирим особам: “Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми”. (Рим. 12:18) Його наказ християнам є: “Нехай кожна людина кориться вищій владі”. (Рим. 13:1) Якщо існуюча влада зловживає свою силу, то це не є обов’язок християнина старатися перекидати її. І це не є християнське діло радити, поширювати або брати участь у демонстраціях, масових протестах або в страйках.
Вибираючи цей шлях християни не є нерозумні. Вони не розстроюються стараючись виконувати те, що лише Бог може і дійсно зробить. Вони тримаються Біблійного наказа: ‘Жди Господа [Єгову] мовчки й на Нього надійся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на людину, що виконує задуми злі. Повстримайсь від гніву й покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло, бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа [Єгову],— землю вспадкують”.— Пс. 36 [37]:7—10.
Це не значить, що треба чекати ціле життя, або тепер навіть багато довгих років. Сьогодні можна бачити несправедливість по цілому світі. Цей стан є певний передвісник Божого вчинка, так як сам цар Давид зазнав: “Я бачив безбожного, що збуджував пострах, що розкоренився, немов саморосле зелене те дерево, та він проминув, й ось немає його, і шукав я його, й не знайшов”. (Пс. 36 [37]:35, 36) Отже, замість звертатися до світських способів, чекайте на Бога.
Якщо ми навчимося про Божий намір, Його способи і вимоги, то будемо збережені від помилки йти за товпою, наслідки якої, не є на хвалу Бога, але лише додають до замішання та клопотів у цих критичних “останніх днях” цього ладу.— 2 Тим. 3:1—5.