Що минуле говорить про майбутність

МАЙБУТНІСТЬ уже довгий час була популярною темою. Відвідайте яку-небудь бібліотеку й там мабуть знайдете повні полиці книг про майбутність. Ближче приглянутись, то ви зауважите, що багато цих книг були написані 20, а навіть 30 років тому. Наприклад, сатирична новела Юрія Орвела 1984, видана в 1949 р., описує варварське суспільство під тоталітарним володарюванням. І в 1962 р., в книжці Німа весна, Рейчел Карсон звернула світові увагу на небезпеки забруднення середовища через неперебірливе вживання хімікалій. Відтоді, писалось багато книг найбільшого попиту на цю тему.

Але, до чого довели всі ці передрікання та перестороги? Чи ж вони зворушили публіку й володарів виступати, щоб загнуздити проблеми й забезпечити майбутність? Автор книжки найбільшого попиту Бомба населення, Павло Ерлік, який ще від 1960 р. пише і говорить по радіо на цю тему, ось що каже: „У деякому значенні, ми вже мали великий успіх. Ми вже маємо Національний Акт Політики в справах середовища, маємо впливові заяви про середовище тощо. Але прогрес ні в якому разі не тримається кроком з нашим руйнуванням. . . Здається, що я кинув ‘багато слів на вітер”. Він підсумував свої надії на майбутність ось як: „Якщо цілковитий оптимізм є 10, а цілковитий песимізм один, то я вклав би цю справу десь коло один крапка два”. Таким чином, всі книги, доводи, дослідження й конференції на протязі кількох минулих десятиліть мало змінили мислення й відношення більшості людей про майбутність.

Чому не звертається уваги на перестороги

Чому обставини в світі погіршуються незважаючи на все те, що досвідчені говорять нам? Чи може бути, що більшість людей сьогодні не турбуються про їхню майбутність? Як не дивно, це є точно те, що дослідники викрили — більшість людей турбуються сьогоднішнім днем замість майбутністю.

Наприклад, стаття в Психологія сьогодні під заголовком „Майбутність може турбуватись сама про себе”, подає наслідки державного анкетування й каже: „Можливо до шкідливого ступеня, то над [людськими] думками панує теперішнє. Економічні справи витискують усі інші турботи — навіть про злочин, релігію й мир у світі”. Наприклад, анкетуванням відкрилось, що коли питали людей, що вони найбільше хотіли в житті, то п’ять до одного вони згадували про кращий рівень життя для себе, аніж про кращу майбутність для своїх дітей.

Також годиться згадати про наслідки дуже поширеної практики маніпулювання (змінювати або підробляти) інформації, а навіть перекручувати її, урядами, комерцією, індустрією тощо. Наприклад, це не є незвичайно применшувати шкідливі наслідки від таких продуктів, як азбест, або таких проектів, як ядерні електростанції. Або звертаються до хитрих кампаній оголошення, навіть страшуть, щоб обдурювати публіку повірити неправду або ігнорувати добре-підготовлені перестороги. Навіть коли правда стає цілком очевидною, то публіка таки не довіряє досвідченим, і ще більше не хоче робити зміни або жертвувати в імені майбутності.

Отже, в основному, здається, що люди цікавляться й турбуються тільки тутешнім і теперішнім, самими собою. Певно, люди думають про майбутність, але більшість вважають, що є мало чого вони можуть зробити про неї. Важливим для них є справи щоденного життя й як вони можуть скористати з нього тепер. Майбутність мусить подбати сама про себе, вони відчувають.

Наслідки пасивності

Цей напрям думок грав важливу роль у формуванні подій, які довели до сьогоднішніх критичних світових обставин. Багато серйозних погроз на кращу майбутність — ядерної війни, забруднення, злочину й насильства, щоб згадати тільки про кількох — це наслідки десятиліть ігнорованих пересторог або приховання фактів. Коротко, застановіться над кількома прикладами.

Погроза ядерної війни й небезпеки міжнародної гонки озброєнь уже давно усвідомлювали. Протягом багатьох років протестували проти цього і давали пересторогу. У 1964 р., уже майже 20 років тому, два видатні американські науковці, як президентські порадники ось що сказали про безглуздя гонки озброєнь: „Таким то чином обидві сторони в гонці озброєнь зустрічають дилему постійно збільшуючої військової потужності й стало зменшуючої народної безпечності . . . ясно передречені наслідки гонки озброєнь є постійний спадний вир у забуття”. Інакше кажучи, чим більше нації озброюються, то тим менше безпечні вони відчуваються а наслідок цього — катастрофа.

Але чи до такої поради відносяться серйозно? У недавній промові до британського парламенту, президент Роналд Рейган з Сполучених Штатів виразно сказав: „Наша військова потужність є необхідною умовою на мир”. Очевидно це також є погляд більшості урядів сьогодні, бо, в імені народної безпечності, нації озброюються чимраз більш смертельною воєнною зброєю — ядерною, хімічною, біологічною тощо. Наслідуючи провід потужніх націй, то кілька розвиваючихся країн уже мало що не вступили до ядерного клубу. Наслідок цього є, що жодний народ уже не відчуває себе безпечним, і все це доводить людину й її дім, землю так як ми знаємо її, до краю цілковитої загибелі.

На протязі років спеціалісти середовища відкрито засуджували спустошливі наслідки технологічного розвитку щодо повітря, води, землі, і рослинного та тваринного життя. Але спокуса прибутків та кращих рівнів життя доказалась бути багато більше привабливою. Люди розсуджують, що коли проект створює роботи та прибутки, то тоді можна недобачувати шкоду середовищі й здоров’ю. Ясним прикладом цього є те, що сталось у Мінаматі, Японії. Спочатку 1950-го десятиліття виявилось, що коли люди сусідніх риболовних сел споживали рибу в якій було багато метил-ртутю, то це шкодило їхньому слухові, зорові й мові, а також спотворювало тіла та руки й ноги дітям і дорослим. Ртуть походив від індустріального витікання фабрик у тій околиці. Про це нічого не робили аж поки другий спалах у Ніігаті, Японії, не роздратував уряд заснувати агентуру, щоб нею контролювати забруднення.

Такі випадки можна багато разів помножити по цілому світі. І багато цих включають’багато більш серйозні проблеми, як-то кислотний дощ, виснаження шару озону в повітрі, збільшення вуглекислоти в атмосфері й знешкодження отруйних відходів. Наслідок цього не є тільки фізична шкода жителям японських риболовних сел, але можливе цілковите знесилення цілої земної системи для підтримування життя. Однак, „у світі сьогодні ще є самозадоволене відношення про стан середовища”, каже Яків А. Лі, директор справ середовища для Світового Банку. „Незважаючи на збільшуюче усвідомлення про це на протязі минулого десятиліття”, він додає, „то чогось не відносяться серйозно до справ середовища або здається, що наслідки цього є занадто віддалені в майбутності”. Люди, як також нації є дуже заплутані теперішніми економічними та політичними справами, щоб турбуватись про майбутність.

Можна посилатись на інші приклади, а навіть на нездорову світову економію й зростаючий злочин та насильство, які дуже впливають на якість життя. Просто кажучи, більшість цього є наслідком людської зажерливої погоні за розкошами й майном — тепер. Бажаючи „робити по своєму”, вони кидають усі рівні й обмеження, які доводять до цілковитої зневаги майна й життя інших людей. І, бажаючи всього тепер, люди — як також уряди — дуже заборговуються, а це доводить до нестримної інфляції, через яку все те, що вони мають може загубити свою вартість. Доти поки люди будуть думати „я перший” і про „тепер”, то це не обіцяє нічого доброго на майбутність.

Уроки, яких ми повинні навчитись

Що ми можемо навчитись з усього цього? Що минуле каже нам про майбутність?

По-перше, незважаючи на те, що сьогодні є багато більше інформації про напрями й небезпеки, то є мала надія, що люди будуть інакше поводитись від того, як вони колись поводились. Вони будуть ігнорувати багато інформації, так як колись. Якщо краща майбутність залежить від того чи люди будуть охоче жертвувати й змінювати спосіб їхнього життя (так як багато досвідчених признають, що вони мусять робити), то є дуже мала причина на життєрадісність. Застереження, що „хіба будемо щось робити” в передріканні футуристів (послідовники занепадницього напряму) спочиває на дуже нестійкій основі.

Але, ще більше серйозним є те, що багато проблем, яких ми сьогодні зустічаємо є прямим наслідком очевидної недалекоглядності урядів, агентур і приватних осіб. Багато досліджень, конференцій, спеціальних комісій часто суперничать одні одним змагаючись за грішми й схваленням. І, в найкращому, вони марно працюють тільки над симптомами. На землі немає ні уряду, ні агентури, ані особи розумної, та могутньої, або досить упливової, щоб могла придумати план і здійснити потрібні зміни на кращу майбутність.

Де все це лишає нас? Яка ж є надія на кращу майбутність?

[Вставка на сторінці 7]

Прибутки та кращий рівень життя доказались бути більше привабливі

[Ілюстрація на сторінці 5]

Коли велике крамарство й урядові агентури відкладали розв’язання проблем із забрудненням в Японії, то люди постраждали

[Ілюстрація на сторінці 8]

Японська дівчина щосили старається вбиратись; матір отруїла її ще в утробі своїй