Повага до мертвих — Як виявляється?
МАРКО і Павліна, яким було двадцять п’ять років, вже були на кількох похоронах у Франції, їхній батьківщині. Отже вони знали про деякі похоронні звичаї людей з їхнім сумуванням.
Тоді, коли вони були студентами в Нью-Йорку у 1975 р., вони пішли на похорон знайомого, який був з одного з Караїбських островів. Вони сподівалися інших звичаїв. Але вони були цілком не приготовлені до того, що там бачили. Під час похорону деякі родичі мертвого почали несамовито голосити. А кілька мешканців цього острова хотіли кинутися на труну; вони навіть хотіли розкривати її і цілувати трупа, так як був звичай в їхній околиці.
Так, хоч це глибоко зворушило цю французьку пару, то такий був звичай в тій іншій частині світу. Це лише показує, що по різних країнах є різні похоронні звичаї. Очевидно, що деякі звичаї походять від місцевих обставин, як-от потреба негайно хоронити по тропічних околицях або спалювати трупа де бракує землі. Інші звичаї розвивалися з релігійного або забобонного переконання. А ще інші звичаї можуть бути лише стародавні традиції з незнаного джерела або минулого значення.
Чи всі похоронні звичаї є злі?
Коли людина перше навчиться Біблійних законів і принципів, то вона можливо схоче відвертатися від усіх похоронних звичаїв. А чому?
Вони можливо знають, що Бог спеціально заборонив ізраїльтянам брати участь у деяких похоронних або жалобних практиках сусідніх народів. Бог сказав: “Не зроблять вони лисини на голові своїй, і краю бороди своєї не підстрижуть, а на тілі своїм не наріжуть надрізів”. (3 Мойс. 21:5; 19:27, 28) Релігійно, Божі люди мали залишатися цілком інакшими. Вони не мали наслідувати крайні жалобні звичаї сусідніх поган. Коли пізніше євреї пристали до таких поганських релігійних звичаїв, то Бог не похвалював цього.
Чи це значить, що сьогодні християни мусять рішучо відкидати всі місцеві похоронні звичаї? Не обов’язково.
Писання натякають, що деякі похоронні звичаї не є небажані. Наприклад, Біблія говорить, що коли Христові учні зняли Його тіло з мученицького дерева, то “вони обгорнули Його плащаницею із пахощами, як є звичай ховати в юдеїв”.— Ів. 19:40.
Може бути, що євреї розвили цей звичай частково тому, щоб труп не розгнивався так скоро. Але, тому що трупа намащували пахощами лише зверху, то всередині він таки починав розпадатися. (Ів. 11:39) Отже, позаді цього юдейського звичая могла бути повага до любого померлого. Але, який був звичай, коли пізніше християнький збір був заснований? Цікаво зауважити, що багато перших християнів далі наслідували різні юдейські похоронні звичаї, наприклад, вони відразу ховали замість відкладали похорон або спалювали.
Дальше показуючи, що деякі місцеві похоронні звичаї не є неприйнятні маємо випадок з Яковом. Коли він помер в Єгипті, його син Йосип постарався, щоб місцеві лікарі забальзамували його тіло. Біблія описує: “І сповнилося йому [Якову] сорок день, бо так сповняються дні бальзамування”. (1 Мойс. 50:1—3) Наслідуючи цей місцевий звичай Йосип міг взяти Яковового трупа з Єгипту, щоб поховати його в Ханаані з його предками.— 1 Мойс. 49:29—32; 50:12—14.
Фактори над якими треба застановитися
Тому що у світі є так багато похоронних звичаїв, то якого провідника повинна особа вживати, щоб рішити чи наслідувати деякі місцеві звичаї чи ні?
Особа, яка має повагу до мертвих, але ще важніше повагу до Бога, повинна подумати чи звичай є в конфлікті з Біблійною наукою.
Наприклад, між деякими корейцями був звичай посипати риж по даху або за дверми дому померлого. А мужеський родич вилізав на дах вимахувати одягом померлої особи і викликував її ім’я. Цю церемонію називали Чо-Гон, або “Запрошення для душі”. Цією церемонією запрошують душу виходити з хати. По інших країнах люди вірять, що померла особа переходить в інше життя, отже між ними є звичай класти гроші в її рот або в труну. Це для того, щоб він мав гроші вживати в наступному житті, як-от, щоб “заплатити перевізникові за подорож у вічність”.
Деякі звичаї виринають або їх наслідується через віру, що кожна особа посідає безсмертну душу, яка лишається живою після смерти тіла. Проте, Біблія вчить, що кожна особа є душа, що коли вона вмирає, то є цілком мертва та непритомна і що її надія на майбутність залежить від Бога, Який може воскресити її. (1 Мойс. 2:7; Еккл. 9:5, 10; Ів. 5:28, 29; 11:24—26) Отже, як особа, що знає правду з Біблії про стан мертвих, може брати участь у церемонії поміщаючи небіблійну науку про безсмертність душі? Певно, що таке з’єднання мертвого з фальшивою наукою не виявляє поваги до нього.
Інший фактор над яким треба застановитися є як обходять якийсь звичай або, що місцеві люди думають про нього.
Подумайте, наприклад, про звичай, якого називають “поминки” (по-англійські “вейк”). Цю назву вживається по різних частинах світу, тому що за звичаєм родина і приятелі чергують біля тіла цілу ніч або більше. Але на це є різні причини. Деякі люди наслідують цей звичай вірячи, що демон буде старатися схопити трупа. Інші вірять, що душа мертвого залишається в хаті першу ніч і може спричинити хворобу тому, хто засне. (Також, Енциклопедія Американа (в анг. мові) каже: “На поминках часто відбуваються безладдя і оп’яніння” показуючи мало “щирої поваги до померлого”.
Що робити коли у вашій околиці частина похорону називається “поминки”? Було б добре подумати, що люди вірять про поминки і як їх будуть обходити. Може бути, що це слово вживають тоді коли лише відвідують позбавлену родину вдень вдома або в похоронній залі, щоб потішити її. Лише тому, що цей звичай називають “поминки” не значить, що це не є правильно для вас ‘потішити сумуючих’, (Йова 29:25; Мат. 2:18; 2 Кор. 1:3, 4) Але, чи ходити на “поминки” годилося б з Біблією коли у вашому суспільстві цю церемонію єднають із фальшивою наукою або безпідставними забобонами? Подібно, чи це була б повага до померлого бути частиною “безладдям і оп’янінням”.— Рим. 13:12—14; Ефес. 5:18.
Якщо є інші практики в яких люди сподіваються, щоб ви брали участь виявляючи “повагу до мертвих”, то подумайте, що вони значать у вашій околиці.
Наприклад, може бути звичай приносити квіти на похорон. А що це значить? У деяких околицях, а особливо давно тому, такі квіти рахувалися частиною жертви богам. Подібно, на буддійських похоронах в Японії, присутні палять ладан богам. Ясно, що ви не можете наслідувати такі звичаї якщо ви вірите, що треба “лише Єгові Богові своєму вклонятися, і служити Одному Йому”. (Мат. 4:10, НС) Але по інших околицях квіти не представляють жодного поклоніння. Їх приносять лише виявити співчуття або додати похоронові спокійної краси.
Треба також подумати про місцеве почуття відносно одягу, якого вбирають на похорон. І цей звичай різниться від місця до місця. По деяких частинах Середнього і Далекого Сходу чоловіки і жінки вбирають одяг з грубого білого перкалю і сандалі з білої соломи. Але в Японії і по багатьох католицьких країнах звичай є вбирати ввесь чорний одяг або обв’язувати рукав чорною тасьмою. Чи такий звичай треба строго наслідувати, щоб віддати пошану померлому?
Безперечно, що мертва особа не буде бачити в чому живі є одягнені. Але інші живі зауважуть. Коли так, то що ваше наслідування їхніх звичаїв буде казати їм? Треба подумати над тим чи цей звичай переважно зв’язують із укоріненою вірою про безсмертність душі і в пекло, або з членами якоїсь церкви? Якщо так, то коли будете наслідувати такий звичай, то хтось може подумати, що ви те саме вірите про душу або що є членом тієї церкви. З другого боку, треба старатися, щоб не образити когось. Ви можете зробити висновок, що темний одяг, буде більше підходити до помірковності “дому жалоби” від яснокольорового одягу, якого звичайно єднають із “домом банкету”.— Еккл. 7:1—4.
Це не значить, що воно є неправильно для когось зауважувати, що християнин сумує. Хоч стародавні юдеї не приступали до таких крайностей, щоб аж різати себе, то вони таки сумували коли хтось любий вмирав. І факт, що такі сумували під різними обставинами можна було зауважити з їхнього вигляду.— 2 Сам. 13:18, 19; 19:4; порівняйте Йова 1:20; 2:11, 12.
Треба мати рівновагу. Ісус знав, яка жалоба була при смерті. (Марка 5:38, 39) Однак, хоч Він плакав і стогнав духом через смерть Його друга Лазаря, то немає ніякого доказу, що Ісус надмірно сумував. (Ів. 11:33, 35) Подібно, між Ісусовими послідовниками смуток через смерть любого є зменшений підкріпляючою і потішаючою надією про воскресення. Апостол Павло писав: “Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають”.— 1 Сол. 4:13.
Зрозуміло, такий зрівноважений християнський погляд буде виявлятися також у похоронних звичаях.
Особисте почуття
Один чинник, що є дуже важний у похоронних звичаях є чиєсь особисте або сумлінне почуття.
Наприклад, у деяких країнах є звичай для родини, або навіть для гостей, припадати і молитися перед труною. Певно, що Біблія не заборонює молитися до Бога Єгови, чи то на похороні чи ні. Ісус молився при гробі Лазаря. (Ів. 11:41, 42) Але правдиві християни не моляться до померлих родичів, ані вони не хочуть дати комусь вигляд, що вони вірять, що їхні молитви поможуть комусь вийти з чистилища або поспішать його подорож до неба. Також, на похоронах багато християнів не моляться на показ, щоб це не виглядало звичайним формалізмом.— Мат. 6:1, 5, 6.
Ще одно особите почуття, яке впливає на відношення до похоронних звичаїв є бажання мати скромний похорон, без обрядів.
Між цими, наприклад, можуть бути деякі обряди біля могили. У деяких частинах носії або родина кладуть квітку та труну або кидають її в могилу перед тим ніж засипають її. Для багатьох осіб це є знак останньої пошани померлому. Але, безперечно, правдиві християни знають, що померлий нічого не є свідомий відносно квітів. І якщо померлий був правдивий християнин, то він також був би погодився з порадою в Римлян 1:25, щоб не віддавати неналежної честі якійсь людині. Тому через таке особисте почуття деякі не обходять цього звичая.
Інший звичай при могилі є кидати трошки землі в могилу. Звичайно священик або особа, яка провадить похороном буде виконувати цей обряд наводячи з Першого Мойсея 3:19, де є сказано, що Адам був взятий з пороху і вернеться в порох. Те, що Біблія там каже була заява факту — Бог передсказав те, що сталося з Адамом сотки років пізніше. Це не є обряд, який мусить повторятися на кожному похороні.
З другого боку, немає нічого злого наводити кілька слів із Біблії, навіть з Першої книги Мойсея 3:19. Проте, у такому часі слова з Біблії про надію воскресення будуть більш потішаючі. Вони мають тривалу користь, більшу від якогось показного вчинка, який деякі вірять применшує сумний похоронний настрій.
Тому що в світі є так багато похоронних звичаїв, то хто може знати про всі або як і чому вони розвилися? Але коли християнин рішає чи йому підкорятися деяким звичаям у його власній околиці, то було б добре йому перше передумати справу. Чи звичай або його теперішнє значення не є в згоді з наукою Божого Слова? Чи звичай не сходиться з дійсною надією, якої християнин навчається з Писання? Чи брати участь або стримуватися від якогось звичая образить або спотикне когось? Що можна бачити по звичайних похоронах інших правдивих християнів в його околиці? І що його власне почуття і сумління натякають?
Застановитися над такими факторами поможе християнинові поводитися згідно з його переконанням, його почуттям пристойності і його відповідною повагою до мертвих.