Бувши адвокатом, я прагнув логіки

У 1964 році я закінчив університет з вченим ступенем адвоката в Мадріді. Я був переконаний, що тепер матиму велику нагоду послужити правосудді й моїм співгромадянам з моєї зручної позиції добреоплачуваного, впливового й шановного адвоката. З тієї причини я почав здавати іспити, щоб добитись посади іспанської установи Державних прокурорів.

Проте, у наступних роках я дуже розчарувався й зруйнував свої мрії й через це не довіряв політиці й релігії. Я дуже пригнічувався й замишлював покінчити життя самогубством. Усе здавалось бути дуже марне. Я знайшовся при найвищому ступені процесу, який почався роки тому.

Але які ж події мого життя заганяли мене думати про самогубство? Який же був той повільний процес, що довів мене до такого великого занепаду?

У темряві

Я народився незабаром після Іспанської громадянської війни (1936—39 рр.), у Марокко, іспанському протектораті. Мій батько, офіцер, служив при тому військовому пості. Я був другий з трьох дітей, і єдиний хлопець. Мене виховано в середній буржуазії тих пір іспанської історії в якій військові й католицькі цінності вихваляли до неймовірного ступеня.

У той час майже кожного іспанця переконували, що він повинен бути „напівмонахом а напіввояком” — і його так виховували. Такий то погляд знаходився майже в кожній фазі життя, якого католицька держава строго контролювала. Батьківщина, релігія (католицька), традиція, національний дух, і цінності іспанської й португальської рас були основні поняття, яких уряд укорінював у розум кожної дитини. Тому що в той час не було між чим вибирати, то я ходив до католицьких маріїтських і єзуїтських шкіл. Гадали, що згодом я теж стану військовим офіцером.

Питання й сумніви

У 12-му році мого життя відбулось щось дуже важливого. Батько вивчався деяких католицьких релігійних курсів. Він вернувся до дому й приніс з собою Бовер-Кантера Біблію. Я ще маю ту Біблію, пописану запитаннями й нотатками, яких я записував при краї сторінок про те чого не розумів.

Десь до місяців з трьох я прочитав цілу Біблію. Як час проходив я взнав, що в той час зробив щось дуже незвичайного для іспанської дитини католицького походження. Ніхто не заохочував мене читати Біблію. Навпаки, вчителі відговорювали мене від читання Біблії, зокрема коли я ставив їм запитання на які вони не мали відповідей або які суперечили католицькому навчанню. „Це не для тебе. Ти ще занадто молодий. Почекай, виростеш й тоді будеш читати Біблію”, вони часто казали мені. Друзі в школі те саме говорили. Я ніколи не міг говорити з ними про Біблію. Вони не довіряли мені, неначе я був єретиком.

Але, читаючи Біблію, деякі питання почали турбувати мене. Я, щирий католик, навіть докоряв собі за ці сумніви. Я дуже боявся через те, що вірив щось інакше від того, чого „свята матір церква” навчала нас.

Я ніколи не забуду як я дуже розтурбувався під час лекції про іспанську історію, коли довідався про жахливі війни, які воювались між католиками а тринітаріанським аріанством, щоб з’єднати церкву. Мені стало ясно, що в Іспанії не завжди вірили в догмат про Трійцю. Цей догмат офіціально накинули на людей в 6 столітті, тому що Реккарад, цар готів, зрікся аріанства й прийняв католицьку релігію з її нікейським символом, Трійцю. І все це з релігійних причин, щоб об’єднати вестготів з іспанопортугальськими римлянами, дві групи, які в той час заселяли Піренейський півострів.

З мого особистого студіювання Біблії, я нахилявся до аріанського погляду, що Христос не був Богом, краще, Сином Божим, і першим з Його творінь. Я прийшов до цього висновку з своєї власної Біблії, коли мені було 12 років. Але я дещо журився. Як же мені зрозуміти щось, якого спеціалісти церкви не могли раніше безперечно зрозуміти? Отже, я затаїв цю справу в моєму серці.

У 14 році мій зір дуже погіршився й я покинув надію на військову кар’єру. Отже, я вирішив досліджувати мистецтво, а це довело до вивчання класичної літератури й стародавньої філософії. Я довідався, що інші народи й культури вірили щось зовсім інакшого від того в чім мене виховано. Раптом мені стало ясно, що я міг був народитись у котрій-небудь з цих культур і тоді був би вихований з цілком інакшими ідеями й переконанням. Наслідком цього, у мене була б інакша релігія, особистість і світогляд. Це спонукало мене подумати про примхливість життя. Усі з нас є жертви випадку, який вирішує в якій релігії ми народжуємось або чи зовсім не є релігійні. Для мене це не було справедливо, щоб Бог залишив нас до примх випадку.

Причини на суперечність

У той час ми мешкали в стародавньому Толедо. Його старі, звивисті, вузькі вулиці, його давня історія з історичними будинками пов’язаними з мусульманською, єврейською та католицькою вірами спонукували мене вдумуватись у три культури, їхнє переконання й побут. Спочатку мене бентежило те, що дві релігії, найбільш зв’язані з так званим Християнством, єврейська й мусульманська, навчали тільки про одного Бога, а не Трійцю. Це допомогло мені зрозуміти причину давньої ворожості між католиками а євреями й між так званим Християнством а ісламом.

Коли мені було 17 років, я вступив до мадрідського університету. Спочатку я чарувався різноманітністю людей в університеті. Пізніше я зацікавився політикою й підтримував контакт з лівими та марксистськими групами, а також з іншими, більш помірними. Але ці не були щирі й розумово чесні. Отже, я зробив висновок, що єдиний спосіб яким зможу послужити людям був особисто, а не в членах якоїсь організації. Я думав, що тільки людина може здійснити кращий й справедливіший світ.

Так як я вже згадав, у 1964 році я став успішним адвокатом. Але чим більше я читав, то тим більше розчаровувався. Я не бачив жодного способу, яким можна поліпшити світ для людства. У той час усе здавалось бути дуже безцільним. Потім моє життя змінилось.

Відвідини, які змінили моє життя

Я продовжував читати Біблію, але тепер більше цікавився. Ставши адвокатом, я тепер більше оцінював безмежну мудрість Мойсеєвого Закону — чудову справедливість у рівновазі інтересів, прав, та обов’язків людини в суспільстві. На мене зробила велике враження глибока любов, яка спонукувала такі закони, і любов, якої було потрібно, щоб сповняти їх. Я мріяв про те, який світ міг бути, коли б люди зовсім застосовували цей закон.

Одного дня батько запросив двох Свідків Єгови, Фернанда й Гілль’єрма, увійти до нашого дому. На моєму письмовому столі лежала розгорнена Біблія. „Мій син любив би поговорити з вами. Дивіться, що він вивчається”, він сказав, показавши рукою на Біблію. Я ставив Свідкам багато запитань. „Чому Бог вимагав, щоб Авраам робив те чого Він осуджував у інших людях практикуючих фальшиву релігію — пожертвувати свого сина?” „Як це, що ми живемо на землі якщо Його намір є взяти нас на небо?” „Навіщо ж Він створив усе таким гарним на землі так, що ми дійсно не хочемо вмирати?”

На кожне моє запитання Фернандо і Гілль’єрмо відповідали мені з Біблії. Це зробило на мене велике враження. Після годин з двох розмови я запитав їх, „Чи ви друкуєте якісь книжки?” „Так, ми друкуємо багато книжок! Але маємо з собою тільки цю одну”, сказав Фернандо, показуючи мені 256 сторінкову книжку Від Раю втраченого до Раю відновленого.

Того пополудня я прочитав цілу ту книжку. Я плакав з радощів у моїй кімнаті. Вже зрозумів Біблію. Тепер ця інформація не була неначе купа ненанизаних перел. Все це, зі всіма головними точками, стало логічне, багатозначне.

Я порівнював себе до того нестямного з радощів сліпого чоловіка, який, коли Ісус відновив йому зір, міг бачити форму навколишніх речей. (Марка 8:22—25) Я шукав і зрештою знайшов правду. Христос справді живе. Єгова, Його Отець, Єдиний люблячий Бог усесвіту, через Нього сповняє Свій радісний намір для людства — відновлення всього через Його Царство в руках Свого улюбленого Сина.— Дії 3:21.

Проте, практикувати те, що я навчився не було легко. (Матвія 7:24) На шляху від розуму до серця було багато перепон, яких, з допомогою Єгови, я міг відштовхнути як „сміття”. Важливішим було „переважне познання Христа Ісуса”.— Филип’ян 3:8.

Після випробовування ,птахами, жаром, задушливим куколем’, я посимволізував своє присвячення Єгові хрещенням у 1971 році. (Матвія 13:4—7, 19—22) Моя дружина, Лусія, охрестилась чотири місяці пізніше. Моя мати охрестилась у 1973 році а також мої два зяті, які тепер служать як старші у зборах Свідків Єгови.

Обороняючи правду по радіо й телебаченні

При кінці 1974 року радіостанція в Мадріді запросила Свідків брати участь у програмі відносно їхньої позиції у справах переливання крові. Хоч нашу організацію вже було узаконено ще в 1970 році, то преса й духівництво таки ставились до нас немов ми були ще незаконною сектою. Уявіть собі, як ми тішились, коли нас запросив відомий хірург, зять генерала Франка, брати участь у його радіопередачі.

Коли я, з медичною сестрою, Свідком Єгови, і інші ввійшли до радіостудії, то дещо почували себе так як Даниїл у лев’ячому барлозі. За столом сиділо п’ять лікарів і католицький священик. Тому що програму слухали люди цілої країни, то ми дали їм добре свідоцтво. Ми теж викрили священицьку брехню, що ми ще були під забороною. Зокрема відокремлені Свідки-вісники по малих містечках оцінювали ту допомогу.

У 1984 році мені трапилась нагода обороняти правду по регулярній іспанській телепередачі, Ла Клаве (Ключ). У дискусії брали участь представники руху Гари Крішна, як також урядовий директор релігійних справ, професор релігійної історії, і доктор психології. Незважаючи на те, що на мене дуже нападали, я таки міг добре засвідчити правді.

Я теж мав привілей обороняти Свідків перед іспанським Верховним судом. Одного разу я проповідував біблійну звістку аудиторії мадрідського Автономного університету. Я ніколи не забуду виразу на обличчях присутніх, коли один Свідок-промовець запитав, „Чи ж ви карали б вашу дитину тримаючи її руку над жевріючими жарниками навіть на хвилинку? Правда, що про це страшно подумати? Подумайте ж, так зване Християнство хоче, щоб ви вірили в Бога, Який може багато більше мучити людей в страшенному пеклі вічного вогню!”

„Батьку, ще довго мусимо чекати на Новий Лад?”

Уже пройшло 15 років від тоді, коли Фернандо й Гілль’єрмо застукали в мої двері. (Матвія 10:40) З того часу я надбав собі щасливу родину — Лусію, дружину й нерозлучну помічницю, та чотирьох дітей, Ребеку, Хакобо, Авігаілу, і Авеля. Ми дуже тішимось, що належимо до чудового світового братерства під керівництвом Єгови тут на землі. Як родина, ми відчуваємо охорону Його до-орла-подібних крил.— 2 Мойсеєва 19:3, 4.

Двоє найстарших дітей вже ходять з нами проповідувати добру новину. Деколи вони питають, „Батьку, скільки ще мусимо чекати на той Новий Лад?” Я відповідаю їм так, „Незабаром прийде. Ще трохи мусимо почекати”. Я знаю, що Слово Єгови напевно сповниться, і що тепер маємо очевидну ознаку близькості кінця цього ладу. Ці клопотні часи оголошують славетний перехід до правління Божого Царства над Землею, в відповідь на щиру молитву, „Нехай прийде Царство Твоє”.— Матвія 6:9, 10; Авакума 2:3.— Так як розказав Гуліо Рікоте Гаррідо.

[Вставка на сторінці 15]

„Мені стало ясно, що в Іспанії не завжди вірили в догмат про Трійцю”

[Ілюстрації на сторінках 16, 17]

,Католицькі, мусульманські й єврейські будинки в Толедо спонукали мене подумати над тими трьома культурами’

[Відомості про джерело]

Фото: Від Народного бюра подорожей в Іспанії

[Ілюстрація на сторінці 18]

Гуліо Рікоте Гаррідо з його дружиною й дітьми