Простити і забути. Чи це можливо?

МИНУЛО вже більше ніж півстоліття з того часу, як у 1945 році закінчилася Друга світова війна. Вона була, безсумнівно, найжорстокішою війною в усій історії і забрала найбільше людських жертв та коштів.

Друга світова війна тривала шість років, у ній загинуло близько 50 мільйонів осіб, у тому числі цивільних. Величезна кількість інших залишилась покаліченою фізично, психічно та емоційно. Для багатьох, хто пережив ті лиховісні роки війни, болісні спогади про скоєні звірства та загиблих дорогих людей і досі не стираються з пам’яті.

У людських спогадах залишилися звірства, вчинені нацистами під час голокосту, та мільйони невинних жертв того кровопролиття. Як в Європі, так і в Азії багато насильства було вчинено окупаційними арміями, котрі вбивали, ґвалтували, грабували і тероризували цивільне населення. Також багато постраждало під час нальотів авіації, які приносили спустошення, поранення та смерть незліченній кількості невинних чоловіків, жінок та дітей. Мільйонам бійців теж довелося перейти через важкі випробування на різних полях битви по всьому світі.

Психічні та душевні рани

Багато психічних та душевних ран, яких було завдано під час жахливих подій Другої світової війни, знову і знову нагадують про себе великому числу людей, які дожили до наших днів. Вони хотіли б позбутися усіх тих жахливих, сповнених гіркоти спогадів, але не можуть. Для декотрих ті жахіття обернулися в страшні кошмари, які постійно їх мучать.

Проте інші не хочуть забути: хтось прагне помсти, а хтось хоче вшановувати пам’ять полеглих. Крім того, дуже поширеною є думка, що колишні звірства повинні залишитися в пам’яті усієї людської родини, аби таке більше ніколи не повторилося.

Зовсім недавно, у 1994—1995 роках, коли відзначали 50-річчя висадки союзних військ у Нормандії (червень 1944 року), а також кінець Другої світової війни в Європі (травень 1945 року), можна було побачити, що багатьом очевидцям тих подій простити і забути дуже важко. Часто будь-які спроби примирити колишніх ворогів зводяться нанівець. Наприклад, англійські ветерани відмовилися запросити німецьких представників на святкування дня висадки союзних військ у Нормандії.

Ось як висловився письменник Володимир Жанкелевич про жахливі злочини, скоєні нацистами під час Другої світової війни, і про те, наскільки важко простити і забути: «Коли згадуєш такий огидний злочин, виникає природне прагнення... набратися люті й несамовито боротися проти схильності забувати, і переслідувати злочинців — як і пообіцяли судді міжнародного Нюрнберзького трибуналу — аж до кінців землі». Той самий автор продовжує: «Перефразувавши слова молитви Ісуса до Бога, записаної в Євангелії від Святого Луки, ми б залюбки сказали: Отче, не відпускай їм,— бо знають, що чинять вони». (Порівняйте Луки 23:34).

На жаль, починаючи від 1945 року й аж до сьогодні, через незліченну кількість інших звірств — у Камбоджі, Руанді, Боснії і в багатьох інших місцях — на землі й далі продовжується кровопролиття. Мільйони загиблих, а також величезне число вдів та сиріт, зруйновані життя і жахливі спогади — ось у що виливаються ті звірства.

І справді, XX століття відзначається небаченою жорстокістю. Про цю епоху саме так і було передречено давно тому в біблійному пророцтві: люди стали «жорстокі» й «ненависники добра» (2 Тимофія 3:1—5; Об’явлення 6:4—8).

Що нам робити?

Стикаючись з таким варварством, люди реагують по-різному. А що сказати про нас? Чи нам потрібно пам’ятати? А може, забути? Чи пам’ятати — означає таїти гірку, глибоко приховану неприязнь до своїх колишніх ворогів і не хотіти простити? З іншого боку, чи означає те, що коли хтось простив, то він може забути, тобто повністю стерти з пам’яті важкі спогади?

Що думає Творець людства, Бог Єгова, про жахливі злочини, скоєні в наш час і в минулому? Чи він простить винуватцям? І хіба вже не запізно, щоб Бог відшкодував те, що було завдано жертвам, які загинули під час тих жахіть? Оскільки звірства чиняться впродовж тисячоліть, чи є якась ґрунтовна надія, що колись прийде їм кінець? Як саме Всемогутній Бог зрештою розв’яже ці складні питання?

[Ілюстрація на сторінці 4]

Діти жертв різанини збираються в таборі для біженців.

[Відомості про джерело]

UN PHOTO 186 797/J. Isaac

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

U.S. Navy photo