„Правда визволить вас”
Я БУЛА наркоманкою. Майже на протязі 20-ох років я переживала страхіття. Все це почалось так дуже невинно, що я навіть не знала, що зо мною ставалось.
Тоді мені було 18 літ. Тут, в Аргентіні, я недавно одержала мій диплом вчительки. Через наполегливість моєї мати, яка без сумніву бажала мені найкращого, я почала студіювати біохімію.
Але я воліла б залишитись вдома з матір’ю, навчитись кухарити, шити, й доглядати дім. Я була боязлива, соромлива, задумлива, тиха,— дівчина зосереджена на своїх переживаннях, цікавлячись домашнім життям. Я не була зухвала та напориста, які то риси ця світська система вважає бути дуже потрібними.
Десь тоді я почала трохи товстіти. Я є малого росту — трохи більше, як 4 фути (1.3 метра) — і так, як усі молоді дівчата є свідомі про їхній вигляд, я не могла стерпіти, коли важила більше від норми.
Переговоривши проблему з моєю матір’ю, ми вирішили, щоб я пішла до лікаря. Ми пішли до ендокринолога (лікар, котрий досліджує будову та функції залоз внутрішньої секреції), котрий спеціалізувався на полі метаболізму й живлення. Він приписав мені дієту, дав мені ліки на щитовидну залозу і якісь пілюлі, щоб зменшити апетит. Я дуже добре почувалась і незабаром загубила небажану вагу.
Зловлена наркотиком
Я сталась зловлена, бо ті пілюлі були амфетаміни. Амфетаміни з їхніми складовими елементами є основою пілюль для зменшення ваги й щоб студенти не почували себе сонними під час приготовлення до іспиту і потребували більше часу вчитись. Від цих ліків я відчувала велику яскравість. Вони дають почуття сміливости, самовпевненість й дійсно збуджують особу діяти, рухатись скоро думати і всіх перевершувати. До них легко привикається.
Потім я почала брати актеміну, сильніший наркотик, який теж вміщає емфетамін. Приготовляючись до іспиту, я цілком виснажилась фізично й розумово. Розпачливо моє тіло та розум прагнули відпочинку, щоб відновити тілесну силу, принаймні 10 днів відпочинку та спання, але було неможливо зупинитись. Мої додаткові предмети, моє вчення, моя робота, як помічниця професора — жодні з цих було неможливо перервати тільки тому, що я взяла іспит. Отже, я брала все більші та більші дози наркотику.
Я почала занурюватись у калюжу мого власного знищення. Я хотіла б перестати, але просто не могла. Це значило б, що я мусіла покинути мою кар’єру, залишити її при найвищій точці мого життя й тоді спати все моє життя! Я так відчувала. Як я могла сказати моїй матері, котра мала такі великі надії для мене: „Мамо, я вже більше не можу вчитись. Мені потрібно відпочинку, як довго я не знаю”?
Родинні нещастя
Я вийшла заміж і мала двоє дітей. Ввесь цей час я продовжувала брати наркотики. Мій другий син захворів на дивну хворобу, яку лікарі взнали, як енцифаліт (запалення мозку), і як наслідок цього, він не розвився розумово так, як слід. Я не знаю чи це тому, що я брала наркотик. Я втратила надію, що мій син колись буде мати місце в суспільстві між сильними та могутніми теперішнього світу.
Тоді мені було потрібно наркотик, щоб тільки вставати рано й зустрічати дійсності мого життя — мій дім, моїх синів, мого чоловіка. Моє життя було цілком дезорганізоване. Так дуже багато проблем! Мене захопило цілковите пригнічення й журба, особливо через те, що мій син захворів. Між мною, а моїм чоловіком не було жодної згоди. Два рази мене поклали в санаторію для психічно хворих.
Там мені почали давати барбітурати, щоб заступити ними пілюлі на спання. Спи й забудь про все! Вийшовши з санаторії, і щоб зустріти суворі дійсності життя, я почала брати емфетаміни й також барбітурати. Зрештою я мусіла віддати свого сина у заклад для недоумкуватих. Там він помер у 11-му році свого життя. Я сталась прибита горем від цього великого болю й страждання.
Мій чоловік і я розлучились і продали наш дім. Я витрачувала свою частину грошей на підтримування моєї наркоманії. Я залишила свого другого сина з родичами тому, що не працювала й мені не вистачало грошей, яких я одержувала від чоловіка, отримувати нас обох. Тому що була розлучена від свого сина протягом довгих років, то через це відчувала ще більший біль і страждання.
Стараючись розв’язати проблеми мого життя, я подорожувала до Мар дел Плати, де працювала на рибному заводі. Мої заробітки вистачали тільки платити ренту за кімнату, якою я ділилась з іншими дівчатами. Я також вчилась у лабораторії. Ввесь час я дуже бажала бачити мого сина час від часу. Яке порожнє та сумне моє життя було! Я закінчила курс у лабораторії, думаючи, що з дипломом я знайду кращу роботу й знову з’єднаюсь з моїм сином. Але я дуже розчарувалась! На професійному полі є ще більше конкуренції, і трудніше знайти роботу. Для всього потрібно рекомендацій впливових людей, а я нікого не знала.
Грішми, яких я тепер одержала, як спадщину, я почала виплачувати ділянку землі. В розпачі я подорожувала до мого сина, щоб побачити його й оскільки тепер було літо, запросила його тимчасово мешкати зі мною в наметі на ділянці землі, яку я купувала. Ми обоє дуже потерпіли через наше розлучення. Бувши тільки 15-літнім він згодився на це. Отже сталось, що при кінці 1975 р. ми обоє мешкали в наметі.
Молитва за поміччю
Я добре пам’ятаю, що вночі 31-го грудня серед гаміру святкування напередодні Нового Року я молилась. Я щиро просила Бога, Якого тоді ще навіть не знала, щоб ніколи більше не розлучитись з моїм сином.
Звичайно, я далі брала наркотик. Без наркотика мій розум не діяв. Я тепер мусіла жити не тільки заради мого сина, але теж, щоб планувати на майбутнє. Я скоро витрачувала наші гроші. Під правильним керуванням, нам було б вистачило тих грошей, але я мусіла підтримувати свою наркоманію.
Незабаром у мене виникла думка, щоб вбити себе й мого сина.
Кілька днів пізніше наш намет відвідали Свідки Єгови, лишили нам кілька номерів журналу Вартова Башта. Прочитавши кілька статтей, я сказала синові: „Я ціле своє життя шукала цього!” Кілька днів пізніше Свідок-жінка вернулась і ласкаво запросила нас на обід до свого дому, де вона говорила нам про Царство. Я почувалась неначе подорожувала по бурхливому морі й зрештою опинилась на теплому та тихому березі. Знову побачити мого мертвого сина! Чи ж це забагато, щоб надіятись на це? — Ів. 5, 28, 29.
Як тільки я почула ту чудову звістку, то відчула в моєму серці, що брати наркотики не могло бути приємне такому любому Богові. Крім того, навіщо мені брати його оскільки в мене вже була інакша внутрішня сила, сильноспонукальна, чудова надія? Ця надія щасливо заохочувала мене продовжувати жити й змінити моє життя.
Перемога над наркотиками!
Звичайно, зробити це не було легко, тому що протягом більше, як 20 років я насичувала своє тіло наркотиками і воно не могло діяти без них. Почувши ту життядаючу звістку, я зараз перестала брати наркотики. Але моє тіло прагнуло їх. Проте, я постановила зустріти дійсності життя з моїм сином, зорганізувати наше дезорганізоване існування. Єгова дав мені силу зробити це. Його правда визволяла мене! — Ів. 8:32.
Свідок-жінка, котра студіювала з нами запросила нас мешкати з нею в її домі, де нам було б вигідніше, і зрештою ми прийняли її запрошення. За її допомогою я навчилась, як щоденно доглядати дім та родину, оскільки в неї теж були діти. Я є дуже вдячна їй за все.
Я з сином боролися наполегливо, дуже трудились, і тепер добрим плануванням і за допомогою та благословенням Єгови ми успішно збудували свій власний скромний дім, котрий представляє більше, ніж ми мріяли, що будемо мати.
Тепер появилась ще інша серйозна проблема. Коли я покинула наркотики, то важила тільки 106 фунтів (48 кілограм) і до менше, як одного року я збільшилась вагою до 165 фунтів (75 кілограм). Для мене це була дуже сувора проба; я не могла стерпіти бачити себе в такому стані.
Що ж мені робити про мою вагу? Проблема турбувала мене. Я навіть не хотіла брати аспирини, нічого й не згадувати про наркотики, яких я колись брала. Старанно я розшукувала всі видання Свідків Єгови, шукаючи в них інформацію про мою проблему. В них я знайшла прості, але дуже корисні правила, які дали мені чудові наслідки. Після майже двох років суворої боротьби й самоконтролі, я зрештою вернулась до моєї колишньої ваги. Це, теж, не було легко зробити. Але я почувалась краще фізично, розумово, а також духовно.
Часами, коли я почувала, що ослабла силою, то молилась до Бога за поміччю й одержувала її. Я доказала правдивість тих слів записаних в 1 Івана 3:22: „І чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього”.
Я з моїм сином вже присвятили наше життя і є хрещеними християнами, і я тепер є повночасною вісницею Божого царства. Це є мій спосіб подякувати Йому за всю Його незаслужену ласку.— Внесок.