Флоридський Еверґлейдс. Розпачливий зойк про допомогу
ЦЕЙ мальовничий тропічний рай щороку відвідує майже мільйон туристів, аби помилуватися чудовими витворами нашого Величного Творця. Тут глядач не знайде урвистих каньйонів чи кряжів стрімких скель, від котрих аж дух забиває, не знайде й потужних водоспадів, котрі б він зафіксував на плівку, ні диких лосів чи гризлі, за якими можна було б поспостерігати на безпечній відстані. Національний парк Еверґлейдс — це перший парк у світі, створений не через природну красу, а через своє біологічне розмаїття.
Його називають «рікою трави», бо він складається частково із степу, частково з тропічного болота. Життя для тутешньої фауни й флори не змінилося протягом сторіч. Триметрові алігатори лежать на сонечку в паркій духоті й уважно шукають очима свій наступний великий улов. Вночі болото оживає їхнім гучним хором і земля аж здригається від їхніх шлюбних церемоній. Велетенські черепахи, розмірами з балію, проламуються крізь траву в пошуках їжі. На їхньому ж терені мешкають і грайливі річкові видри. На грузькому болоті можна побачити свіжі сліди кугуара, що вишукував здобич. Віргінському оленю тут слід завжди бути насторожі, бо ці хижаки ніколи не упустять нагоди пообідати ним. Єноти, котрих частенько спостерігають за миттям їжі у струмочках, почуваються господарями Еверґлейдсу — харчу в них тут предосить.
А ще Еверґлейдс просто кишить життям, яке не доступне окові відвідувача. Розмаїті види жаб примостилися, замаскувавшись, на листочках дерев, чагаря й на листках латаття та чарівних водяних гіацинтах у штучних каналах. Серед водяних рослини повільно зі слимаковою швидкістю повзе собі калюжниця — м’якун розмірами з кульку для гри в гольф, у котрого є зябра й проста легеня, що дає йому можливість дихати як під водою, так і на повітрі. На мілководді юрмляться раки, краби та різні види риб. Тут вдосталь змій, комах та різних плазунів — одні чекають, щоб поїсти, інші ж — щоб бути з’їдженими.
Серед пернатих можна побачити чудових рожевих ковпиків, білих ібісів та білих чапель, що кружляють над головою, тимчасом як їхні партнери сидять і вигрівають яєчка з майбутніми пташенятами. Зграя екзотичних великих голубих чапель, що пролітають над головою зашвидко, аби їх можна було полічити, запам’ятається надовго. Мартини, пелікани й пурпурові водяні курочки ділять повітряний простір з величними білоголовими орланами, що стали американським національним символом.
А ще там є довгошиїй баклан і змієшийка, котру називають так тому, що вона швидше скидається на плазуна, ніж на птаха, коли висовує з води свою довгу S-подібну шию. Ці обидва види птахів — ненажери й змагаються за їжу на мілководді Еверґлейдсу. Коли ці птахи мокрі, то розпростирають крила й розпускають пір’я на хвостах, створюючи пишнобарвне видовище. Здається, вони просто позують перед камерою. Ці птахи можуть літати лише тоді, коли їхнє пір’я цілковито сухе.
Щоб не залишитися непоміченим, журавлеподібний птах Aramus pictus видає свій пронизливий клич, від якого відвідувачі аж здригаються. Цього великого птаха із коричневими й білими плямами називають голосителем, бо він видає звуки, подібні до лементу прибитої горем людини. Ті, хто вивчає птахів у природних умовах, довго пам’ятатимуть рідкісного хижака, що перебуває під загрозою вимирання,— місцевого шуліку, розмірами з ворону. Його виживання залежить від наявності калюжниць. Дивлячись угору, відвідувачі милуються великою зграєю птахів, що розташувалися на височенних віргінських дубах, гілля котрих, прикрашене блискітками іспанського моху, аж гнеться під вагою глянсуватого зеленого листя. З барвистими птахами змішуються зелені й червоні квіти, котрі звисають з тендітних сланких рослин, що обвивають дерева. Тут відвідувач може забути про те, в якій він країні чи на котрому континенті. Авжеж, тут є свій світ — справжнісінький мальовничий рай природи.
І на закінчення — мілководдя та золотиста осока — обов’язковий атрибут Еверґлейдсу. Тиха трав’яна ріка, наскільки може охопити око, мерехтить та відблискує; вся ця рівнина у південному напрямі має ухил менше ніж чотири сантиметри на кілометр. Непомітно, без відчутної течії, вода ліниво пливе у напрямку до моря. Вона є джерелом життя Еверґлейдсу — без неї все б вимерло.
На початку цього сторіччя, ще перед тим, як людина так по-хижацьки побила й покалічила Еверґлейдс, він був морем трави, що простягалося на 80 кілометрів зі сходу на захід і на 500 кілометрів від річки Кіссіммі до Флоридської протоки. Нині людина середнього зросту може перейти убрід цю відстань і не замочити плечі. Гідролітаки ковзають по мілководді крізь високу золотисту осоку на карколомній швидкості так, що туристам аж дух перехоплює. Рибалки з покоління в покоління приходять сюди ловити морського окуня та інших прісноводних та морських риб.
Відчайдушний клич про допомогу
До початку цього сторіччя політики й підприємці у Флориді вважали, що Еверґлейдс є драговиною з небажаним істотами, котрих слід усунути, щоб виділити землі під приватну забудову, розширення міст та сільськогосподарські угіддя. «Загатити, запрудити, осушити, відвести» — таким було їхнє гучне гасло. У 1905 році Н. Б. Брауерд, ще до того як його обрали губернатором Флориди, поклявся викрутити останню краплю води з того «зачумленого болота».
Це не були пусті обіцянки. Туди завезли потворні землечерпальні механізми та меліоративне обладнання, і під керівництвом та наглядом інженерних військ США було прокопано 90 кілометрів меліоративних каналів завглибшки 9 метрів. Це призвело до знищення понад мільйон квадратних метрів заболоченої місцевості. Там почали будувати велетенські дамби, греблі та насосні станції, і Еверґлейдс пописало навіть ще більше доріг та каналів. Цінна життєдайна вода була відведена від цих наповнених життям місцин, щоб зрошувати нові сільськогосподарські угіддя. Узбережні міста також стали поширюватися на захід, швидко пожираючи Еверґлейдс багатоквартирними домами, автострадами, торговельними центрами та полями для гри в гольф.
Хоча й 1947 року частини Еверґлейдсу були оголошені національним парком, меліорація й відведення води таки продовжувались з руйнівною швидкістю. Вчені-екологи погоджуються, що осушення Еверґлейдсу, котре обійшлося в мільйони доларів, було грубим промахом. Небагато хто передбачав, що перешкодження рухові водяних потоків згубно відіб’ється на житті Еверґлейдсу. Але руйнівні наслідки виявили себе лише через кілька десятиріч.
А втім, ще до середини 1980-х років учені-екологи й біологи почали піднімати тривогу, кажучи, що Еверґлейдс поступово помирає. Здавалось, що кожна жива істота в ньому скаржилася, здіймала зойк про допомогу. Джерела, біля котрих жили алігатори, почали меншати від посухи. Коли наступав дощовий сезон і ті ділянки затоплювалися, то їхні гнізда та яйця змивалися водою. Нині кількість алігаторів різко зменшилася. Повідомляють про випадки, коли вони пожирали своє потомство. Екзотичні лелекоподібні птахи, яких колись було понад мільйон, тепер налічують лише тисячі, а це зменшення в кількості на 90 відсотків. Що ж до чарівних рожевих ковпиків, які колись затьмарювали небо, повертаючись до своїх пташиних базарів, то тепер їх нараховують одиниці. З 1960-х кількість птахів Mycteria americana, що гніздяться, зменшилась від 6000 особин до лише 500, а це ставить вид під загрозу вимирання. Також під загрозою й багата Флоридська протока, що забезпечує державну промисловість їстівними молюсками. За повідомленням одного джерела, популяція всіх інших хребетних, починаючи з оленів і закінчуючи черепахами, зменшилася на 75—95 відсотків.
Через методичне рільництво та іншу людську діяльність і появу добрив та пестицидів ґрунт та вода на цих теренах поступово почали забруднюватися. Було виявлено високий вміст ртуті на всіх рівнях ланцюга живлення, починаючи від риб у болотах й закінчуюючи єнотами, алігаторами та черепахами. Рибалкам не рекомендується споживати морського окуня та сома, злапаного у певних водах, що мають великий вміст ртуті, яка просочилась з ґрунту. Кугуари теж стали жертвами людського вторгнення і гинуть не лише від отруєння ртуттю, але й від рук браконьєрів. Вони під загрозою вимирання, бо, за приблизними підрахунками, в цілому штаті їх менше 30-ти, а в цьому парку — не більше 10 особин. Також на порозі зникнення й деякі рослини Еверґлейдсу.
Дехто із сторонніх людей та вчених-екологів уважає, що в Еверґлейдсі, можливо, почали відбуватися неодворотні зміни. Однак державні посадові особи й адміністрація цього національного парку та багато екологів вважають, що швидкі дії з боку уряду та федеральних агентств, а також відповідне фінансування можуть врятувати Еверґлейдс. «Ніхто по-справжньому не знає, коли щось таке велике й складне досягне тієї межі, за якою почнуть відбуватися необоротні процеси,— висловився один службовець.— Можливо, це уже трапилось». Біолог Джон Оґден визнає, що можливість відродити Еверґлейдс бачиться йому далеко не в рожевому світлі, однак він сповнений оптимізму. «Я повинен бути [оптимістичним],— каже він.— Альтернативою є біологічна пустеля із залишками парку, в котрому буде декілька алігаторів, декілька пташиних гнізд і чудовий музей з чучелом кугуара у центрі».
Той ґвалт, що його підняли на цілу країну посадові особи, біологи та вчені-екологи Флориди, почули й службовці та політики федерального уряду у Вашингтоні, в тому числі президент та віце-президент Сполучених Штатів Америки. Нині ці терени знову потрапили на креслярські дошки інженерних військ США, попередники котрих тільки зіпсули усе. Їхня цілком нова мрія — врятувати Еверґлейдс та його життя, а не «загатити, запрудити, осушити, відвести».
Зрозуміло, що тут ідеться про воду. «Головна запорука успіху — чистіша вода у великій кількості,— писалося в журналі «Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт»,— а це можливо лише тоді, коли зменшити водопостачання сільського господарства та міських поселень. Плантації цукрової тростини та городницькі ферми Південної Флориди стануть першими жертвами». «Розподіл води — нелегке завдання, але ми й так уже віддали її багато й не можемо давати більше»,— заявив Роберт Чандлер, завідувач національного парку Еверґлейдс. «Іншим просто слід дбайливо економити воду»,— сказав він. Прихильники відродження Еверґлейдсу висловлюють побоювання, що найбільше їм прийдеться воювати за цей проект з власниками плантацій цукрової тростини й фермерами, власниками землі на теренах Еверґлейдсу. Для потреб людини на теренах Еверґлейдсу відкачувалось величезну кількість води, що поставило під загрозу життя фауни і флори.
Відновлення й охорона Еверґлейдсу буде найсміливішим і найдорожчим природоохоронним проектом у історії. «Йдеться про великі суми грошей, про великі земельні площі й про відновлення екосистеми в досі небачених світових масштабах»,— висловилась одна посадова особа Всесвітнього фонду живої природи, котра відповідає за проект відновлення Еверґлейдсу. «За 15—20 наступних років, вклавши приблизно 2 мільярди доларів США,— пояснює журнал «Наука» (англ.),— інженерні війська, уряд штату та інші федеральні агентства планують реорганізувати водопостачання цілої екосистеми Еверґлейдсу, що на Флориді, в тому числі 14 000 квадратних кілометрів болотистої місцевості та штучних каналів».
Опріч того, за цим планом належить викупити близько 40 000 гектарів угідь поблизу озера Окічобі й перетворити їх на заболочену місцевість, що відфільтровуватиме забруднювачі з решти сільськогосподарських угідь. Плантатори цукрової тростини вишикувались у бій проти запропонованого урізання федеральних субсидій на цю індустрію на один цент за фунт [цукру], аби дістати додаткові гроші на очистку Еверґлейдсу. «Програму відновлення слід фінансувати тим, хто найбільше скористався з його руйнування, тобто плантаторам цукрової тростини на Флориді та її переробникам»,— пишеться у редакційній статті часопису «США сьогодні» (англ.). Підраховано, що стягнення одного цента на один фунт цукру на Флориді даватиме 35 мільйонів доларів США в рік.
Багато вважає, що боротьба (фермери й плантатори цукрової тростини проти біологів, учених-екологів та природолюбів) триватиме довго, як це відбувається і в інших частинах Сполучених Штатів Америки, де ті самі фракції борються одні з одними. Віце-президент Ґор закликає до співпраці. «Співпрацюймо,— сказав він,— і ми усунемо ці поділення й забезпечимо здорове довкілля та пожвавимо економіку. Але діяти слід нині. У світі не існує іншого такого Еверґлейдсу».
[Ілюстрація на сторінці 13]
Алігатор.
[Відомості про джерело]
USDA Forest Service
[Ілюстрація на сторінці 14]
Білоголовий орлан.
[Ілюстрація на сторінці 15]
Білі ібіси.
[Ілюстрація на сторінці 15]
Пара змієшийок на гнізді.
[Ілюстрація на сторінці 16]
Трійко єнотів, що переходять брід.
[Ілюстрація на сторінці 16]
Біла чапля.
[Ілюстрація на сторінках 16, 17]
Чапля Ardea herodias.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Aramus pictus.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Пташенята баклана.