Ми були захоплені фехтувальники
КОЛИ мені було тринадцять років я бачив кінофільм „Три Мушкетери”, заснований на романі письменника Олександра Дюма. Я зачарувався фехтуванням, як і спільною дружбою тих трьох чоловіків, яких гасло було „один за всіх і всі за одного”.
У той час, я ходив до середньої школи східно-європейської країни, і записався до клубу фехтувальників. Я стався захоплений, стараючись, як міг навчитися техніки. Тому, що в школі я добре вчився, то родичі не противилися цій новій примсі.
Коли прийшов дев’ятнадцятий вік, я вступив до Університету вчитися на адвоката. Прибувши до університету я перше записався до клубу фехтування, в якому були дуже добрі вчителі. До клубу належали хлопці, як також дівчата.
Одна дівчина, на ім’я Марія, захопила мою увагу. У неї була надзвичайна здібність, бо добре вміла заводити супротивників змагатися її стильом і цілком контролювала станом. Я чекав нагоди фехтуватися з нею, бо вповні оціняв усі її хитрощі, якими вона змагалася.
З часом нас троє хлопців в клубі, розвили дуже близьку дружбу. Це були Іван, який вчився природної науки, та Павло, студент математики і фізики. Обидва цілком зачарувалися фехтуванням, хоч не дуже довго брали участь у спорті.
Ми всі троє брали вакації разом у живописних горах. І там розвилася наша дружба. Незабаром ми знайшли, що дуже гарно доповнювали один одного. В Івана був раптовий, і часами нестримний ентузіазм, якого Павло старався втихомирити своїми здоровими поглядами. Ми троє, так як у романі Дюма, стали дуже добрі фехтувальники і нерозлучні товариші.
Під час наших вакацій ми вкладали майбутні плани для фехтування. Ми віддавали майже ввесь наш вільний час фізично і психологічно приготовлятися до змагань, яких так дуже любили.
Але, тут була також Марія. В дійсності, вона перевищала нас усіх своєю тонкістю і елегантністю. Вона брала верх у багатьох важних спортивних змаганнях. Отже, з часом, ми всі четверо розвили небувалу дружбу.
ЗАГРОЗА НАШІЙ ЄДНОСТІ
Коли мені збулося двадцять два роки, ми взяли подорож з лижниками нашого клубу. Під час цієї подорожі Марія здивувала нас говорячи про якісь зміни, що будуть впливати на цілий світ, наводячи з Біблії — двадцять четвертий розділ Євангелії Матвія. Ми всі відповідали негативно. Я просто сказав: „Є деякі цінності у світі, яких я не покину через якесь сумнівне пророцтво”.
Менше більше місяць пізніше Марія прийшла до клубу досить змінена. Ми вже були знайомі на протязі два і пів років. Вона спакувала своє приладдя, попрощалася і вийшла. У найменшому ми дуже здивувалися цим, бо виглядало, що вона більше не вернеться до клубу. Ми зателефонували до неї й запитали чи було б можливо відвідати її цього самого вечора. Вона згодилася на це.
Того вечора ми зустріли цілком інакшу особу — особу, якої ми з роду не бачили. Можна було зауважити, що Марія, яка завжди промовляла вдалим словом, зараз вміла відбивати напади, і сміятися разом із нами, тепер мала сльози в очах. Але в тому самому разі вона виглядала впевненою. Вона розгорнула свою Біблію і прочитала серйозним тоном: „І мечі свої перекують на лемеші, а списи — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни”.— Іс. 2:4.
Закінчивши читати, вона подивилася на нас і в її очах було велике питання. Я думав, що вона сподівалася нашої похвали, коли сказала: „Я бажаю служити Єгові, нашому Богові, і дотримувати принципи в Біблії. Я вже більше не хочу вчитися воювати, а фехтування є військовий спорт”.
Я дуже занепав духом, відчуваючи, що мої мрії про мушкетерську дружбу почали розпадатися. Пізніше я сказав Іванові, моєму найближчому другові, що всяким коштом мусимо привернути Марію назад до нашої фехтувальної школи.
„Певно, що так”, згодився Іван, „але як? Я не погоджуюся з Марієнем рішенням”, він сказав, „але вона захоплює мене. Це вимагає великої відваги зробити таке рішення”.
ЗУСИЛЛЯ ЗМІНИТИ МАРІЄНЕ РІШЕННЯ
Стараючись змінити Марієне рішення, я позичив собі Біблію і почав читати її. Я знайшов те за чим шукав у третьому розділі, і віршах сім та вісім, Пісні Пісень, де сказано: „Ось ложе його, Соломонове, шістдесят лицарів навколо нього, із лицарів славних Ізраїлевих. Усі вони мають меча, усі вправні в бою, кожен має свого меча при своєму стегні проти страху нічного”.
Я дуже тішився тим, що знайшов. З утіхи я сказав вголос: „Біблія не забороняє, але заохочує нас носити зброю”. Я написав Марії про своє відкриття. Незабаром отримав її відповідь. Вона показала мені, що у стародавніх часах, перед приходом Христа, слуги Бога часами мусіли воювати дійсними мечами, але що зброя правдивих християнів є цілком інакша. Вона пояснила в листі:
„Роберт, Божі слуги є мов спеціальне військо, готове навчитися якої-небудь задачі. Тому мають зброю. Зброя Божих слуг подібна до зброї римських легіонерів про яких апостол Павло говорить в його посланню до Ефесянів [6:14 до 17]: ,Отож, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовість Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже’ ”.
„Навіть ця зброя”, вона продовжувала, „сама собою не вистачає. Ми мусимо дотримувати принципи, що знаходяться в Божому Слові. Лише тоді будемо подібні до чоловіка про якого Ісус говорить у Матвія [7:24—27]: ,Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його’ ”.
Однак, з того, що Марія говорила, я таки не бачив жодної доброї причини покидати фехтування. Павло, також старався, як міг змінити думку Марії. Він навіть почав студіювати Біблію зі Свідками Єгови. Ми не журилися, що ця студія буде впливати на нього, тому що в нього були чисто матеріалістичні погляди.
В той самий час, ми далі фехтували. По суті, через фехтування я навіть почав занедбувати школу. Павло заохочував мене більше вчитися. Я ображався його порадою, але тому що не послухав її мусів повторити цілий рік університету. З другої сторони, Павло дуже добре вчився, і через це наша дружба ще більш прохолодилася. Коли я поскаржився перед Іваном, він відповів, що Павло, не так як ми, звертав трохи уваги на свої студії.
ЗНОВ ЗУСТРІЧАЮЧИСЬ ІЗ МАРІЄЮ
Не бачивши Марії три місяці, Іван і я рішили відвідати її. Вона палко слухала новин із школи фехтування і тоді зітхнула: „Шкода, що ми не бачимося так часто, як колись. Що ви думаєте, коли б ми сходилися регулярно читати щось приємного — можливо навіть Біблію? Я знаю, що ви любите читати драматичний матеріал”. Ми згодилися на це.
Ми почали читати Євангелію Матвія, але не трималися лише драматичного читання. Ми також застановлялися над значенням того, що читали. Одного разу я вголос сказав, що часто думав про відповідальність людини перед Богом Біблії. Іван перервав, кажучи: „Слухай Роберт, звідки Ісус набирав Своєї моральної сили, яка допомагала йому прощати тим, що так неправильно поводилися з Ним?”
Це було питання на яке я не міг відповісти, але знав, що відповідь була зв’язана з Ісусовим спорідненням з Богом. Тому що ми бажали правдивої відповіді до цих релігійних питань, ми почали студіювати Біблію з Свідком Єгови, за порадою Марії. Біблійний підручник, якого ми вживали був „Правда, Що Веде До Вічного Життя”.
БЕРУЧИСЬ ДО СЕРЙОЗНОЇ СТУДІЇ
Ми зараз звірилися Павлові про те, що навчалися на наших студіях. А Павло розказав нам про його висновки, коли порівнював Біблію з математикою і фізикою. Він часто дискутував із Іваном про це питання, до якої міри Біблія погоджується з біологією.
Одного разу обидва мої товариші дуже сперечалися відносно того, чи Біблія підтримує, чи заперечує існування бронтозаврів (викопні плазуни величезного розміру). Вони так сперечалися, що аж рішили більше не студіювати Біблії. Я перелякався цим, отже вирішив закінчити їхню суперечку, кажучи: „Слухайте, я думаю, що в цій справі важна річ не є наукове, але моральне питання. І аж поки не зрозумію ясно це питання про відповідальність, то далі буду студіювати”.
Таким чином мені вдалося придушити їхню гарячу суперечку, так, що вони також вирішили далі продовжувати свої студії. Це тепер Іван думав, що ми витрачували забагато часу фехтувати і зробив розпорядок студіювати Біблію зараз після фехтування. Мені це не дуже подобалося тому, що мусіли переставати фехтувати дві години скорше.
Колись ми ніколи не зробили б такого рішення, але тепер Біблійна студія все більше і більше захоплювала нашу увагу. Дійсно, ми так заглибилися в студії, що підкреслювали кольоровими олівцями вірші в Біблії, якими найбільше цікавилися. І тому, що любили всі вірші, яких нам пояснювали, то Біблія почала сяяти нам різними кольорами.
ЧИ Я ТАКОЖ ПОКИНУ ФЕХТУВАННЯ?
Повільно я отримував відповідь до мого питання про відповідальність перед Богом. Марія дуже помагала мені в цьому, отже після коло п’ятьох місяців я признався, що серйозно думав посвятити себе Єгові, але, що хотів зачекати на Павла й Івана.
„Слухай Роберт”, сказала Марія, „я фехтувала з вами, щоб дістати нагоду поговорити зі всіма, але жоден із вас не взяв мене серйозно, аж поки я не відступила від клубу. Тоді ви всі задумалися над моїм рішенням — і сьогодні всі ви студіюєте Біблію”. Ця розмова дуже допомогла мені поспішити моє рішення посвятити Єгові моє життя.
Тепер мене зустрічала така сама проблема, як Марію: Чи мені також покинути фехтування? Я знову задумувався над словами в Біблії, яких чув перший раз лише шістнадцять місяців тому: „І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатися війни”.— Іс. 2:4.
Перед моїми очима переходило десять років фехтування. Вставати дуже рано, вчителі, гіркість поборення і, сучасніше, мої успіхи та нагоди ще дальше розвивати цей спорт. Але я прийшов до висновку, що Марія не робила помилки. І я зрозумів чому вона плакала, бо сльози тепер заливали мої очі. Однак, я мав таке саме переконання, як вона.
ЩО СТАНЕТЬСЯ З ІВАНОМ І ПАВЛОМ
Моє рішення дуже здивувало Івана й Павла. Але уявіть собі моє задоволення, коли вони також вирішили більше не вживати стальові мечі і разом зі мною, перестали фехтувати. Іван і Павло приходили на наші християнські зібрання, але не відчували потреби віддавати свого життя Єгові і символізувати його хрещенням у воді.
Рік по моєму хрещенню, ми всі четверо знову зустрілися. Як ми тішилися цим з’єднанням,— бо всі четверо тепер були посвячені християни! Колись ми захоплювалися фехтуванням, з сильною постановою та честолюбством. Але коли пізнали Божу волю, то перестали вживати мечі сталі і взяли меча духа, що є Боже Слово.— Ефес. 6:17.
Ми зрозуміли, що „слово Боже є живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця”. (Євр. 4:12) Тепер дуже приємно воювати цим духовним мечем на честь і славу Бога Єгови і це сталося нашим найбільшим бажанням та безперервним намаганням.— Внесок.